Мертва вода
в вигляді свіжого березового соку – це реальність, яку вдалося зафіксувати як
мінімум на одних могилках за 30 км від Луцька, але цілком імовірно, що подібних
випадків в області чималенько…
Що українці
полюбляють вживати березовий сік свіжим, консервованим і в вигляді квасу (сік,
заправлений сухофруктами чи підсмаженим ячменем), то це відомо з давніх-давен. Знаємо,
що, як правило, цілющий напій заготовляють у лісах, лісосмугах, а також із
поодиноких беріз, які ростуть як неподалік міст і сіл, так і на значній
відставні від них. Але щоб налагодити «промисловий видобуток» березового соку
прямісінько на кладовищі – це химерне ноу-хау довелося побачити вперше! З
гуманних міркувань утримаємося від назви села та району, але деталізуємо: ця
вакханалія відбувається буквально за 30 км від Луцька! Місцеві жителі на
запитання, як ставляться до подібних заготівель своїх земляків, лише
посміхаються і кажуть, що на могилках точать берези вже давно, і це ні в кого
ніякого подиву не викликає…
Але ж
коріння дерев дістає рідину з глибини! Оскільки берези ростуть буквально біля
могил, то дістають із водою і трупну отруту – дві хімічні сполуки каведрин і
путресцин, які утворюються після розкладання тканин трупа людини чи тварини.
Ще більшу небезпеку таять віруси і бактерії.
Вірусологи стверджують: якщо людина померла внаслідок серцевої недостатності,
інсульту чи внаслідок травми, то всі процеси розкладу тканин у нього йдуть
повільно. Але якщо покійник віддав Богу душу від якогось гнійного захворювання
(пневмонія, сепсис, менінгіт, онкозахворювання, цироз печінки тощо), то в тілі
покійника продовжують жити бактерії цих хворобою І в разі потрапляння в кров
здорової людини, вони здатні знищити вже інший організм…
Ну, якщо
видобутий з-під домовин сік спраглі на весняну рідину громадяни збирають для
свого власного вжитку, то це ще пів біди. А коли продають на заготівлю і
промислову переробку?
Світлана
КОМА.
На фото
автора: ось так дехто точить свіжий сік…