Василь Муха:
«Усе для Перемоги!»
Війна внесла корективи в роботу усіх заводів, фабрик,
фермерських господарств, підприємців… Поки на Сході, в Центрі, на Півночі і
Півдні точаться бої, вся Україна, де є така можливість, робить усе можливе і
неможливе, аби допомогти військовим, територіальній обороні,
вимушено-евакуйованим, населенню тих регіонів, що потерпають від вторгнення
російських окупантів, не забуваючи і про повсякденні турботи.
Журналісти «Волинської газети» продовжують розповідати
про подвиги наших військових, тероборонівців, волонтерів, пенсіонерів, навіть
школярів, які проявляють велику хоробрість, мають у своєму активі вже ворожі трофеї…
Цього разу журналісти завітали на один із знакових для України Гнідавський
цукровий завод і поспілкувалися з його директором Василем Мухою.
Сьогодні ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» – потужне
підприємство, що має широкі технологічні можливості для виробництва цукру та
іншої допоміжної сировини. Його господарська діяльність реалізується шляхом
здійснення фінансової, виробничої, торговельної, орендної, лізингової,
інвестиційної, маркетингової, постачальницької, будівельної, науково-дослідної
діяльності, проєктної, дилерської, експортно-імпортної, представницької,
благодійницької, культурно-освітньої діяльності… Але всі ці мирні
господарські справи зараз відійшли мов би у тінь, бо, як мовить директор ПрАТ
«Гнідавський цукровий завод», головне для усіх – це битва за Україну, оборона
наших міст і сіл… Лиш з «поваги до журналістів та читачів газети», як
зізнався Василь Іванович, він погодився відповісти на наші «мирні питання».
– Василю
Івановичу, торік Волинь мала майже вісім тисяч гектарів буряків. Це не тридцять
тисяч, як було кілька десятиріч тому, а все ж немало. Чи вдасться аграріям,
зважаючи на війну, втримати бодай минулорічний мінімум буряколанів? Колись Ви
казали, що рентабельність цієї культури для
господарств велика і не може
порівнюватися навіть із зерновими... Але для
виробника теперішня собівартість цукру мало чим відрізняється від ціни у
крамницях через здорожчання газу… Хотілося б знати, чи не стануть усі ці
фактори на заваді для «цукрової справи»?
– Все, що люди обіцяли, було посіяно. Ми все переробили.
Ті плани, що ставили перед собою, виконали. Так буде і цього року. Але зараз
про це не говоримо, бо перебуваємо у стані війни. Ми трохи у кращій ситуації,
аніж ті люди, що знаходяться під обстрілами. Скажу так, колектив заводу, усі
його працівники, кожен на своєму місці працюють з максимальною віддачею,
роблячи все залежне від нас, щоб відстояти нашу незалежність, державність. Є
рішення, прийняті колективом, наші хлопці воюють, частина перебуває у
теробороні, частина трудиться. Що можна зробити для ЗСУ, вимушено-евакуйованих,
тих, що лишаються під обстрілами у гарячих точках, ми робимо. Ось така
ситуація, якщо говорити у загальному.
– Як
вплинула війна на ваші плани і переформатування роботи?
– Переходити на якесь інше виробництво ми не можемо. Хіба
що йде мова про надання допомоги якимись елементарними заходами з тих
матеріалів, що самі можемо зробити. Це робимо. Співпрацюємо з військовими,
теробороною. Щоправда, зараз не все можна сказати, бо військовий час вимагає
відповідного стримання у словах і вчинках. Але наші працівники ведуть активну
діяльність. Дасть Бог, коли все закінчиться, буде Перемога, ми згадаємо про
кожного нашого працівника, що хто робив, де був, як воно було. Потім напишемо
про все це. Сподіваюся, «Волинська газета» нам у цьому допоможе. А зараз не на
часі.
– Василю
Івновичу, завод працював, буряки ви переробили. Може назвете кращі господарства-партнерів?
– Це вже минуло. Зараз не лежить на серці, щоб про це
говорити. Плани є переробляти. Ми працювали з тростиною і буряком. Після сезону
пішли у ремонт і готові були до переробки тростини, але корективи внесла війна.
Всі чорноморські порти закриті і зараз говорити про переробку не на часі. У нас
сьогодні головне завдання – це підтримувати життєдіяльність заводу, допомогти
максимально армії різними заходами, які стосуються оборони і надання
гуманітарної допомоги. Ми допомогли мішками для піску, які використовують для
облаштування блокпостів. Наші люди працюють і в теробороні, і допомагають в
охороні громадського порядку. Стараємось максимально допомагати і бути
корисними.
– Віримо, що перемога прийде в Україну. Водночас,
і на мирному фронті потрібно вести битву. Ми ж хліборобська країна, потрібно
сіяти культури. Ваш завод має для підживлення полів унікальне добриво…
– Мова йде не про добриво у прямому сенсі цього значення,
а про деякі побічні продукти, які робить завод, і вони успішно використовуються
нашими партнерами. Все це є. З ким працювали, так і працюємо. Це так звана барда,
вона має багато мікроелементів… Це калій, азот, можна говорити про цілий
комплекс елементів. Все там присутнє. Сіяти все одно треба йти… Як нещодавно
сказав міністр, це другий фронт, бо ж бачите, що робиться з цінами у Європі,
кругом. Українці повинні за себе самі подбати. І фермери, і великі й малі
господарства мусять вирішувати ці питання. Як воно буде, життя покаже.
– Тобто не
можна сказати, що війна цей мирний процес зупинила?
– Він природній… Був і буде. Але навіть на тих
територіях, де йдуть активні бойові дії, це потрібно говорити з аграріями, такі
роботи ведуться. Озимі культури посіяні, ви це знаєте, за весняні – це вже
вирішувати аграріям. Думаю, будуть якісь і державні замовлення, бо в Україні оголошено
військовий стан. А це вже військово-цивільні адміністрації поряд з іншим
визначають і ці потреби. Думаю, й профільне міністерство буде робити якісь
державні замовлення.
І колектив, і люди, і завод активно працюють у цьому
напрямку і не сумніваються, що Перемога буде за нами. Але ж перемога – це не
так просто, що сказав, а завтра воно сталося. Це кропітка робота і говорити
зараз за цивільних, коли військові знаходяться в набагато екстремальніших
умовах, не з руки. Хвалитися, що я щось зробив – тим паче некоректно. Кожна
людина сьогодні щось робить…
– Журналісти
«Волинської газети» висвітлюють героїзм військових, але ми розуміємо, що
потрібно комусь і лан засіяти, і посадити городи, щоб мати чим годувати нашу
країну.
– Щодо сільськогосподарської теми… Ми завжди завод тримаємо
напоготові. Є деякі технічні питання, але всі вони вирішуються. Що ми зможемо
зробити аграріям у цій ситуації, яка склалася на даний час в країні? Зараз і в
аграріїв не буде такого, щоб робити, що забажаєш. Військова адміністрація – вона
тому і військова, щоб був порядок.
– З практики
знаємо, що у попередні роки керівник цукрового заводу міг бодайц опосередковано
впливати на площі посіву буряків, умови їх вирощування. На цей рік подібна
практика продовжиться?
– Перше завдання, щоб ворог пішов з нашої території, а
далі, як кажуть, буде хліб, буде і пісня. Перша задача українців, щоб не гинули
діти, ворог пішов з нашої території, а далі будемо будувати і економіку і все,
що потрібно. Усе в нас відбудеться. Я зараз не хочу говорити про роботу.
Основна задача, щоб ворог пішов з нашої території, і всі цивільні, і жінки, і
діти навіть – всі загострені на цій цілі.
– Багато хто
дорікає нашим керівникам, які вивозять з небезпечних зон свої сім’ї…
– Я б не задавав такі запитання. Міг би сказати про себе,
але не хочу. Якщо ми тут на місці, деколи краще, щоб сім’я була у безпеці, бо
тоді людина більш адекватна і самостійна у прийнятті будь-яких рішень. Не треба
будь-якому керівнику робити з цього якусь негативну політику. У військових є
таке розуміння як комбатант… А чоловіче населення від 18 до 60 років – це
комбатанти і в цивільній галузі… Жінок і дітей не потрібно сюди відносити, бо
це спекуляція. Може, політики і люблять сфотографуватися, що я тут, але цього
робити не потрібно. Це особисте. Діти тут не при чім. Наражати їх на небезпеку
не потрібно… Як і жінок.
– Чи пішли
ваші працівники захищати Україну?
– Пішли. Не буду називати їхні прізвища, але пішли з
перших днів. Долю декотрих я знаю, про інших на даний момент мені не відомо.
Зараз навіть дзвінок по телефону може тільки нашкодити нашим захисникам. Буде
перемога, про кожного напишемо разом із вами… Є унікальні речі, які ними
зроблені і в газеті були би неймовірним сюжетом… Наскільки наші працівники
мали дотичність до тих чи інших ситуацій, щоб наблизити перемогу! Але про це –
після Перемоги.
– Чи
допомагаєте сім’ям наших захисників?
– Так, допомагаємо.
– Як Ви
особисто сприйняли цей напад?
– Як агресію. Як можна по-іншому це сприймати?!. – мовить
з подивом і обуренням. – Не визволяти ж прийшли… Нас не потрібно визволяти,
ми самодостатні.
Ми й раніше думали, що теоретично це може бути, але
практично цього нападу не очікували. 24-те лютого для всіх – для мене ж, як
волинянина, це було бомблення Луцького військового аеродрому – стало шоком. Ми
очікуємо, щоб все скоріше закінчилося.
– Василю
Івановичу, Ви зі своєю командою завжди підтримували наших читачів…
– І цього року знайдемо таку можливість… Але зараз –
усе для Перемоги.
Дякуємо за
інтерв’ю. Все буде Україна!
Розмову вели
Володимир
ПРИХОДЬКО.
Сергій
ЦЮРИЦЬ.