Полотна
із хрестиків, які сотворила майстриня з Володимир-Волинського р-ну, вразили
навіть грецьких монахів.
Скільки
себе пам’ятає Марія Перепелиця, стільки літ вона із полотном та голкою. Відразу,
ще коли маленькою була, біля мами та бабусі вчилася. А з років, певно, шести й
сама сіла за вишивку. Та так у рукоділля закохалася, що й на сьомому десятку літ
не може його кинути.
Не
дивно, що й оселя Марійки (так в Устилузі кажуть на 68-річну майстриню)
оздоблена хрестиками, в котрих – уся непроста доля жінки.
Колись,
як іще малою була, з мамою над полотном сиділа і слухала, хто ми такі, українці,
і якого роду-племені. Часто Шевченка читала. А коли до мами подруги сходилися, дівчинка слухала повстанські
пісні, за які тоді могли й до Сибіру повезти (що, власне, і сталося із тітчиною
родиною). Тому малу Марічку мама не раз просила триматися подалі від
повстанського руху, а якщо вишивати – то щось нейтральне: квіточки, пташечки,
ромбики.
Але
прості, здавалося б, вишивки в будинку Перепелиць усе одно відтворюють різні
епохи «рукодільної» культури. Подушки з рослинним орнаментом – це, звісно, давніша робота (за совєтів же
було церкви чи хрести, боронь Боже, зобразити). Натомість сучасна подушечка,
яку Марія Володимирівна внукам наготувала, вже з ангелочком і голубом миру.
Щоб
сотворити в домі царство вишивки, майстриня чи не з усього Володимир-Волинського
р-ну зразки збирала. Мусила по кумах та сусідах шукати, бодай на тиждень
просити. А тепер цього добра – скільки хочеш: у журналах, в Інтернеті, на
базарі.
– Мабуть,
разу такого нема, щоб я на ринок пішла і без якоїсь вишивки не вернулася, –
сміється жінка. – Вже тих зразків повна сумка. Мабуть, коло тисячі набереться.
А я все купую і зупинитися не можу.
Бо
й дійсно, від усіх тих візерунків аж очі розбігаються: квіти, фрукти, релігійні
мотиви. Зараз модними стали національні символи. Тож пані Марія встигла внукові
оздобити сорочку синьо-жовтими тризубами:
– Зараз,
поки зима, хочу й онучці догодити: дівці 18, уже на виданні, значить – треба
весільні рушники під ноги і для рук. Аби хороші були та модні, не один зразок
перебрала. Зате гляньте, які рози хороші вийшли, – демонструє. І ті квіти
справді, наче живі.
Щоб
таку красу зробити, мусить майстриня не один десяток кольорів на полотно
викласти. Не те що колись: червоний, чорний – і готово. А от скільки загалом
Марія Володимирівна рушників оздобила – один Господь відає.
–
Уже не ви перша мене це запитуєте. Сусідка Наташа завше чихвостить, щоб я
писала, скільки рушників вишила. Але ж нащо їх рахувати, коли для мене основне
не кількість, а сам процес, – сміється жінка.
Не
дивно, що й зараз, коли майстрині майже 70, жінка і дня не може прожити, аби за
голку з ниткою не взятися.
–
Ну, не зовсім «дня», – зізнається. – Бо маю по господарству багато клопоту:
кози, кури, свиня. Але ввечері, коли все пороблено і діти з онуками спати рихтуються,
я нарешті вмощуюся та починаю спокійно вишивати.
От
тільки, зітхає жінка, думи лізуть у голову не завжди спокійні. То Майдан був,
Небесна Сотня. Тепер ось війна, через яку в Устилузі, бувало, щотижня бійця
хоронили. А ще через події в Україні тяжко знаходити мову з рідною дочкою та
внуком, яка нині мешкають у Петербурзі.
– Часом,
буває, поговоримо з нею через Інтернет, дочка гне лінію Москви, а ми нашу,
українську. Бачу, що ні до чого доброго не добалакаємося, та й прошу про щось
інше говорити. Бо інакше не зможу заспокоїтися навіть за вишивкою, – каже Марія
Перепелиця.
Аби
у тривожні будні внести краплину добра, пані Марія обдаровує земляків своїми полотнами,
хрестиком оздобленими. Роботи устилузької майстрині прикрашали фойє тамтешньої
міської ради, місцевої гімназії та дитсадка. Рушники жінки є в Канаді й на
Далекому Сході. Коли делегація від «Союзу українок» їхала до Єрусалима,
попросила в Марії Перепелиці щось особливе вишити. Жінка сотворила: великий
тризуб із написом «Боже великий єдиний, нам Україну храни…» І коли там, у
Єрусалимі, монахи побачили це диво, то словами не могли передати свого захвату.
Крім
того, вишивка пані Марії прикрасила мощі Святого Миколая у Греції. Тільки на
полотні вже не тризуб був зображений, а релігійний сюжет із написом «Христом
воскрес» (у ту пору православні відзначали Великдень).
Та
й місцеві, устилузькі храми не оминула увагою пані Марія. От тільки за
православний люд журиться:
– Дуже
недобре, що через віру українці стають ворогами, котрі сваряться і проклинають.
Тому свої вишивані образи я подарувала церквам як київського, так і
московського патріархатів. І зобразила на тих іконах Ісуса в терновому вікну.
Зобразила саме таким, аби ще раз нагадати: син Господній для того наші гріхи
спокутував, аби ми з вами жили в єдності, любові, злагоді. І як буде церква
єдина, як матимемо мир у душах українських, то буде мир і на рідній землі…
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.