Із 7 до 9 травня в Луцьку тривав 10-й Міжнародний фестиваль шкільної преси «Яблунева гілка». Учасники – юні журналісти (а це 15 команд із різних куточків України, зокрема з міст Броди та Радехів Львівської обл., Тернополя, с. Новосілки Святошинського р-ну Київської обл., м. Черкаси та ін.) отримали цікаве завдання від одного з організаторів – Луцької міської ради – після численних екскурсій містом написати есе про Луцьк. Тож до яких думок спонукає древній Лучеськ зі своїми чеснотами молодих і талановитих?
Здавалось, ідеш звичайною дорогою, а насправді – робиш кроки свободи. Твій зір жадібно ловить справжнє мистецтво життя. Ти відчуваєш запах давнини і хліба. Чому саме хліба? Тому що ним завжди пахне рідна оселя…
Прямуєш сучасним Луцьком… Але, можливо, – це політ волі? Можливо, ти розпростав крила у часі? Ступаєш на нові й нові клаптики асфальту Театральної площі та чекаєш, що от-от з-за рогу вулиці кокетливо вигляне Сіамська принцеса, підморгне тобі і… повернеться у своє століття. Ти знаєш, що вона, як давня жителька рідного їй Луцька, велично блукає його вулицями та вітається із перехожими, іноді навідуючись на могилу свого батька біля собору.
Тут же, біля облмуздрамтеатру, киваєш давній знайомій Лесі Українці та йдеш далі шляхом, що названий її ім’ям. Підходиш до готелю Zaleski і пригадуєш історію. Мало хто знає, що насправді його назва – це прізвище сім’ї поляка, який був учасником мандрівного театру й українки, яка заради свого кохання відмовилася від мрії стати художницею. Отож, онук, аби вшанувати пам’ять рідних – дідуся і бабусі, їхнє незламне палке кохання та тернистий мандрівний життєвий шлях, побудував готель.
Далі перепочиваєш у Зоряному скверику, дякуєш за нього компанії «Київстар», не забувши і про тих, хто зігрів дерева «в’язаними обіймами». Завдяки їм безглузда дружба морозу і каштанів знайшла свій кінець, а атмосфера й настрій тут назавжди стали кольоровими.
Твоя подорож продовжується до медичного коледжу, що розташувався у будинку підприємців (євреїв за походженням) Кронштейнів. Вони люб’язно запрошують тебе на чашечку львівської кави, розповідають про так званий «російський стиль» в архітектурі та безпосередньо цієї будівлі і супроводжують аж до Будинку химер, бесідуючи про теплий весняний день.
Тут, дивуючись умілості рук майстра, не втомлюєшся фотографувати кожну деталь, бо разом вони складають цілісну картину сучасної «скульптурної справи». Мимоволі не помічаєш сіренької кішечки, яка пригорнулася до цілованої сонячними променями бруківки, заледве не ставши однією з місцевих «кам’яних осіб».
Справжня кульмінація розпочинається у найвизначнішій частині древнього Лучеська. У повітрі витають аромати сивої давнини, уявляється водяний рій під кремезними та суворими стінами неприступного замку войовничого Любарта, вслухаєшся і, здається, чуєш вигуки нічної варти – «крикунів». Якщо колись такі перегукування і символізували так званий «дозвіл на спокійний сон міських жителів», то тепер – це лише умовні звуки історії, які назавжди залишаться у відблиску першої вечірньої зорі над замком.
На сьогодні твоя прогулянка містом добігає кінця… Вже відчутна раптова, але така приємна втома. Очі непомітно шукають спокою у нічній темряві, а ноги – відпочинку на канапі. Всі побачені тобою картини тепер лише гармонійно сплітаються дзвінкими нотами в мелодику вже німої тиші. Тепер ти знаєш: Луцьк охороняють і живі, і мертві, тож його тональність відлунюватиметься в історії країни ще не одне тисячоліття.
Олена ГЕНСІРОВСЬКА,
10-А клас Маяківського НВК, Луцький р-н.