Михайло Шлапай з 1 лютого ц.р.
представляє інтереси Старовижівщини у сесійній залі облради. Уже тільки сам
факт здобуття ним депутатського мандата свідчить про те, що інтереси електорату
в районі круто змінилися. Бо 2010-го наперекір уподобанням більшості тамтешні
виборці віддали свої голоси тоді опозиціонеру Ігореві Гузеві, одному з наймолодших
депутатів облради, але й тоді одному з найбільш досвідчених «місцевих
парламентарів». Теперішній вибір – не те, щоб розчарував, а радше засвідчив, що
революційною романтикою на Старовижівщині вже «і не пахне». Мандат доручили
підприємцеві Михайлові Шлапаю, у минулому військовому-прикордоннику,
безпартійному. Народився Михайло Петрович на Хмельниччині, з 1975 до 2004 р. служив
прикордонником.
Але
почав свою депутатську кар’єру із прикрого інциденту, бо на першу сесію (а так
склалося, що то була позачергове зібрання 13 березня, де приймали6низку
політичних звернень) він не з’явився. Тож вручати посвідчення після офіційного
оголошення виборів не було кому. Голова облтервиборчкому Микола Євтушин зміг це
зробити через кілька днів, під час чергової сесії, на якій Михайло Шлапай уже
був присутнім. Найчастіше колеги цього дня йому адресували єдине питання: «Чом
ти не прийшов?». Що відповів на це обранець у бліц-інтерв’ю для «Волинської
газети»?..
– Михайле Петровичу, всі були здивовані
вашою відсутністю. Найцікавіше, що навіть ваші виборці знали про те, що
відбувається сесія, бо у залі тоді була делегація з району…
– Мені
ніхто не повідомив про сесію. Думаю, це мав би зробити голова виборчої комісії.
В апараті сказали раніше, що сесія буде 20 березня. Чергова. А про позачергову
я довідався з Інтернету, коли почитав, що мене там не було. Повірте, дуже
здивувався, коли прочитав, що «новоспечений депутат не спішить на роботу». Одразу
зателефонував, спитав, як так. А голова комісії каже: дзвонив на один номер, а
зв’язку не було, тому він подумав, що я на Сході, бо часто туди їжджу як
волонтер…
– А в разі присутності, як би ви голосували:
за визнання Росії агресором чи проти?
– Зрозумійте,
я з квітня займаюся волонтерством. І не хочу, щоб хтось думав, що Шлапай не голосував
би за визнання Росії агресором. Це нонсенс!
– У вас є шанс написати відповідну
заяву, щоб її озвучили у сесійній залі…
– Я
просив озвучити цю інформацію. Мені особисто така ситуація не приємна. Коли
подібні рішення приймала Старовижівська райрада, я голосував «за». Я патріот.
Не можу зрозуміти, чому довкола мене одного такий резонанс, деякі рік не ходять
на сесію – і ніяких питань.
– Яким конкретно бізнесом займаєтеся?
– Підприємцем
я став після того, як звільнився з армії. Займаюся виробництвом будматеріалів:
бруківка, огорожа, блоки… Як тільки звільнився, став депутатом Старовижівської
селищної ради. Через каденцію – депутатом районної. Тепер-от – обласної.
Принагідно є головою спілки підприємців. А як війна почалася, займаюся
волонтерством.
– Членом якої фракції були у райраді?
–
Головою депутатської групи «УДАР», але пройшов до ради без підтримки жодної
партії. Раніше був членом «Нашої України». Згодом вийшов.
– Які плани щодо облради: чи будете
приєднуватися до якоїсь фракції, групи?
– Я
хотів би не залежати від вертикалі. Тобто – якщо люди, котрі стоятимуть зверху,
осоромлять партію, не хотів би бути серед партійців. Тому волію перебувати поза
партіями і залишатися чесним перед самим собою і перед людьми. Коли йшов на
вибори, то казав землякам: «Я вам нічого не обіцяю». Але все, що від мене
залежатиме, зроблю. Один із пунктів програми – волонтерська діяльність. От нещодавно
командир Луцького прикордонного загону попросив мішки на блокпости і дошки.
Зараз – цим займаюся. До речі, одних мішків ми передали до 8 тисяч уже. Багато
моїх друзів служать досі в регулярних військах. Я добре знаю душу солдата
зсередини, часто спілкуюся з бійцями, відчуваю їх із першого слова. Починають
«хникати» – присікаю. Переконую: головне – вернутися живими.
– Чого ви пішли на вибори? Зовсім мало
часу лишилося.
– Сільські
голови мене спонукали. Зібралися й кажуть: «Давай». Хотіли, щоб я йшов головою
районної ради. Кажу: «Хлопці, я більше користі принесу там, де ні від кого не
залежатиму».
– Під час однієї з недавніх сесій ваш
земляк Василь Пецентій, депутат облради від Старовижівщини, говорив про те, що
в районі негативно ставляться до родин учасників АТО, вважають їх вбивцями і що
таку думку людям насаджує місцеве духовенство. Підтверджуєте ці слова?
– Потім
він мені показував те звернення. І це зовсім не так, як винесено було в Інтернеті.
Це раз. Якожній церкві району дав список хлопців-учасників АТО, де за них
молилися. Не було відмов. Були такі моменти, що хлопці дзвонять мені серед
ночі: «Петровичу! Всьо – моліться!». Я телефонував до священиків, просив
молитися. Верталися бійці – замовляли у храмах молебні за здоров’я… Недавно
зустрічався із владикою Володимиром, попросив, щоби він сказав священикам, хай
вони не чекають, поки до них звернуться, а самі в хату йдуть до родини солдата,
підтримають.
– До речі, у Старовижівському р-ні –
така дивна ситуація: повне безголів’я. Нема ні голови райради, ні голови
адміністрації…
– Вже
є. Будемо так вважати.
– Ви вже знаєте – хто?
– Знаю,
бо я в цьому брав безпосередню участь.
– Дякую за розмову.
Спілкувалася Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото автора: Михайло Шлапай у
сесійній залі; обранець отримує посвідчення від голови облвиборчкому Миколи
Євтушина.