Матч гордості!

Нинішній Піщанський сільський голова Ростислав Смаль, головний натхненник гарних справ у селі, – з місцевих. Лідером сільської громади він ось уже третій термін поспіль. Зізнається, щойно довірили йому люди таку відповідальну посаду, відразу вирішив: мусить зробити щось гарне для молоді. Сам свого часу активно займався спортом. Восьмикласником виступав за сільську футбольну команду. Під час навчання в училищі був гарним спортсменом, потім здобував вищу освіту за фахом викладача фізичного виховання… Сьогодні за сільський футбол вболіває душею. Торік команду Піщаного запросили на футбольний турнір серед тих, кому 35 і більше, що відбувався на Світязі. Хлопці, звичайно, ветеранів «Волині» обіграти не змогли, але бій дали достойний. Погравши на світязькому пісочку, вирішили і собі майданчик для пляжного футболу облаштувати. Місце для нього Ростислав Павлович уже готує. Біля колишніх панських ставків у місцевому лісі викорчували трохи сосен, розрівняли території, залишилося небагато… Тож, незабаром у селі біля ставків, що слугують місцем відпочинку і молоді, і дорослих, буде справжня територія дозвілля. Це – в планах… А от нове футбольне поле – уже реалії. Свій задум сільський голова втілив у життя з допомогою однодумців. А під час зелених свят на стадіоні зіграли перший турнір. Випала така честь знову «ветеранам» – тим, кому за 35: «Це приклад для нашої молоді. Щоб подивилися, що їхні батьки, діди грають і не цураються спорту», – каже Ростислав Павлович. 

Ще до того, як у Піщаному активно взялися облаштовувати спортивну інфраструктуру, в селі був стадіон (окрім шкільного спортивного майданчика), але такий, що більше подібний на вигін для гусей… «Розрівняли, огородили. А потім той паркан зруйнували. Сердитий був, думав: більше нічого не робитиму. Але відійшов… – згадує сільський голова. – Іван Заєць, один із наших місцевих хлопців, який нині займається підприємницькою діяльністю у столиці, сказав: «Загородите до Пасхи (а нам лишалося тижнів два), куплю нову форму на всю команду». І купив! За це йому в Піщаному не надякуються. Цього разу, зачувши про ініціативу поруч зі старим футбольним полем облаштувати нове і краще, зголосився допомогти у купівлі насіння газонної трави».

Громада Піщаного – не безініціативна. Облаштувати футбольне поле Ростиславові Павловичу допомагали директор школи Степан Демидюк, учителі фізвиховання Андрій Кузьмич та Сергій Приходько, тамтешні жителі Володимир Кузьмич, Ігор Чубара, Олександр Савонюк… Підтримала селян і районна влада. Місцеві держлісгосп та спецлісгосп посприяли із деревом на паркан та лавки (Великообзирське та Боровенське лісництва). Бо піщанські ентузіасти успіхами у футбольних баталіях та бажанням щось змінювати на краще у житті сільської громади змусили себе поважати. «Почали з нами в районі рахуватися. Та й ми вже не маємо права здавати назад. Хай лишиться щось дітям. Може, й сам на старості побігаю, – усміхається Ростислав Павлович, хоча йому «до старості» ще далеченько. – Що особливо тішить: держава нині визнає необхідність підтримки сільського спорту. Президент акцентує на популяризації здорового способу життя серед сільської молоді, на необхідності розвитку спортивної інфраструктури у таких населених пунктах, як наш. Я ж маю мрію, аби у селі з’явився ще й спортивний зал…»

Піщанські школярі зроду віку не знали, що таке: гарна спортивна зала. Уроки фізкультури відбуваються на спортмайданчику біля навчального закладу – у тіні розкішного древнього дуба, якому, кажуть, років зо триста. Романтично, звичайно, але… «Скільки працюю головою, стільки й вже оббиваю пороги високих кабінетів, щоб у селі був хоч якийсь спортзал. Цьогоріч навіть знайшов в Дубно ангар із металевих конструкцій. Якби його звідти сюди перевезти, можна було б зал облаштувати», – каже Ростислав Павлович.

Але охочих в цьому допомогти поки не знайшлося. Покладаються в Піщаному на народного депутата Ігоря Єремеєва, який про проблему знає і обіцяв допомогти, щиро вірять, що і в області відгукнуться. Сьогодні ж – очевидно: звести спортивний зал, який би відповідав усім стандартам, – надто дороге задоволення для сільської школи. За підрахунками це – понад мільйон гривень (якщо враховувати каналізацію, підлогу, вентиляцію тощо). Про таку розкіш у Піщаному і не мріють. Їм би невеличкий, каркасний – такий, подібні яким уже є в деяких селах. І дешевше, і слугують школярам не гірше. Але з таким завзяттям, яке мають піщанські ентузіасти, хочеться вірити, що і ці мрії селян стануть незабаром реальністю. 

І насамкінець… Поки ми у розмові із селянами міркували над тим, скільки місцевих талановитих хлопців та дівчат через відсутність елементарної інфраструктури чи матеріальних можливостей назавжди втрачає даний Богом потенціал сягнути вершин у професійному спорті, український футбольний простір ошелешила новина: гравець ФК «Динамо», гордість волинян Тарас Михалик із Любешова, на якого нині рівняються чи не всі поліські хлопчаки, котрі фанатіють від футболу, «не витримав конкуренції» у столичному клубі та підписав контракт із московським «Локомотивом». Хоча сотні земляків Тараса щиро хочуть, аби він захищав кольори вітчизняного клубу, тепер їм доведеться спостерігати за кар’єрою Михалика у московському «Локомотиві». Насправді, фахівці кажуть: в поліських селах нині ганяють вигонами десятки таких «потенційних михаликів». Ростислав Смаль, який вболіває і переймається розвитком сільського спорту, це бачить і знає: «У нас є, наприклад, хлопчина, який грав би не ліпше за Михалика… Сергій Ворошик. Якби його свого часу було кому підштовхнути. Ріс без батька. Талановитий хлопець. Якби я його побачив зараз, у цей момент, я би сто відсотків спробував, аби його подивилися хоча б у «Волині». Є молодь, яка хоче грати. Є, звичайно, й та, котра не хоче…» – резюмує голова.

Може, цю категорію молодих людей, про яку згадав наостанок Ростислав Павлович, від барів уже й за вуха не відтягнеш, скільки спортзалів чи стадіонів не будуй, але у поліських селах підростає море дітвори. Вони мають дорослішати з думкою про те, що спорт – це престижно, здорово і життєво необхідно!