Місток… у майбутнє

«Волинська газета» у статті «Цуманський «лісовий» округ уже розповідала про феноменальний результат виборів до Цуманської об’єднаної територіальної громади. З’ясувалося, що мешканці заповідних поліських територій північно-східного напрямку не лише обрали головою ОТГ лісівника та учасника АТО Анатолія Дорощука, але й велику кількість депутатів із досвідом роботи в лісовій галузі.

Один із них – головний спеціаліст облуправління лісового та мисливського господарства Олександр Боровицький – уже розповів про всі перипетії виборчого процесу. Але в розмові з Олександром Миколайовичем ми дізналися про те, як у смт Цумань з ініціативи місцевих депутатів громада навчилася самотужки вирішувати, здавалося б, «не підйомні» проблеми.

– Наше селище потребує благоустрою. Його ніколи не буває багато, – говоримо не про політику, а про життя. – Як би гарно люди не жили у своїх приватних будиночках чи квартирах, до них потрібен добротний доїзд, отже – потрібно дбати про якісні дороги. Завжди наголошую під час сесійних засідань: «Одне з першочергових наших завдань – залучення коштів для ремонту доріг та грейдерування вулиць». Так було і з вулицею мого дитинства – Чехова. Погляньте (ми саме їхали щебенистим селищним путівцем – авт.), яка тут тепер дорога. Лежить щебінь. Сподіваюся, буде ще й асфальт. Чи в цьому тільки моя заслуга? Ні ж бо. Таке рішення прийняла більшість депутатського корпусу обласної та місцевої ради на чолі з головою Анатолієм Дорощуком . І я вдячний, що вони почули прохання наших спільних виборців. Сьогодні зодягли у щебінь вулицю Чехова, завтра – Лебедину чи іншу яку.

Ми якраз крокуємо селищем. І Олександр Миколайович несподівано пропонує:

– А давайте покажу вам місток через річку Путилівку! Тут недалечко. Ми зібралися маленькою громадкою і зробили його власноруч!

А чому б і ні? Тим паче, небагато на Волині людей, які не ходять із простягнутою рукою по високих кабінетах із проханнями «допомогти вирішити проблему», а самі беруться до покращення свого життя! 

Виходимо за село. Перед нами відкривається надзвичайно мальовнича місцина: луг, величезний, з озеро завбільшки, став, річка Путилівка, що в’ється стрічкою до дрімучих цуманських борів і дібров.

– Тут пройшло моє дитинство, – розповідає Олександр Боровицький. – Ми гралися на цім лужку, купалися у річковім плесі, бігали по гриби в урочище Дубина. Раніше он тут через Путилівку був добротний міст, та якось місцевих мешканців допекли крадії лісу і, щоб вберегти зелені легені Цумані, жителі поблизьких вулиць місток… розібрали. З іншого боку – і чесним людям потрібна безпечна стежка до лісу. Отож, порадившись із односельцями, ми вирішили відновити місточок. Трактором і підводою по нім не проїдеш, а велосипедом і мотоциклом – в самий раз. Ось він! Бачите скільки слідів! Він служить людям… 

Фотографую місточок і самого автора. Справді, без «дерев’яної стежки» природолюбам було б непереливки.

Тож після цього природнім було й таке запитання:

«А що ще вдалося зробити під час роботи у складі депутатського корпусу двох попередніх скликань?».

– Нам важливо було створити сайт Цуманської селищної ради, – відгукується Олександр Миколайович. – Є чимало питань, які потребують висвітлення. Забезпечення належного інформування – запорука успішного функціонування та взаємодії органів місцевого самоврядування з населенням. І ми тепер його маємо. А ще ставлю перед собою за мету підготувати та видрукувати книгу, також створити документальний фільм про смт Цумань та домогтися виходу щоквартальної газети Цуманської об’єднаної територіальної громади в рамках інформаційного додатку «Волинської газети».

Неоголошена війна з російськими окупантами триває вже понад 3 роки. І невелике селище Цумань стало в перші лави захисників України. І про це також говорить Олександр Боровицький:

– Коли ж російські найманці розпочали війну з Україною на Сході, захищаючи нашу територіальну цілісність загинув наш цуманчанин Віктор Ткачук. Встановлення пам’ятної дошки на стіні навчального закладу, де він навчався, – свята справа. Це, як ніхто інший розумів і наш голова Анатолій Дорошук, що у складі прикордонного загону змушений був захищати багатостраждальну Мар’їнку від атак ворога. Нас підтримали всі депутати, пам’ятну дошку загиблому учаснику АТО Віктору Ткачуку відкрили на фасаді ЗОШ І-ІІІ ст.

Звісно, кожен депутат являється активним прихильником волонтерського руху. Я не виключення. Сприяв, чим міг. Разом із виборцями дбали про консервацію, продукти харчування, речі першої необхідності. Укомплектували для фронту не один бус. 

Звідки ж беруться такі депутати, патріоти та фахівці?

Найкращою відповіддю на це просте запитання є біографія Олександра Миколайовича. 

Він народився 1988 р. у смт Цумань. Виховувався у сім’ї військовослужбовця (батько Микола Васильович) та бухгалтера-лісогосподарника (мати Валентина Станіславівна) зі старшим братом Валерієм. У рідному селищі здобув середню освіту, вступив на машинобудівний факультет Луцького державного технічного університету. Призначений начальником паросилового господарства, відтак – інженером з охорони праці і техніки безпеки ДП «Цуманське лісове господарство». Паралельно у 2010 р. закінчив повний курс Луцького національного технічного університету за спеціальністю «Обладнання лісового комплексу», додатково здобувши кваліфікацію інженера-механіка. З грудня 2011 р. працював інженером з охорони праці ПП «Канц-Лідер». З грудня 2012 р. до сьогодні – головний спеціаліст відділу використання лісових ресурсів Волинського ОУЛМГ. Заочно навчаюся у Національному лісотехнічному університеті України (спеціальність «Менеджмент організацій і адміністрування»). 

Що ж, звичайна біографія незвичайної людини.

І що приємна історія з мостом через річку Путіливку завершилася успіхом багато в чому завдяки ініціативі таких молодих людей, як Олександр Боровицький, то як не поцікавитися: як саме молодь повинна перетворювати життя громади на краще?

– До мене постійно звертається за підтримкою своїх заходів місцева молодь. Тож повсякчас наполягав і продовжую наполягати, що її мистецькі та культурні заходи потребують не лише моральної, а й фінансової підтримки. Україна потребує молодих, енергійних, ідейних людей, у яких слово не розходиться з ділом. Вірю, що молодь спроможна на щирість та безкорисливі вчинки. Особисто мені хочеться об’єднати навколо вирішення проблемних питань нашого селища тих, хто не скаржиться на негаразди, а перемагає їх. Переконаний, що наш добробут і благополуччя залежить лише від наших щоденних справ та небайдужості. Це не просто слова. Це – реальність, приклади якої ми вже бачимо у сусідніх об’єднаних громадах. Вірю, що разом із виборцями, які нам довіряють, ми зможемо зробити наші сім’ї щасливішими, а селище – комфортнішим, сучаснішим, зручнішим і кращим для життя. Відтак змінюватимемо на краще і життя всієї країни, – щиро відповів.

І такі слова та справи вселяють оптимізм.