Незважаючи на воєнний стан, оголошений в нашій державі
24 лютого 2022 року після особливо жорстокого та масованого нападу рашистів на
Україну, традиції шани до історичної пам’яті та братерства у протистоянні з
московськими загарбниками на Волині живуть. Тож у шацькому с. Мельники нині
Ковельського району 28 вересня ц. р. відбулися урочистості з пошанування
військовослужбовців Корпусу охорони пограниччя, Війська польського,
поліцейських та інших учасників останнього найбільшого бою з червоною навалою
саме 28 вересня 1939 року.
Як і в далекому 1939 році, загроза большевицької
навали насувалася зі сходу. Точніше, 52 стрілецька дивізія «рабочє-крєстьнской
красной арміі» наступала з боку білоруського м. Брест. Вони планували без бою
захопити селище Шацьк, але на підступах до нього зустрілися з опором зведеного
загону прикордонників, військовослужбовців та поліцейських групи «Полісся» під
командуванням генерала Фрацишека Клеберга, які відступали на територію сучасної
Польщі. Учасники тієї битви з польського боку підбили кілька ворожих танків,
гарматним вогнем посікли піхоту, завдавши важкого поранення навіть червоного
комбригу полковнику івану руссіянову, а комбат насенюк був убитий.
«Саме біля села Мельники червоні оточили півтора
батальйони польських жовнірів та групу офіцерів, які змушені були здатися.
Загалом унаслідок жорстоких боїв за Шацьк та біля села Мельники загинуло 524
польські воїни, 1100 потрапили в полон. Частинами 52-ї дивізії захоплено 500
гвинтівок, 34 кулемети, чотири вагони снарядів, 60 тисяч патронів та 23 ящики
вибухівки. Суттєві втрати й радянських військ: 81 чоловік убитий, 184 поранено,
знищено сім танків, два трактори, три протитанкові гармати. Це одні з
найбільших втрат військ Українського фронту та польських військ за весь період
бойових дій на території Західної України протягом вересня 1939 року», –
вказують у «Голосі України» дослідники Геннадій Гулько та Микола Якименко.
Що ж потім сталося в Мельниках у кінці вересня
1939-го? Як і зараз чинять бузувірство щодо полонених українських
військовослужбовців російські окупанти, так і понад 80 років тому вони діяли
стосовно польських громадян. В 1970-х роках під час будівельних робіт на
території колгоспної ферми виявлено останки польських військових. Роботи
зупинили. Проведена 2002 року польською стороною за згодою місцевої влади
ексгумація засвідчила наявність останків 18 осіб, більшість із яких
ідентифіковані як офіцери польської армії. Місцеві жителі розповідають, що вони
були розстріляні радянськими військами 29 вересня 1939 року. Останки полеглих і
було перепоховано на сільському кладовищі в с. Мельники, де згодом постали
хрести з їхніми іменами та монумент на честь жертв комуністичного режиму. А
прах кремлівських карателів десь гниє в навколишніх лісах, полях та болотах,
нікому не потрібен…
Лише в період Незалежної України виникла можливість
належним чином віддати шану героям вересня 1939-го. А понад 10 років поспіль із
ініціативи громадських організацій України та Польщі – «Форуму українських
журналістів у Волинській області» (голова правління Володимир Данилюк) та
«Добровільного трудового корпусу» Люблінського воєводства (голова правління
Яцек Бури), за підтримки Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку,
Шацької ОТГ, обласної ради та обласної військово-цивільної адміністрації, за
участі польських та українських прикордонників, православного та
римо-католицького духовенства, студентської та шкільної молоді з двох країн,
місцевого люду у с. Мельники відбувається масштабна подія під назвою «Дорога до
миру». Скоро її, вочевидь, треба назвати «Дорога до перемоги та миру», але це
тема окремої розмови.
Рік, що минув після торішніх урочистостей, багато що
змінив. Приміром, очільник ГО «Форум українських журналістів у Волинській
області», головний редактор «Волинської газети» Володимир Данилюк 24 лютого 2022 р. мобілізований
у ЗСУ і як заступник командира одного з підрозділів ТрО служить у війську. Але
навіть ця обставина не завадила Володимиру Олексійовичу з дозволу вищого
командування та його представників узяти участь у цьому хвилюючому дійстві.
Зрозуміло, разом із Яцеком Бури…
Відкрито пошанування героїв вересня 1939 року
екуменічною молитвою, котру провели римо-католицький ксьондз Ян Бурас,
військовий капелан 6 Волинського загону ДПСУ отець Михаїл та настоятель
місцевого православного храму отець Василь. Поруч із монументом застигли в
почесній варті сучасні польський та український прикордонники…
Далі слово мовили до присутніх голова Шацької селищної
ради Сергій Карпук, Генеральний консул Республіки Польща у м. Луцьку Славомір
Місяк, заступник начальника Волинської обласної військово-цивільної
адміністрації Олександр Троханенко, віце-маршалек Люблінського воєводства РП
Збігнєв Войцеховські, заступник голови Волинської обласної ради Григорій
Пустовіт…
З цілком зрозумілих причин військовослужбовці 6
Волинського загону Державної прикордонної служби України, Надбужанського
відділу Прикордонної варти РП і 100 волинської окремої бригади Територіальної
оборони ЗСУ від виступів утрималися, своєю присутністю підтвердивши, що Україну
та Польщу є кому захистити…
Усі вони різними мовами говорили, по суті, про
головне: історія боротьби з московською навалою доводить, що нині героїчна
боротьба України проти рашистських полчищ повинна завершитися перемогою Добра
над злом, і в цьому Польща – надійний союзник українців.
Після покладання вінків та квітів ректор Волинського
національного університету імені Лесі Українки Анатолій Цьось та генконсул
Славомір Місяк дали старт легкоатлетичному забігові на символічну дистанцію – 1939
метрів для всіх охочих. Бігли вони традиційно у спеціально виготовлених футболках.
Серед представниць прекрасної половини людства першими
подолали дистанцію Марина Рудчик, Оксана Падалюк і Світлана Гірич, у юнаків
чоловіків не було рівних Дмитрові Яцині, Максимові Хомику і Ярославові
Пастернаку. Як найповажніший легкоатлет нагороду від Оргкомітету отримав
Кшиштоф Керес, а наймолодшою
шанувальницею «королеви спорту» стала майбутня королева – семирічна
третьокласниця місцевої школи Марія Шандер.
Символічно, що подарунки їм вручали теж представниці
України та Польщі – Анна Чикалюк і Анна Нєвядома.
Ще однією доброю традицією стало спільне висаджування
дерев у місцевому Парку українсько-польської дружби.
Інтеркультурне спілкування й завершило цю подію,
котра, на відміну від попередніх ркоів, пройшла без святкового концерту.
Причина всім очевидна – війна…
Парадокс історії зразка 1939 року: саме 28 вересня
1939 р. у м. москві було підписано додаток до пакту «молотов-ріббентроп». Це
секретний протокол №2, який регламентував кордони колишньої Польщі, Литви й
Бессарабії. Цей договір двох хижаків офіційно з`єднав Східну та Західну
Україну, визначив кордони УРСР по річках Західний Буг і Нарев. Якщо пакт був
опублікований негайно після підписання, то інформація про додатковий протокол трималась
у суворій таємниці. Під соусом Договору «Про дружби та кордону» нацисти і
комуністи розділили тодішню Польщу між собою…
Закономірність історії: станом на 28 вересня 2022 року
Україна продовжує героїчну боротьбу з московськими окупантами на Сході та Півдні,
тримає напоготові достатні сили для відбиття можливої атаки кремлівських
прихвоснів із боку Білорусі. Найголовніше: два справді братніх народи –
українці та поляки – продовжують спільну боротьбу за свободу та незалежність
під давнім гаслом «За вашу і нашу свободу!». З цими словами перемагали наші
предки, з ними буде здобута перемога й зараз.
Світлана КОМА.
На фото авторки: під час урочистостей у с. Мельники
Богослужіння проводить ксьондз Ян Бурас.