Депутата-свободівця Луцької міської ради Олександра
Магеровського по праву можна вважати основоположником партійних засад. Він має
понад двадцятирічний стаж членства у цій політичній структурі. Каже: ще тоді
їхня партія вирізнялася серед українського політикуму своїми принципами.
– «Свобода» нині особливо активна. Але ви, на відміну від
колег-однопартійців, ховаєтеся десь у тіні.
– Розумієте, у мене така робота, відрядний режим, тож
часто пропускаю засідання сесії. Можливо, я неправильний депутат, але за
великим рахунком моя депутатська діяльність більше спрямована на реальні
маленькі і тихенькі справи, а не якісь популістські гасла…
– Що ви зараз називаєте популізмом? Спосіб вирішення
кризової ситуації?
– Та ні. Що ви?! Правда, дехто таки працює на камери… Я
ж, якщо є справи по суті, завжди допомагаю їх вирішити. От, наприклад, питання
щодо надання допомоги постраждалим учасникам Майдану. Всі говорили про
померлих, вшанування їхньої пам’яті… Так, це надзвичайно важливо, але чомусь
поряд із цим забули, що велика кількість людей зараз страждає через поранення,
перебуває у лікарнях, їм потрібні реальні гроші на лікування та реальна
допомога. Тож пропонував внести у проект бюджету кошти для цього.
– Чекайте. Наскільки мені відомо, про постраждалих гарно
подбали представники бізнесу, долучилися прості громадяни. Не секрет, що за
потреби поранених відправляють на лікування за кордон. Про питання надання
допомоги говорили й на сесії.
– Так, і це добре. Але все сталося тому, що ми разом
активно взялися за справу. Я ж не лише помічник народного депутата від ВО
«Свобода» Анатолія Вітіва, а ще й працюю з людьми, котрі обрані у Верховну Раду
в мажоритарних округах. Тож одразу зідзвонювалися, вирішували, як діяти.
У мене є близькі знайомі, котрим особисто доводилося
допомагати.
– А ви учасник Майдану?
– Я постійно буваю в Києві, й тоді був. Приходив на
мітинги в Луцьку. Не скажу, що активний учасник цієї революції, але беру участь
у роботі громадських організацій, призначених наводити лад. Уже років дев’ять,
як працюю у «Варті порядку». Ви ж бачите, як на тлі революції розвивається
бандитизм! От недавно пограбували ювелірну крамницю на Львівській, у магазинах
зникає зброя. Треба щось вирішувати.
– Давайте пригадаємо вашу передвиборчу програму. Що
обіцяли, а що виконуєте?
– Ну, мені
довелося бути біля витоків «Свободи» на Волині, тож я по суті складав програму
партії. Тож і моя особиста, звісно, базується на таких принципах. Як і до всіх
депутатів, люди також надсилають різні звернення, скарги, просять посприяти у
вирішенні якихось своїх нагальних потреб чи проблем. Врешті, звертаються до
мене тоді, коли вже обійшли всі структури і вирішити нічого не вдалося – я ж
працюю у постійній комісії з дотримання прав людини, законності, боротьби зі
злочинністю, депутатської діяльності, етики та регламенту. До мене, наприклад,
зверталися обмануті вкладники «Західінкомбанку». Ми постійно тримаємо на
контролі цю ситуацію, вже неодноразово піднімали питання на сесіях, шукаємо всі
законні можливості повернення людям коштів.
Є у нас іще одна проблема – стан бічних вулиць міста.
Адже то центральні у Луцьку всі красиві, чисті. А от тупикові зони… Жителі
звертаються. Просять навести елементарний порядок, обіцяють, що надалі вже самі
підтримуватимуть там лад. Є вирішені питання, хоч і не з першого разу. Але не
всюди так. От, наприклад, вулиця Уласа Самчука. Там просто ґрунтовка, тож
мешканці просять насипати щебеню. Озвучував запити не раз – доведеться
нагадувати ще. Звісно, фінансове становище міста складне, не вистачає навіть,
аби великі дірки залатати…
– А ви пробували залучити бізнес до вирішення таких
питань?
– Ви самі знаєте, що представники бізнесу більше
намагаються зробити щось у центрі міста, бо ж воно – на виду. Але все ж
допомагають, коли кажемо.
…Ми говорили про вирішення проблем міста. Знаєте, чимало
довелося владнати. От коли на Театральній площі проводили реконструкцію, то
спочатку стали вкладати неякісну бруківку. Ми вчасно зреагували, підняли питання
на сесії – і його вирішили.
Постійно тримали на контролі ситуацію із КП «Луцьктепло»
та «Луцькводоканал». А ще – медична реформа. Бачите, як вийшло: лише зараз
визнали, що то було не на часі. Правда, саму реформу не можна геть критикувати,
бо є й свої плюси, але тільки свободівці намагалися протистояти окремим
моментам, котрі були геть недоцільними.
– Гаразд. Зараз запитаю про те, що вже трохи набило
оскому. Чому «Свобода» не хоче зводити пам’ятник Степанові Бандері, звернувшись
по допомогу до все того ж приватного бізнесу, а постійно ініціює виділення
бюджетних коштів?
– Зрозумійте, це питання совісті, принципове. Ми маємо
зробити все, аби влада долучилася, показала свою прихильність і причетність. Тож
має бути не повна сума, лише частка. Що стосується збору коштів, то навіть
депутати-регіонали підтримали цю ініціативу.
– Під час 55-ї сесії міської ради депутат Ірина
Констанкевич, коли зайшла мова про надання площі біля ДРАЦСу імені Героїв
Майдану, зазначила, що, мовляв, вийде колапс: пам’ятник одному Героєві –
Бандері. А саму площу назвуть на честь інших Героїв. Ірина Мирославівна тоді говорила:
станеться, як із пам’ятниками Тараса Шевченка та Лесі Українки у Луцьку.
– Словом, знову у Луцьку буде не по-людськи…
– От і Ірина Констанкевич так сказала. То, може, все ж варто
обговорити цей момент?
– Мені важко щось відповісти: я не був на сесії. Але,
думаю, як варіант, можна було би зробити щось у комплексі. Навіть переконаний:
варто підняти питання знову.
От тому весь час кажу, що потрібно все обговорювати на
комісіях, крім того, пропонувати рішення повинні фахівці.
– Давайте на завершення змінимо тему. Восьмого березня
кого вітали і як?
– Тільки
найрідніших. Дружину, доньку, мам. А коли ще був молодим, то мав гарну звичку
вітати всіх жінок, яких знав чи навіть майже не знав. Хоча би листівочкою з
гарними словами.
– Завжди було цікаво: робота міського депутата –
громадська. А створює така праця певні проблеми, забирає чимало часу. Навіщо
вам це? Тим паче, самі зізнаєтеся, що не маєте можливості відвідувати сесії.
– У мене така родинна біографія. Мої мама, дідусь були
активістами. У сім’ї тихенько слухали «Голос Америки». Все це збереглося у
підсвідомості.
Мої батьки вибилися в люди, у кожного – по дві вищих
освіти. Ще є архівні документи про дворянське походження. Тато – графської
крові. Дід-прадід були управляючими у поміщика і депутата Госдуми Російської
імперії Григорія Бєляєва, я знайомий із його правнуком. Як бачите, не можу
займати пасивну позицію.
Запитувала Світлана ДУМСЬКА.
Фото автора.