Галина
і Олександр Матвійчуки не лише виграли гарний подарунок у передплатній лотереї
«Волинської газети», але й усім своїм життям підтверджують головну істину
українських реалій: нічого не матимеш, як своїми руками не наживеш!
У рамках літньої передплатної кампанії ПрАТ
«Укрпошта» організувало акцію «Подаруй батькам газету!». Всіляко схвалюючи таку
ініціативу, «Волинська газета», втім, розповідає про перші позитивні результати
такої роботи, котра була започаткована ще торік і яка принесла позитивні
результати.
В усякому випадку, колишній футболіст луцької
«Волині» Петро Матвійчук передплатив
своїм батькам у с. Немир Рожищенського р-ну «Волинську газету», а Заслужений
діяч естрадного мистецтва України Сергій
Скулинець під час передплатної лотереї витягнув їхню квитанцію серед
багатьох інших. І Галина та Олександр Матвійчуки стали власниками
нової мультиварки!
Дорога до Немира цієї пори – це як шлях у казку.
Буяє травнева зелень посівів. Цвітуть серед полів маки і волошки… Манить
блаженною прохолодою місцева водойма… І не головне, що традиційно насипаний
щебенем замість асфальту шлях від с. Доросині до с. Немир намагається зіпсувати
ці позитивні відчуття курявою та вибоїнами, бо попереду – зустріч із цікавими
та добрими людьми. Галина та Олександр Матвійчука взяли участь у
редакційні передплатній лотереї та виграли мультиварку!
От її й треба вручити щасливим переможцям, які цього
робочого дня залишили всі свої безкінечні клопоти і очікують на гостей із
Луцька вдома.
І ось автомобіль зупиняється біля звичайної
сільської хати, біля якої на високому кублі звели гніздо лелеки. Це – добрий
знак. Боцюни біля поганих людей не
живуть. Але для Галини Петрівни
– особливий, бо прабабуся Євдокія
(ледь не до 100 літ прожила!) в селі «пупи в’язала». Тобто, бабцею-повитухою
була. І це означає, що фактично всі нинішні
покоління жителів с. Немир та навколишніх сіл завдячують появі на світ
не лише власним батькам, але й баці
Євдокії, чиє фото вдалося побачити серед інших у сімейному альбомі.
На почесному місці тут, до речі, і шлюбне. Як
розповіла Галина Матвійчук, початкову школу вона закінчила в рідному селі,
середню освіту здобула в с. Доросині, а потім поїхала в м. Нововолинськ, де
після технікуму влаштувалася на місцевій бавовно-прядильній фабриці. Там і
познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Олександром (родом із сусіднього
рожищенського села Трилісці), а в 1975 р. – побралися. Весілля було, як
заведено у волинському селі, гучним, а довершенням усього стало гарне фото,
зроблене в найголовнішому луцькому ательє того часу!
Ну, а далі почали народжуватися діти. Їх у подружжя
Матвійчуків троє: Марія, яка після
закінчення філфаку Волинського університету імені Лесі Українки трудиться
вчителькою в ЗОШ №4 м. Рожище. Середній син
– Володимир, теж із сім’єю в райцентрі мешкає…
– Він із армії прийшов командира танка! – з гордістю
каже глава родини. – Але, дякувати Богу, на війну не потрапив. Тому заробляє на
сім’ю, де зможе. І в Україні, і за кордоном.
А наймолодший –
Петро. У молоді роки простий сільський хлопець зумів пробитися у великий
футбол і навіть грав в основному складі луцької «Волині» разом із багатьма
відомими майстрами. Наприклад, нинішнім заступником голови Федерації футболу
Волині Василем Кохановським. Але
важка травма, яку отримав у матчі з київським «Динамо», поставила в кар’єрі
професійного футболіста Петра Матвійчука крапку. Тому він нині займається
розвитком спортивної галузі в районі та громадською діяльністю, вчить азам
майстерності майбутніх футбольних зірок.
Тож крім трьох дітей у Галини та Олександра
Матвійчуків нині ще й четверо онуків. Дякувати Богові, всі живуть недалеко,
тож із райцентру чи не кожної суботи та неділі всі з’їжджаються до рідного
дому.
А займатися тут є чим. Бо, як зізналася Галина Петрівна, обробляють вони мало
не гектар поля. Решта паїв віддали в оренду. А ще ж усіляка живність біля хати
є, без якої не обійтися…
– Як усі, все тримаємо! – каже господиня. – Курей,
індиків, порося, корову…
Оскільки зараз урядовці хочуть встановити дуже
жорстокі правила прийому коров’ячого молока від селян-одноосібників, то запитую
у Матвійчуків, що вони робитимуть
далі?
– Сім’я в нас велика, аби самим того молока
вистачило! – каже Галина Петрівна. –
Та й худобі треба щось їсти…
– А взагалі, хіба ж то ціни на молоко? – додає
господар. – Взимку за літр молока платили по 5 грн 50 коп., а сьогодні все
звелося до 4 грн… А пляшка газованої води скільки коштує?.. Ото ж бо!
Щоб влада не робила, прикриваючись вимогами
Євросоюзу, Матвійчуки з с. Немир корову тримати будуть і далі. Й хазяйнувати на
прадідівській землі – також. Хоча б
тому, що досі не забули, де знаходиться їхня земля, що належала предкам ще до
колективізації. І як працювалося в повоєнному місцевому господарстві імені
40-річчя Жовтня. І що потім сталося з колективними господарствами, які
розвалили швидко, а от нову та ефективну модель розвитку агровиробництва на
селі, здається, й досі ніхто запровадити не зміг.
В усякому випадку, сім’я Матвійчуків весь вік чесно відпрацювала і пішла на заслужений
відпочинок, не якому, власне, відпочивати не доводиться. Бо ж як сидіти,
склавши руки? Під лежачий камінь вода не підтече!
Галина
Петрівна зізнається, що читає всі газети, які потрапляють до
рук, а також намагається переглянути основні новини по телевізору.
«Щоб бути в курсі», – коментує чоловік.
Тож на логічне запитання, якби сьогодні були вибори,
то за кого б проголосували, Галина Петрівна, яка і в колгоспній конторі працювала,
і агентом Держстраху, і в сільраді, тож людина досвідчена, не приховує:
– Нема на кого надіятися. Поки своїми руками не
наживеш, нічого в тебе не буде. Ну, цікаво було за Парасюком дивитися, яким ногами вміє розмахувати. Ляшка не можемо зрозуміти – він то
туди, то сюди… Видно, що Гриценко
– колишній кадровий офіцер і був міністром оборони, відчувається в його словах
впевненість… Але… Хто б не виграв виборів Президента, нічого він для
простих людей доброго не зробить. Бо всі вони в іншому світі живуть… – каже Галина Петрівна, незважаючи на
застереження чоловіка, що зайвого краще не казати.
Власне, а що придумувати, коли й так усе видно?
Наприклад, хотіли Матвійчуки кавою
пригостити, а вода все не гріється… Подивилися, а світла в хаті нема. Як і по
цілому селу! І відключають електрику не перший же ж раз. І не останній! То хіба
це не правда, яка стала кривдою?
Та все одно в хаті Галини та Олександра
Матвійчуків того буднього дня було свято. Адже щотижня до них приходить
улюблена «Волинська газета», а напередодні чергового приїзду дітей та онуків
редакція подарувала ще й мультиварку.
Премудрості її використання Галина Петрівна освоїть із донькою та невістками, тож наступного
разу пообіцяла ще раз почастувати, але вже стравами з «журналістської кухні».
Тож ще гостинні та працьовиті люди запрошують
представників «Волинської газети» до себе в гості знову. Особливо, на
престольне свято Немира – Івана
Златоуста, що в листопаді.
А чом би й ні?
Володимир
ДАНИЛЮК.
На
фото автора: Галина Матвічук на власному подвір’ї з виграшем – новою
мультиваркою.