«Чим вищі наші досягнення, тим більше труднощів доводиться долати», – каже головний тренер луцької команди «Волиньбаскет» Сергій Смітюх. Тож у той час, коли Україна здобула право приймати фінальну частину чемпіонату Європи з баскетболу 2015-го, а в державі загалом інтерес до цього олімпійського виду спорту нестримно зростає, збільшується кількість команд, у розвиток котрих виправдано вкладаються величезні кошти, доля єдиного на Волині баскетбольного клубу – «Волиньбаскет» – через хронічні фінансові та організаційні клопоти висить буквально на волосині…
Про зустріч із наставником чоловічої команди із загальноукраїнським ім’ям Сергієм Смітюхом домовлялися, аби обговорити підготовчі та організаційні моменти перед стартом нового чемпіонату. Бо ж 2012-го клуб став чемпіоном України, цього року (вперше в історії спортивної Волині!) – володарем Кубка… А вийшла розмова про те, чи взагалі вдасться їм вижити? Бо на спортивних майданчиках наші майстри помаранчевого м’яча вже давно навчилися перемагати, а от поза стінами залів – відбувається щось від них самих не залежне й тривожне… І чи не тому, поки наші хлопці поневіряються в себе вдома, у провідних українських клубах усе більшає легіонерів?
– Питання щодо зали для тренувань та проведення ігор не вирішилося, – розпочав бесіду Сергій Володимирович. – На жаль. Це тягнеться вже давно, точніше – із самого початку. Ми мусимо перебиватися тимчасовим притулком. От зараз маємо можливість займатися у залі обласної дитячо-юнацької спортивної школи. Правда, недовго. Найбільш прикро, що таке болісно вдаряє по дітках, які живуть баскетболом. Ми ж нічого не можемо толком організувати! Набираємо групу, а куди приходити – нікому не відомо.
– Невже проблеми минулого сезону знову повторюються?
– Розумієте, тепер питання стоїть геть інакше: «Волиньбаскету» може взагалі не стати…
– Цим ми зараз шокуємо кількатисячну армію вболівальників…
– Я розумію, але… Поки ми на роздоріжжі… З приміщенням для тренувань та проведення ігор, повторю, питання не вирішили, наш меценат теж нині не має можливості брати всі витрати на себе. Влада теж нічого конкретного не обіцяє…
– Сезон стартує у середині жовтня. Може, станеться чудо?
– Так, сподіваємося… А сезон уже розпочався. Команди, котрі претендуватимуть на щось серйозне, готуються ще із середини серпня. І цей рік справді обіцяє бути досить насиченим. Набралася чимала кількість клубів із серйозним рівнем підготовки, хорошим бюджетом, підбором гравців. Тож буде цікаво. От, наприклад, БК «Кіровоград», котрі мають один із найбільших бюджетів на цей сезон, націлився стати чемпіоном сезону і таким чином потрапити до Суперліги. Там начебто навіть будуватимуть новий сучасний зал. Серйозні завдання стоять і перед БК «Харцизьк». Звісно, традиційно конкуренцію для них становитимуть БК «Мусон» із Севастополя та харківських «Авантаж-Політехнік».
– Ваша команда не поступалася «Харцизьку». Від чого чи кого залежить, що одним для роботи надаються всі умови, іншим – нічого?
– Місцевого керівництва, пріоритетів приватного бізнесу регіону.
– Але ж «Волиньбаскет» в Україні – то вже досить відомий бренд. Ви зверталися кудись за підтримкою, озвучували проблему взагалі?
– Так. Але поки результату – ніякого. Я розумію: комусь одному взяти на себе такі витрати непросто. Але якщо залучити кількох спонсорів, тоді це стало би можливо. Адже інші види спорту в області фінансуються…
Прикро. Наче фатум якийсь: чим вищі наші досягнення, тим більше труднощів доводить долати. Все розпочиналося так, триває і досі, незважаючи на рівень. Тримаємося на ентузіазмі. Ми ж вигравали чемпіонат, минулого сезону – Кубок України!
– Що зараз, окрім дива, може врятувати команду?
– Не знаю. Але не втомлююся повторювати, що надій ми не втрачаємо. Хоча буде дуже прикро, якщо «Волиньбаскету» не стане. Тоді й діти не матимуть жодного стимулу для тренувань. Адже одна справа, коли юні гравці, досягнувши певного рівня, мають можливість спробувати себе під час ігор з іншими командами, отримати підготовку і вже йти у великий баскетбол не дилетантом і погоджуватися на будь-які умови, а хорошим гравцем, за якого змагаються.
– Чи багато дітей на Волині прагнуть займатися баскетболом?
– Охочих чимало. Інша річ, що не маємо де їх приймати. Ми ж навіть не можемо толком визначити місця зустрічей. Перебиваємося як не у шкільних залах, то в університетському або ж у спортшколі…
– Припустимо: раптом щось змінилося в кращий бік. Скажіть, яку гру і рівень «Волиньбаскет» може показати тепер, адже не секрет, що практично всі гравці розійшлися… Яким складом вийдете на поле?
– Ну, з основних гравців поки лишилися Дмитро Швагринський та Артем Шелуха. Також – молоді баскетболісти, котрих минулого чемпіонату ми вже залучали. Це Петро Глушко, Ілля Бедлінський, Василь Федоряк, котрий практично після Нового року – у другому колі – був серед основного складу, гарно показав себе під час чемпіонату та ігор на кубок. Але треба розуміти: чим швидше вирішиться питання з майбутнім команди, тим імовірніше, що хлопців вдасться втримати. Можу впевнено сказати: ми б були міцним середняком ліги.
– Де тепер провідні волиньбаскетівці?
– Вадим Рєка пішов у «Харцизьк», Саша Коровяков теж, Станіслав Алексейчик – у Кіровограді, Едуард Федчук виступатиме за Севастополь. Сергій Шевцов підписав контракт на три роки за «Кривбасбаскет» – команда Суперліги.
– Хлопці виявилися затребуваними…
– Так, і тут без зайвої скромності скажу, що то – заслуга тренерського складу. Бо ж усі наші вихованці, котрі нині мають ім’я у спорті, ще кілька років тому були нікому не відомими. Гравці ж, чиї імена в українському баскетболі раніше звучали гучно, а тоді через певні причини не могли знайти і проявити себе, опинившись у «Волиньбаскеті» та провівши тут один чи кілька сезонів, знову отримували запрошення від доволі серйозних клубів, де високий рівень і, відповідно, належне фінансування.
Та й починали ми з нуля: коли я повернувся у Луцьк, то баскетболу тут взагалі не було. Спочатку бігали у своє задоволення. Згодом стали серйозно працювати. Чогось досягнули…
Невже із нашою командою буде ситуація, як у випадку із видатними людьми, коли їх починають шанувати після смерті? Поки ми працюємо – жодної підтримки, розпадеться «Волиньбаскет», тоді скажуть: а було ж колись… Не розумію одного: хіба така велика проблема віднайти потрібні кошти, аби команда принаймні могла тримати рівень?!
– Яка сума потрібна?
– На сезон – у межах 700-800 тисяч гривень. Тоді це буде команда розвитку молодих гравців. Із таким бюджетом ми би залишилися у Вищій лізі і намагалися би гідно протистояти фаворитам чемпіонату.
– А як швидко молодий гравець може заявити про себе у команді Вищої чи Суперліги?
– Розумієте, не можна грати у дитячій команді і раптом переходити в дорослу. Раніше тією перехідною ланкою, котра в Україні взагалі відсутня, для волинських спортсменів був «Волиньбаскет». От у Сполучених Штатах як? Там діти займаються у школі чи коледжі, тоді йдуть в університет, де вже формують себе як спортивну особистість. Грають за свій навчальний заклад і тільки потім попадають у NBA. Бо ж природу не обманеш: якщо приходить вісімнадцятирічний гравець і змагається із тридцятирічним, то, очевидно, програватиме йому. Він не може нарівні протистояти ні фізично, ні в досвіді розуміння гри.
– Ми говоримо про все буквально напередодні Євробаскету, котрий 2015-го відбудеться в Україні. Волинь позбавляється останньої можливості бути взагалі дотичною… Як футбольне Євро-2012 повз нас прогуркотіло, так і цей континентальний турнір промайне?
– Так, в Україні загалом баскетбол розвивається. Вірю, що наша збірна виступить гідно. Волинь же… Можна, поки не коментуватиму?..
Спілкувалася Світлана ДУМСЬКА.