Життя не надто балувало родину Мельничуків із Княжого града. Матері Наталії Федорівні та її синам Володимирові та Вікторові сповна довелося з’їсти пуд солі: спершу пішов із життя чоловік та батько, а згодом і хвороби стали надокучати. Одначе все це лише стало поштовхом до реалізації мрії дитинства братів. Вітя та Володя, хоч і виросли давно, одначе все ще хочуть створити… зоопарк.
Не дарма кажуть: не було би щастя, то нещастя помогло. Наталія Мельничук багато років працювала економістом. Складала фінансові звіти й навіть подумати не могла, що в моменті все повернеться зовсім інакше. Одного дня жіночка зосталася без роботи.
– Якби хто коли сказав, що матиму діло з худобою, ходитиму коло кіз, кроликів, курей та поросят, то нізащо би не повірила, – всміхається жінка. – Але так трапилося. Головне, що хлопці мої тішаться. Та й тварини, а особливо страуси, дуже дружелюбні. За ними так цікаво спостерігати. Вони – наче танцівниці на сцені: присідають, крилами так делікатно махають. Із цією роботою я врешті знайшла спокій.
Мельничуки фермерують помаленьку, але не без екзотики. Ризикнули й узяли в оренду занедбане приміщення свинарника на околиці міста. Потроху довели його до ладу. Хоча фактично врятували, бо нехитру споруду всі, кому дозволяла совість, розбирали на матеріали. Зусиль орендарям довелося докласти чимало, адже дах прогнив і падав, водо- та електропостачання давно відрізали.
Сьогодні в господі – в’єтнамські свині, кози, кролики, качки й індокачки, кілька видів курей, навіть мініатюрні, цесарки, голуби, фазани, павичі, перепілки й страуси. Останні – справжні улюбленці Мельничуків.
– Це Віктор загорівся ідеєю розводити таких птахів, – продовжує розповідати Наталія Федорівна. – Про страусів особливо мріяв. Привезли з виставки. Далі взялися до справи. Яйця – в інкубатор. Уже стали пташенята вилуплюватися, аж раптом зникло світло. Що ми лишень не робили, як тільки не гріли! Але врятувати вдалося тільки чотирьох.
Що цікаво, із яєць африканського страуса пані Наталія готує все: і омлети, і торти, навіть до традиційного салату «Олів’є» додає. Та, каже: найсмачніші – дрібні перепелині. Натомість найбільш екзотичні – яйця страуса емо, бо вони – зелено-синього кольору. Хоча кафе та ресторани не надто охоче купують страусині делікатеси. Воно й зрозуміло: українці не звикли до гігантської яєчні!
Варто зауважити, що плекаючи свою мрію про зоопарк, хлопці – Володимир та Віктор беруться реалізовувати чужі. Знаючи, що таке – проблеми зі здоров’ям, допомагають хворим діткам та людям із обмеженими можливостями. Брати організували благодійний фонд «Серце ангела», власноруч виготовляють меблі й через фонд передають у заклади соціальної сфери: у володимир-волинську школу-інтернат, лікарню, київський спеціалізований дитячий садок для малюків із ДЦП.
Оптимізм та робота, що до душі, – найкращі ліки і від хвороб, і від неприємностей. Так кажуть ці володимир-волинські фермери. Певно, мають рацію, бо інакше б худоба в них не велася.
Світлана ГОЛОВАЧУК.
Фото автора.