У 2024 році на Мальті вперше відбулася бієнале сучасного мистецтва, в якій взяла участь і Україна. Виставка була покликана запропонувати нові наративи для Середземноморського регіону і в певному сенсі стати альтернативою таким «старим» майданчикам, як Венеційська бієнале. Як туди потрапити іншим представникам України, крім Алевтини Кахідзе.
Торік нашу державу на Мальті представляла мисткиня Алевтина Кахідзе, а продюсувала Платформа культури пам’яті «Минуле/Мабутнє/Мистецтво». Через рік після першої і за рік до наступної Мальтійської бієнале художниця на ресурсі «Суспільне. Культура» міркує, як змінюється бачення історії та теперішнього залежно від часових і географічних координат.
Ось основні спостереження:
«Сусіди – це здебільшого літні жінки, і саме вони дали мені перший урок із історії про англійську колоніальну епоху цієї країни.
Жінки свідчили: «Тільки люди з цієї вілли купалися в затоці поряд, а нам було заборонено, ми мали йти до моря дуже далеко, ми могли дивитися на вечірки тут тільки через високий паркан, а он той острів був відкритий тільки раз на рік».
Йдеться про форт Сент-Анджело навпроти, де теж знайшлося місце для проєктів бієнале».
Або:
«Ми створили український павільйон в кількох кімнатах Вілли Портеллі, оточеної садами і лагуною – об’єкту культурної спадщини початку XIX століття, який Мальта саме почала ревіталізовувати. Там колись жив британський адмірал. У цьому просторі нашими сусідами були павільйони Польщі, Італії та Іспанії».
А на інших островах колишньої колонії Великої Британії під час бієнале були інші локації.
«Мені цікава виставка плакатів «Митці проти бомб, – вирішила мисткиня. –Вчитуючись в концепцію проєкту, я розумію, що йдеться про атомні бомби. Я міркую, якщо б мене запросили в цей проєкт, чи взяли б мій плакат:
«Я з країни, яка була проти ядерних бомб, відмовилася від таких, вважаючи це кроком до світу, де цієї зброї не буде ні в кого, де люди мали б розв’язувати проблему свого співжиття, а не виживання в компанії ядерних психопатів! Але зараз мені здається, що я хочу ядерну бомбу, щоб спати спокійно, а не під атакою дронів щоночі, які летять із країни, яка має ядерні бомби, а всі країни з ядерними бомбами та без таких споглядають»…
Та чи варто у таких виставках, як ця, де митці проти ядерних бомб, показувати роботи митців із країн ядерного клубу – США, Росії, Британії, Франції, Китаю, Індії, Пакистану, Північної Кореї, Ізраїлю?
Алевтина Кахідзе переконана: якщо протестувати проти того, що є у твоєї країни, в цьому є сенс! Але якщо протестувати проти того, чого немає, то чи не є це концептуальною помилкою митця, куратора, бієнале?
І ділиться враженнями:
«Серед всіх тих плакатів був все ж таки один для мене зі словами: «В ідеалі цей плакат має стати співчуттям кожному, хто страждає».
Врешті-решт я зрозуміла, що у розмові про деколонізацію говорити про насилля, а значить зброю, є чесним та центральним.
Я знову відкриваю «Гнані і голодні» Франца Фанона зі словами: «Але не варто забувати, що збройна боротьба може розпочатися у будь-якому регіоні: так у Гвінеї, як і у Сомалі; боротьба може розгорнутися будь-де, звідки колоніалізм досі не забрався, наприклад, в Анголі».
І далі: «Насправді сам колонізатор завжди показував, яким шляхом має йти колонізований, аби звільнитися».
Актуальна порада, як покінчити з рашистським імперським минулим, яке знову суне на нас із війною, чи не так?!
А хто буде подаватися з проєктами на Мальтійську бієнале 2026, відбір триває саме зараз на сайті maltabiennale.art.
Остап КАЛИНА.
На фото Вероніки САНТІ та Юлії САЙ («Суспільне. Культура»): проєкт Алевтини Кахідзе From South to North в Національному павільйоні України на Мальтійській бієнале, 2024; в українському павільйоні; проєкт Artists Against the Bomb на вулиці острівної держави.