Про що розповів Віктор Годик у розмові із “Волинською газетою”
Бути в центрі журналістської уваги для Віктора Годика – не в дивину. Адже у свої 40 Віктор Леонідович уже був наймолодшим в Україні сільським головою, згодом аналогічний статус отримав, але вже у кріслі міського голови. А тепер ось уже сьомий рік жителі древнього Горохова довіряють цій людині керувати містом.
Чим викликана така симпатія? Чи всім подобаються результати його праці? Чим іще планує дивувати городян? Про це й не тільки – у відвертій розмові.
– Вікторе Леонідовичу, вчора, коли домовлялися про інтерв’ю, Горохів зустрічав делегацію з Білорусі. Сьогодні ось, доки записуємо розмову, у вашому кабінеті чекають представники польського міста Хорощ…
– А завтра знову будемо зустрічатися з польськими партнерами.
– Це завжди у вас настільки щільний графік?
– Іноземні делегації приймаємо не щодня. Але роботи від того не меншає. Бо ж після міжнародних зустрічей треба втілювати результати нових домовленостей, не забуваючи й за виконання «старих» проблем.
– А котрі з цих «старих» вирішили, можна сказати, остаточно?
– Водопостачання. Друзі підказали придбати устаткування, яке в народі називається «частотник» і котре успішно використовується на Заході. Знайшли гроші, встановили. Тепер централізованою мережею вода надходить у домівки наших жителів цілодобово, а саме обладнання швидко вийшло на самоокупність.
– Ви згадали Захід. Багато новітніх технологій запозичуєте у ваших іноземних партнерів?
– Запозичувати можна. Та необхідно для їх реалізації ще й гроші міжнародних фондів у місто «притягувати».
– Учорашні з білорусами і сьогоднішні з поляками домовленості стосуватимуться яких напрямків життя Горохова?
– Із білоруськими Пружанами пишемо «дзеркальний» проект щодо відновлення культурної спадщини. У нас таким об’єктом стане парк, де колись був палац графа Стройновського та де зберігалися шедеври світових надбань мистецтва. На жаль, сам палац був знищений. Але унікальний графський парк цілком може стати місцем культурного дозвілля городян. Тому відповідно до проекту облаштуємо там доріжки, викладемо їх бруківкою, встановимо лавочки, дитячі майданчики, оздобимо кованими виробами.
– А з польським Хорощем над чим працюватимете?
– Спробуємо виграти проект, кошторис якого вимірюється в мільйонах євро. Навіть розділивши порівну із закордонними партнерами, Горохів зможе оперувати достатньою сумою, аби побудувати спортивний зал і, може, стадіон. Тим паче, що в місті діє чимало спортивних секцій, три футбольні команди (в одній із них я й сам трохи бігаю). А де є спортзал, там і культурно-мистецькі заходи можна проводити цілорічно.
– Однак участь у міжнародних проектах передбачає співфінансування. Казна Горохова потягне такі витрати?
– За перший квартал перевиконання міського бюджету становить до мільйона гривень. Тому на «речі першої необхідності» фінанси віднаходимо.
– Завдяки чому отримали такі хороші результати роботи: маєте потужні бюджетоутворюючі підприємства?
– Звісно, інвесторів завжди хочеться якомога більше. Бо серед солідних бізнес-структур – лише фабрика з виробництва дитячих колясок «Вікторія Голд» і ливарно-механічний завод. Усі ж решта платників податків – дрібніші підприємства, що задіяні здебільшого у сфері послуг і торгівлі.
Однак тішить, що жодне приміщення в місті не стоїть пусткою, а попит більший, ніж пропозиція.
– Сьогодні у всіх на устах децентралізація. Особливо в містах, яким дуже тісно на їм належних землях. Горохів же (складається враження) лише «тихенько сидить»…
– У великих містах дійсно ажіотаж. Їхня влада агітує довколишні села приєднуватися, ті не завжди хочуть. У нас же – тільки попередні домовленості із селами Пірванче, Мирків, але «офіційно одружуватися» ми не спішимо.
– Чому?
– Я ніколи не страждав «діагнозом короля»: побільше земель набрати і владарювати. Як міському голові мені й у Горохові роботи – тільки встигай справлятися. Це по-перше. А по-друге, децентралізація в нас відбувається за принципом, коли віз біжить попереду коня: громади пооб’єднувалися, та чітко виписаних законів для нормальної роботи вони досі не мають. Тому я вирішив: посиджу, почекаю і вже протоптаною стежиною піду.
– Ну, і на завершення: чим у найближчий період плануєте потішити горохівчан?
– Відразу після Пасхи почали готуватися до 776-річчя міста, яке відзначаємо шостого червня. А в плані економіки працюємо над тим, аби у місті запрацювала швейна фабрика. Річ у тім, що на нас вийшла відома українська компанія, котра виробляє та експортує до ЄС брендовий одяг. Продукція ТзОВ «Мода-текс» настільки якісна, що європейські партнери просять усе більших обсягів. От керівництво товариства й запропонувало: якщо в нашому місті та довколишніх селах знайдеться хоча б 80 досвідчених швачок – відкриють фабрику в Горохові. Якщо менше – розглянуть варіант довозу працівниць до Луцька й назад.
Отож, користуючись нагодою, запрошую всіх охочих. Щомісячна зарплата, за словами керівників компанії, – від 3 тисяч 500 гривень. І хто зацікавиться – може телефонувати безпосередньо в міську раду.
– Дякую за розмову. І – хай усе вдається!
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.
Чому Горохів – місто особливе?
*Він став першим в області, де почала діяти зона бездротового Інтернету.
*На вулицях міста встановили камери відеоспостереження, що допомогло в рази поліпшити криміногенну ситуацію в Горохові.
*У місті активно запроваджуються новинки енергоощадності: «частотники» забезпечують цілодобовим постачанням води, лед-ліхтарі на третину економлять світло й бюджетні гроші.
*Для благоустрою й допомоги громаді Віктор Годик не лише бізнесменів залучає, а й віддає частину власної зарплати.