Найлегше врятувати весь
світ, найважче – допомогти одній людині?!
Журналісти, а особливо – ті, хто
уже на заслуженому відпочинку, рідко звертаються до газет по допомогу. Хіба
коли аж надто болить. Шанованому ківерчанину, члену НСЖУ, колишньому
редакторові місцевої газети й учаснику війни Петрові Юшковцю болить не за себе.
Більше – за таких, як він. Котрим волею долі на схилі літ майже за другий дім
слугує обласний госпіталь для інвалідів війни. Звертає чоловік увагу не на
глобальне на кшталт медичної реформи чи дорожнечу ліків, а на елементарне – як
учасникові війни доїхати до лікарні?..
Кожному
зі свідків так званої Великої Вітчизняної уже «давненько дев’ятий десяток»,
пише чоловік: «Наші батьки громили ворога на фронтах, а ми гнули спини у
трудовій битві під крилатим девізом: «Фронт і тил – єдині». … Ніхто тоді не
нарікав на труднощі. Тепер старість щоразу веде до цього медичного закладу.
Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни і їх соціальний
захист», ми маємо право на безкоштовне лікування. На щастя, ним і користуємося.
А ще – цим законом встановлене право і на безкоштовний проїзд, зокрема – міським
громадським транспортом…». Однак у Луцьку в ставленні до сивочолих пацієнтів
госпіталю на Кичкарівській, як-то кажуть, «нєувязочка» вийшла. Пільги учасникам
війни передбачені лише для проїзду електротранспортом, а до цієї лікарні
тролейбус не їздить. От і доводиться дідам шкандибати від зупинки на трасі до
медзакладу ще добрий шмат дороги… А «білий люд» у той час їздить маршруткою №3,
яка підвозить народ до воріт госпіталю.
Нарікає
автор на недолуге рішення міської ради щодо поділу преференцій на проїзд.
Мовляв, чомусь надали пільги лише учасникам бойових дій та інвалідам війни, а
учасників війни «занесли до чорного списку», грубо нехтуючи чинним
законодавством.
Деякі
водії більш законослухняні, ніж чиновники міської ради: підвозять сивочолих і
так… А є й такі, котрі – непорушні. «26 жовтня водій автобуса №АС 9940 грубо
заявив: «Безкоштовний проїзд вас не стосується… майте діло до міської ради». Петро
Юшковець дослухався поради. Звертався до чиновників навіть через урядову пряму
лінію. На що у відповідь, пише, «зліпили» лист: мовляв, їздіть, тролейбусом.
«Ми ж
просимо не милостині, а встановленого законом… – дивується чоловік. – Якщо ж
так трудно із 3-м маршрутом, то можна ж вирішити питання інакше: хай би до
госпіталю доїздила 22-га, яка рухається у тому ж напрямку, тільки минає його».
Зрозумівши,
що звернення Петра Юшковця до чиновників міського рівня було безрезультатним,
«Волинська газета» адресувала запит керівнику департаменту інфраструктури і
туризму облдержадміністрації Іванові Мирці. Той, до речі, прийшов на посаду з
Майдану. Тому в революціях толк знає. «Мо, й тут лад наведе?» – подумалося.
Але, як
казав один із яскравих представників виконавчої влади Волині епохи Януковича,
«легко врятувати весь світ, важче помогти одній людині». І справді – важко. У
відповідь на офіційний запит з проханням розглянути можливість вирішення
проблеми, з якою звертається читач до газети, здобули сухі слова за підписом
заступника директора Віктора Довгополюка : «Рішення щодо переліку пільгових
категорій населення, яким надається право пільгового проїзду у місті Луцьку,
визначається виконавчим комітетом Луцької міської ради (…) Враховуючи
вищевикладене, питання перевезення пасажирів на міських маршрутах, у тому числі
пільгових категорій, належить до компетенції Луцької міської ради».
Звернення
Петра Юшковця редакція без уваги не залишила. Будемо стукати в інші двері. Їх
поки що на Волині вистачає. От лише учасників Великої Вітчизняної меншає. На
зміну їм зростає чергова категорія пільговиків – нинішніх вояків. Ціну «соціального
захисту», гарантованого державою (завдяки таким прикладам!), вони знатимуть з
дідівських переказів.
Олена
ЛІВІЦЬКА.