Сергій Мазурок – лісівник у третьому поколінні.
– У мене і дід був лісівником, і тато працює майстром лісу, а ще нас, четверо із п’яти братів, пішли цією стежкою: попри мене старший Микола – працівник обласної екологічної інспекції, молодший Святослав – майстер лісу Заболоттівського лісництва, ще один менший брат після закінчення Шацького лісового коледжу ім. В. Сулька навчається на біологічному факультеті СНУ ім. Лесі Українки.
Ми їдемо лісовою дорогою. Осінь призолотила берізки й осиці, що, мов свічі, палахкотять серед зеленавості сосен і ялин. Час від часу Сергій Мазурок зупиняє машину, показує чи то дерева майбутнього, які обвели охоронною смужкою і надписали порядковий номер, чи лісові культури – однорічні, трирічні, п’ятирічні, десятирічні, сорокарічні, пристигаючі і стиглі… Навіть неозброєним оком видно, що, незважаючи на бідні грунти, дерева у масивах, якими ось уже три покоління опікується родина Мазурків, мають доволі добру щільність, приріст, доглянуті, виростають у справжні ліси. Є тут місце для пташки, звіра і мурах, багато ягідних та грибних місць, чимало лікарських, рідкісних червонокнижних трав, зел, мохів.
Багато з цих лісоугідь створювалися руками Сергієвого діда або батька, чимало вже й сам посадив.
– До речі, – каже лісівник, зупинившись біля горобини, що зоріє червоною ягодою до птаства, – у нашій родині дід, батько і я – не тільки лісівники, а ще й зовемось однаково – Сергіями.
– То хто ж вас прилучив до цієї справи, – цікавлюся, – дід чи батько.
– Діда я не пам’ятаю, – зітхає. – Якось на свято, що у народі його називають «чудом», він пішов до лісу і йога вдарила гілляка. Так не стало діда. Я виростав із батьком. Садив, беріг і доглядав із ним ліс, який дістався йому у спадок від діда. Об’їздив всі стежки-дороги, піхотою обходив усі бори і пущі… Де який звір чи птах живе, гриб чи лікарське зело росте – все батько показав. А що він свого часу закінчив Шацький лісний технікум, то і я після восьми класів подався до Шацька. Благо, недалечко. Там вивчився на лісника, повернувся у село, влаштувався до батька штатним працівником, відтак була армія, служив у прикордонниках, п’ять застав пройшов. Ось довірили Заболоттівське лісництво. Живу у Гуті – це село під кордоном. Лісові угіддя мого лісництва ростуть під кордоном, то ж доводиться не тільки лісникувати, а й допомагати прикордонникам берегти кордон.
У ці дні лісництво саме пройшло реорганізацію. Поділився лісничий Заболоттівського лісництва не тільки лісом (було 8410,5 га, залишилось 3576,7 га), а й працівниками, то ж тепер доводиться працювати за п’ятьох. Дорогою, як і всі відповідальні лісничі, Сергій консультує колег та підопічних, підказує, як робити ту чи іншу справу, делікатно вибачається, що не може приїхати, бо саме показує лісокультури журналістам.
Ми ж із колегою – Володимиром Приходьком – надзвичайно здивувалися, коли лісничий на наших очах знайшов гриба-другого прямо на торішнім порубищі. Та ще більше вразив його підхід до створення, сприяння та природнього поновлення лісових культур.
– На цій площі ми пройшлися плужками, – показує, – і дуже рідко посадили саджанці сосни звичайної.
В іншому місці лісничий «пропрасував» ділянку сучкуватою колодкою: аби насінинкам було легше за земельку зачепитися. Результати вразили самого лісівника: самосіву сосни звичайної висіялося предостатньо.
Таке враження, ніби Мазурики навчилися вже й вітрами підкеровувати і припрошувати насінинки у всі лісові закутки.
Щоправда, разом із насінинками сосни прилітають й інші – берези та осиці. Ці в рості переганяють зелених колючкастиків, то ж двічі або й тричі на рік доводиться робити догляди сікорами, інакше, каже лісничий, вони б заглушили основні культури.
Сергій Мазурик-молодший має чимало планів: там рекреаційний пункт намітив, тут весною посадимо культури зі шкільним лісництвом, ще в іншому місці намітив призбирати жолудів, а в он тому лісочку, подалі від людського ока, поставити кілька годівниць та зробити солонця для звіра…
Мама його, до речі, Надія Миколаївна, незважаючи на пенсійний вік, завідує місцевим ФАПом, мабуть, у неї пішов його наймолодший брат Петро, що зараз навчається у Дубнівському медичному коледжі… А ось Сергієва дружина за фахом вчитель української мови і по сумісництву – бібліотекар місцевої бібліотеки… Є у молодого подружжя вже донечка – Ганнуся. Буде вона вчителькою, як мама, лікаркою, як бабуся, чи лісівничкою – як прадід, дідусь і тато, покаже час.
Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото: Сергій Мазурик.