Епідемія
коронавірусу SARS-CoV-2
залишила за межами України десятки тисяч наших співвітчизників.
Переважна
більшість із них і не збирається повертатися на Батьківщину, бо постійно
проживає та працює або вчиться за кордоном. Але величезна кількість людей
опинилася в ролі заручників ситуації, вирішення якої від них абсолютно не
залежить. Від США і до Шрі-Ланки, від Німеччини до Японії, на якому тільки
континенті не опинилися в ці тривожні березневі дні громадяни нашої держави… І
в кожного – своє персональне горе, та в усіх – спільна біда.
Першими
поплатилися за бездіяльність у боротьбі з російським окупаційним режимом
мешканці ОРДЛО. Лише імітуючи спротив маріонетковій «владі» т. зв. «ДНР» і
«ЛНР», вони, в основному, 6 років намагалися «прошмигнути між крапельками»,
однією рукою отримуючи пенсії та інші блага в Укоаїні, а другою – погоджуючись
на участь в банд формуваннях та паспорти громадян РФ. У результаті всі пункти
пропуску з непідконтрольною територією наша держава закрила. І, що
найтрагічніше для недореспублік, так само зробила й Росія, зробивши виключення
лише для власників бордових книжечок із довоголовим орлом на палітурці.
Враховуючи примітивний рівень мед забезпечення в ОРДЛО та суворі міжнародні
санкції, розгул SARS-CoV-2 там може бути жахливим.
Але в
не менш складній ситуації опинилися добропорядні співвітчизники, які з тих чи
інших причин просто не встигли повернутися додому до блокування шляхів
сполучення. Наприклад, наші заробітчани з Польщі скупчилися на польському МАПП
«Дорохуск», і щоб їх доставити в любомльський «Ягодин», владі довелося
використовувати автобуси спецпідрозділів.
Та до
західного Бугу – рукою подати. Тоді як десятки тисяч людей через скасування
залізничного, автобусного та авіаційного сполучення опинилися в ролі заручників
по всій планеті. В Берліні, наприклад, українці марно намагалися достукатися до
нашого посольства, закритого на карантин, щоб їм допомогли дістатися на
Батьківщину. Місцева влада запровадила суворі штрафи за тиняння вулицями,
готелі зачинилися, нічого в Україну не летить і не їде, а в дипустанові можуть
розміститися хіба що 50 осіб із кількох тисяч…
Звичайно,
попервах, багато в чому на публіку, влада організувала спецрейс із Китаю, який
доставив на обсервацію в Нові Санжари кілька десятків людей (незважаючи на
паніку, в жодного корона вірусу не виявили). А далі? Говорять про літаки в
Італію та інші країни, які повернуть наших додому під лозунгом «Ми вас
витягнемо!». Щоправда, виявилося, що польоти будуть не безплатними… Та й усіх
забрати все одно не вдасться!
От і
виникає запитання, чи правильну модель державної влади ми будуємо? Чи вірні
пріоритети розвитку? Чи не перемикаємо
увагу на другорядне замість вирішення стратегічних завдань?
Бо коронавірус
рано чи пізно відступить, а от ризик неадекватної реакції на наступні
техногенні, природні чи інші катастрофи планетарного масштабу залишається
високим. Пора починати роботу над помилками.
Володимир ДАНИЛЮК.
Карикатура Сергія ЙОЛКІНА
(«Німецька хвиля»).