Руслана
Дибель: “Захотілося щось зробити для своєї мрії”
Повна версія інтерв’ю
У цьому році комунальному санаторію «Лісова пісня», що в
шацькому с. Гайове на березі чудового озера Пісочного, виповнилося 50 років. І
– очевидний факт: це одна з найвідоміших і найавторитетніших здравниць в
Україні.
Про сьогодення та майбутнє цього лікувально-оздоровчого
закладу говоримо із його директоркою, заслуженим лікарем України Русланою
Дибель. Свого часу вона із золотою медаллю закінчила Павлівську середню школу,
відтак було навчання у Чернівецькому медичному інституті. Там зустріла свого
судженого Володимира Дибеля – нині депутата
обласної ради, генерального директора КНП «Любомльське ТМО
Любомльської районної ради». На
запрошення тодішнього керівника санаторію Миколи Шидловського, подружжя
приїхало на Волинь. З тих часів
їхні долі тісно пов’язані із колективом санаторію. Руслана Дибель розпочинала
свою кар’єру медичного працівника тут терапевтом, два десятиліття пропрацювала
заступником директора санаторію з медичної частини. Дбала про розвиток і
модернізацію лікувальної бази, комфортне проживання і харчування пацієнтів,
підбір персоналу. З 8 лютого 2018 року очолила цю відому здравницю.
– Руслано
Євгенівно, «Лісова пісня» від свого заснування відіграє важливу роль у житті
поблизьких населених пунктів, зокрема, й села Мельники. З санаторієм пов’язані
долі чи не кожної сім’ї. Тривалий час тут працювали моя мама Горпина Федорівна
і батько Назар Степанович. Мабуть, Ви, як керівниця, ще й встигли підписати
йому, як ветерану, декілька подяк, якими він і гордився, і шанував. Думаю, такі
за вашим підписом є у багатьох мельниківців. Шанувати своїх працівників Ви
умієте. У цьому переконуюся на День села Мельники, яке мої односельці святкують
на храмовий празник праведниці Анни 7 серпня. Щороку до дня села Ви також
нагороджуєте і своїх працівників, які тут живуть. Вручаєте їм цінні подарунки.
Бачив, як емоційно вони це сприймають: багато хто навіть плакати починає: «Мою
роботу таки цінують, знають». Тож хочу Вас запитати: «Наскільки важливе для
санаторію «Лісова пісня» село Мельники, адже його жителі від першопочатків тут
працюють у всіх підрозділах санаторію?
– Щонайперше скажу Вам, що незалежно від того, чи це жителі
Мельників, Піщі, Затишшя, смт Шацьк чи якогось іншого села, якщо вони є нашими
працівниками, то ми в певній мірі відповідальні за них. Ви повинні зрозуміти,
для мене основним пріоритетом є, якби там не було, звичайно, санаторій. Ми
повинні тут створювати хороші умови для проживання, харчування, лікування, дозвілля
самих відпочиваючих, але люди, які тут працюють, також повинні бути на першому
місці. Тобто для мене дуже важливо, щоб вони почували себе, мов би у якійсь
великій родині, мали відчуття захищеності. Дуже важко зараз цього досягнути… У
минулому році санаторій почав працювати тільки з половини липня, бо був
закритий за рішенням місцевої і обласної техногенних комісій… Хоч ми, як
медичний заклад, мали б працювати, але нам з якихось причин цього не дозволили…
Я з великим острахом переживала за людей: а як же і за що вони зможуть жити? А
дізнавшись, що держава пообіцяла для певних підприємств – незалежно від того,
будуть вони працювати чи ні, при умові заключення своєчасних угод зі службою
зайнятості – виплачувати дві третини заробітної плати, але не більше мінімалки,
одразу ж таку угоду підписали. Ми приклали максимум зусиль, – Руслана Євгенівна
говорить це емоційно і співпереживально, – щоб потрапити у цей перелік закладів,
аби всі люди були захищені. І тільки тепер, через 10 місяців люди змогли
отримати ці кошти. Ми всі співпереживаємо за їхні сім’ї. У селі Мельники живе
дуже багато наших працівників. Є три основних населених пункти – Мельники, Піща
і Шацьк, які постачають нам кадри. У Мельниках свято завжди відбувається якось
дуже гарно, грандіозно, з підходом, правильно, широко, як кажуть, на всі груди.
Ми із задоволенням туди їдемо. Цього року з певних причин я не змогла потрапити
на цей празник. Жалкувала, що воно буде без мене, але доручила цю місію своєму
заввідділом маркетингу. Вона з цим справилася, зуміла привітати наших
працівників. Не шкода для них ні грошей, ні подарунків. Вони цього заслуговують.
Ви би знали, ви собі навіть до кінця не уявляєте, що це за люди!.. Я часто
буваю в різних санаторіях та закладах, зустрічаюся з людьми, які там
відпочивають, запитую у них про їхні враження, пропозиції, зауваження. Знаєте,
за що найбільше дякують нам у санаторії? Нам дякують за прекрасне відношення
наших людей до відпочиваючих! Виявляється, справа не тільки у злагодженості
самої роботи, у згуртованості команди, яка працює на одному подиху, а й у тому,
що вони ще, розумієте, прийшли з того часу, де шанується людяність та
вихованість і з покоління у покоління передається відповідальність до роботи, а
ще усвідомлення того, що пацієнт завжди правий. Звичайно, буває всяке, це ж
людський фактор, але в нас на першому місці – це гарне відношення до наших
відпочивальників і пацієнтів. Як я можу по-другому відноситися до тих людей,
які живуть у Мельниках чи будь-де?
– Руслано
Євгенівно, особливо хочеться
подякувати Вам за дуже високий і
людяний барв вашої душі. Ви згадали і надали матеріальну допомогу хлопчині, мати
якого загинула під час грози від блискавки. Якось навіть подумалося, що ми,
жителі села, забули про його долю, а Ви нам нагадали, що є така дитина, є така
сім’я. Спасибі Вам.
– Знаєте, у цій сім’ї – не тільки цей хлопчик, є й інші
діти. Але вони перебувають у школі смт Головно. Їх забезпечує необхідним держава,
а безпосередньо ця дитина проживає з бабусею і, звичайно, їй дуже важко. Є батько,
але без мами, й сім’ї як такої фактично нема. Бабусі дуже важко. Хотілося цю
дитину виділити, показати, що ми пам’ятаємо про його маму. Цій сім’ї
допомагаємо постійно. І не тільки цій. Стараємося підтримувати усіх дітей з
менш забезпечених сімей. Щороку проводимо для них свято школярика. Допомагаємо
і пенсіонерам. Хто б до нас не звернувся, навіть коли санаторію дуже важко,
намагаємося якось десь викроїти якісь кошти і допомогти. Бо ми стараємось жити
проблемами тих людей, які у нас працюють або ж працювали. Ви ж побачили тільки
цю прилюдну частинку…
– Скільки
працівників має санаторій у літній період?
– Майже 270. Є династії, трудяться цілі сім’ї. Взимку ця
кількість зменшується. Але ми стараємося так вибудовувати нашу діяльність, аби всі,
хто працював влітку, ішли на біржу праці. Відділ кадрів дуже ретельно стежить
за тим, щоб термін стажу таких працівників був не менше півроку, щоб вони могли
побути на біржі, а щойно в когось закінчується граничний термін, ми одразу
забираємо його знову на роботу. Тобто ми, наш відділ кадрів дуже чітко відстежуємо
за тим, де людина, що з нею, і ми обіцяємо: «Навіть якщо ви пішли, ми не залишимо
вас, одразу заберемо». Не рахуючи тих, хто не хоче працювати, бо по-різному
буває.
– Мені
неводнораз доводилося чути гарні відгуки про роботу «Лісової пісні»: і що добре
годують, якісно надаються медичні послуги, забезпечують культурну програму. А
Ви, як керівник, задоволені своїм медичним персоналом, кухарями, культпрацівниками,
прибиральницями, сантехніками, будівельниками? Це ж майже 270 людей! Не так і
просто ними керувати.
– Коли ти починаєш надавати певну послугу, хоча зізнаюся,
мені дуже не подобається це словосполучення стосовно медичної сфери. Ми надаємо
медичну допомогу. Але сьогодні чомусь вона “послуга”. Хай буде
послуга. Ми ж санаторій незвичайний. Ми ще є великим реабілітаційним центром. У
нас люди після інфарктів та інсультів, після травм, з ревматологічними різними
захворюваннями, з цукровим діабетом – їдуть до нас прямо з лікарні зі своїми
лікарняними листками. Їдуть на оздоровлення. Звичайно, коли вони потрапляють
після лікарні до нас, то кажуть: “Боже, як тут добре кормлять!” Я
розумію, що в лікарні по-іншому харчують, бо там зовсім інші кошти. Ми ж закладаємо
на харчування стільки коштів, щоб люди були задоволені харчуванням на всі
смаки. Щоб покращити харчування, ми також проробляємо дуже багато роботи. Укладаємо
угоди із підприємцями і постачальниками продуктів. Щонайперше, при цьому нас
цікавлять якість і ціна. Якщо немає якості, ми не будемо говорити з цією
людиною, навіть якщо й підписали угоду. Якщо ціна нас не влаштовує або якась
вона завелика, ми скасовуємо з цією людиною угоду. Ми їздимо до Ковеля, у Львів,
інші великі міста, шукаємо продукти, які були б якісними і водночас не надто
обтяжливими для гаманця, бо в Шацьку на все дуже високі ціни. Так само й відносно
проживання. Стараємося постійно покращувати побут людей. Бригада будівельників
працює впродовж усього року: весь час проводимо ремонти. Іноді думаю:
“Коли ми вже з них вийдемо?!” Але будівлям санаторію вже півстоліття,
їх потрібно постійно ремонтувати, осучаснювати. Так само багато уваги приділяємо
самій лікувальній базі. Чим славиться сьогодні “Лісова пісня”? Своєю
лікувальною базою. Тому що тут працюють прекрасні спеціалісти, хороші, чуйні,
досвідчені медсестри. Крім цього у нас є своя родзинка – це власне грязеве
відділення, фітоаплікації, яких більше ніде нема. А ще застосовуємо для лікування більше 60 трав.
Хтось думає: “А, що там ця травка, той чай?”
– Це
багато…
– Так. Я й кажу, що це велика наука і великий труд.
– Це трави
нашого краю, чи ви купуєте їх з інших регіонів? Хто їх заготовляє?
– Буває по-різному. Сьогодні санаторій що заробить, те й
має. Тому доводиться рахувати кожну копійку: вигідніше самим заготовляти
лікарську сировину чи закупити у заготівельників? Адже назбирати – це одне, ще
ж потрібно отримати різні дозволи, щоб подати на стіл у чай, у ту ж аплікацію,
у ванну чи на електропроцедуру. А це все коштує певних коштів. Тому всі ці
трави, які ми використовуємо у більшій кількості і які нам самим важко чи й
неможливо зібрати (ромашка, календула, інші трави, що погано ростуть у нашій
місцевості), ми закуповуємо. Для цього заключили угоди зі спеціалізованими
господарствами, що вирощують чисті і досліджені трави, які приходять до нас уже
із відповідними сертифікатами. Звичайно, є трави, які ростуть тільки у нас, і
ми знаємо, наскільки вони помічні. Ті збираємо самі.
– Волинське
Полісся – край сили. Так каже Дмитро Комаров, який об’їздив увесь світ. Мабуть,
недарма і санаторій збудували на березі озера. Адже тут місце й природної сили.
Але для природи, для тої сили потрібні ще й гарні фахівці. А ваші працівники –
чиї вони вихованці, яких медичних шкіл? Львова, Києва? Наскільки вони відомі,
володіють своїм фахом? Ось Ви ж не просто керівник, а глибокий фахівець, медик,
який орієнтується не тільки у своїй вузькій проблематиці, але й знає, що
робиться у лікувальній сфері загалом. Напевне, Ви також знаєте багатьох
фахівців, запрошуєте їх до себе, щоб вони попрацювали тут, надали певні
консультації і поради. Знаю, що у вас відкрив свій лікарський кабінет лучанин
Микола Кметь, якого добре знають у Словаччині та Чехії, де він практикує вже
багато років. Я розумію, що Ви шукаєте цих працівників. Бачив, на світлинах, що
проводите на базі санаторію ще й наукові конференції, навчаєте при цьому і
своїх працівників… То хто ж вони – сучасні цілителі “Лісової
пісні”?
– Кожен із наших лікарів та медсестричок має фахову
освіту. Здобували її в різних вишах. У нас є випускники Чернівецького
медінституту, а тепер вже університету, є із Вінниці, Львова і Тернополя.
Розумієте, неважливо, хто і де здобував профільну освіту. Це та освіта, яку ми
отримали спочатку. Багато залежить від того, як цей фахівець розвивається
потім. Адже можна закінчити на відмінно медичний факультет, а потім не знайти
себе у медицині. У нас фахівці дуже хороші. Практично всі лікарі, хіба що
комусь стажу не вистачає, – з вищими категоріями. А щоб здобути вищу категорію,
потрібно постійно стажуватися, їздити на курси підвищення кваліфікації. Ми на
це не шкодуємо ні грошей, ні часу. І бажання у наших фахівців також предостатньо
для цього. Минулий 2020-й коронавірусний рік був своєрідним, не можна було
кудись їздити, всі конференції проходили онлайн. Але, на моє велике здивування,
за цей час наші лікарі отримали стільки сертифікатів з підвищення кваліфікації,
що я була вражена. Звісно, запрошуємо різних спеціалістів і до себе, тут
відбуваються дуже цікаві пізнавальні конференції. Ось і тепер, наші 2 психологи
поїхали до Полтави на двотижневий
тренінг, який проводить Центр психічного здоров’я та психосоціального супроводу
Національного університету «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА) спільно з університетом
Джонса Гопкінса (JHU, США). Санаторій –
це те місце, куди приїжджає багато відомих фахівців з різних сфер діяльності. У
тому числі – і з медицини. Багато кандидатів і докторів медичних наук,
науковців, дуже цікавих людей. Ми проводимо з ними зустрічі, плідно
співпрацюємо. До речі, у нас працює і свій кандидат медичних наук.
– Хто ж це?
– Це Олена Петрівна Іванюк. Вона закінчила Чернівецький
медичний інститут, там захистила дисертацію і все ж вирішила долю поєднати зі
своєю малою батьківщиною, адже народилася і виросла у с. Гаївка. Тут працювали
її батьки і вона повернулася у санаторій і продовжує тут свою діяльність. Олена
Петрівна зараз завідує загально-терапевтичним відділенням і реабілітаційним
центром по неврології.
– Хотіли б ще
когось назвати?
– Хотілося б, та боюся когось не згадати, щоб не
образилися, бо всі лікарі і медсестри заслуговують на добре слово. У нас
працюють цілі сім’ї. Ось, для прикладу, сім’я Лопошуків: це і кардіолог Тетяна
Володимирівна – завідуюча лікувально-діагностичним відділеннями і
кардіологічним центром, сюди ж прийшов і її син Петро Іванович – зараз
завідувач центру по цукровому діабету. Це й Ірина Миколаївна Жмурко. Вона молодий
прекрасний спеціаліст. Чуйна, гарна, самодостатня. Окрім професії терапевта,
опанувала ще й фах УЗД-діагноста. У нас працює прекрасний спеціаліст Володимир
Михайлович Дубневич. Це людина, до якої їдуть з усіх усюд. Він безпосередньо
займається лікуванням хребта і супутніх хвороб. Молодець, просто хороший
спеціаліст. Це і досвідчений лікар Мирослава Петрівна Демчунь, Роман Михайлович
Бобик, який прийшов до нас зі Згоран і заслужив уже хороший авторитет.
– Свого часу
саме санаторій “Лісова пісня” був піонером травматології. Багато хто скептично
дивився, чи справиться “Лісова пісня” з такими людьми? Але чув і таку
думку, що хворі, які отримали травми, з надією їхали до вас на реабілітацію.
– У нас є травматологічна реабілітація з ревматологією, і
дійсно, знаєте, тут всі умови є, щоб вона була. Грязі, підводне витяжіння, ударно-хвильова терапія й інше. Доступність
для інвалідів, кілька стаціонарних номерів для візочників. Тут сьогодні є
прекрасний спеціаліст Андрій Бондаренко, котрий паралельно працює ще й у Любомльській
лікарні. Він зумів поєднати ці два лікарські заклади. Можливо, тут є і свій плюс,
тому що він також дуже добрий клініцист. Людина, яка працює в клініці і бачить,
що відбувається з переламаною ногою, рукою чи чимось іншим, приїжджаючи сюди,
вже знає, що потрібно робити далі, як реабілітовувати, яку процедуру
призначати. Це вже досвід. До речі, до нього також їдуть усі жителі Шацька. Часто
мені телефонують і питають: “Коли приймає ваш травматолог?” Я не
забороняю йому лікувати, бо розумію, що медицина стає все менш доступною для
простої людини. Не так просто сьогодні простій людині, і це буде з часом все
важче і важче, потрапити на прийом до вузького спеціаліста, тому що сімейні лікарі
акумулюють усе на собі. Вони вважають, що самі можуть розібратися з цим і не
завжди відсилають до вузького спеціаліста, коли навіть у цьому є нагальна потреба.
Нічого не маю проти сімейних лікарів. Це система так працює.
– Цікаве і
водночас болюче питання для місцевого населення. Пригадую, як у дитинстві мама
привела мене в санаторій до вашого стоматолога і він надав професійну допомогу.
Знаю, що багато жителів Мельник, Піщі, Затишшя, Шацька, інших сіл звертаються саме
до лікарів “Лісової пісні”. І Ви підтвердили, що надаєте допомогу не
тільки відпочивальникам, а й місцевим мешканцям цілої округи.
– Жителі Шаччини звертаються до нас постійно. Приїжджають
на діагностику, чи то в лабораторію, чи на УЗД оглянути серце й інші органи.
Вони приїжджають до нас на лікування, консультації, їдуть до наших спеціалістів
за порадою. Люди знають куди їхати, знають, як і де до них ставляться і де
можуть допомогти. Я не забороняю їх лікувати. Кажу: «Приймайте цих людей,
надавайте їм допомогу».
–
Метафорично може прозвучить наступне питання, але воно про лікарську школу, яку
формує чи вже сформувала формація прекрасних лікарів і медсестер санаторію
“Лісова пісня”. Чому так кажу, бо свого часу Козявкіна не визнавали,
а черга до нього стояла. Кажуть, є у селі Гута на Ратнівщині костоправ, до
якого люди їдуть з найвіддаленіших кутків України. Ось бо й до редакції телефонували
аж з Чернівецької області, просячи адресу чи телефон. А вас упізнають уже по
багатьох параметрах. Приємно усвідомлювати, що до вас їдуть на відпочинок і
лікування видатні люди, професура. З одного боку, вони вам і підказують,
надають консультації, з іншого – виступають у ролі своєрідних ревізорів. Нема у
них по ваших методиках зауважень? А, можливо, й бачать ваші ноу-хау,
напрацювання, які потребують і їхньої підтримки і на законодавчому рівні, аби
до вас пішли якісь кошти за цю подвижницьку роботу. Щоб гроші ходили за
пацієнтом не тільки до сімейних лікарів, а й до вас могли прийти, коли люди
звертаються і отримують зцілення. Адже попри все Ви і ваш колектив тримають
здоров’я жителів цього своєрідного досить непростого у вимірах здоров’я
регіону…
– З приводу того, щоб укладати договори з Національною
службою охорони здоров’я, ми розглядаємо такі варіанти. Але не бачимо, що вони
будуть особливо перспективними. Прораховуємо все. А з приводу якихось порад з
боку інших серйозних спеціалістів, скажу, що ми співпрацюємо з багатьма
закладами, які надають нам суттєву професійну допомогу. Щонайперше, це й
Одеський інститут курортології, з яким ми дуже тісно співпрацюємо. Це
Львівський, Чернівецький і Харківський медичні університети, обласні і районні
медичні заклади. Не кажучи вже про якихось вузькопрофільних точкових
спеціалістів, з якими давно співпрацюємо. Нещодавно у нас перебувала відомий в
Україні імунолог Валентина Володимирівна Чоп’як. З нею та безпосередньо з
директором інституту курортології Константином Бабовим ми домовилися, що
виходимо на рівень держави, аби включили наш санаторій і ще декілька медичних
закладів по Україні для дослідження постковідних хворих. Держава буде виділяти
на це серйозні кошти і наш санаторій розглядається як такий, що буде в переліку
тих небагатьох закладів, що займатиметься цим напрямком. Ми активно працюємо з
Одеським інститутом курортології також у справі водолікування, зокрема, дозволу
використання власної мінеральної води. Це ціла історія, вже й кіно можна
знімати. Ми відновили свердловину мінеральної води, яка була законсервована
більше 30 років.
– Вона
знаходиться на території санаторію?
– Вона була законсервована з того часу, як працював тут
головним лікарем Ярослав Грицак.
– Дивовижна
історія. Розкажіть…
– Коли він працював тут останні роки, задався ціллю, не
знаю, як це починалося, але вони віднайшли тут мінеральну воду. Причому дуже
високої мінералізації – 75%. Життєві обставини Ярослава склалися так, що він
пішов із санаторію, а свердловину накрили звичайною куфайкою і забули. Якби ця
мінеральна вода була піднята ще тоді, доля
санаторію була б дещо іншою, бо це міг бути бренд – мінеральна вода
“Лісової пісні”. Так само, як це трапилося з мінеральною водою у
Моршині і Трускавці. Але склалось по-іншому. Коли мене призначили виконувачем обов’язків
керівника, на порядок денний постало питання, що десь тут, на території
санаторію, є свердловина. Розпочала її пошуки. Де вона?.. Покликала старожилів
і вони мені розповіли цю історію, показали місце і свердловину, накриту
куфайкою, яка вже зовсім зотліла.
– Буде ця
вода найближчим часом?
– Санаторій вже вклав серйозні кошти, щоб ця вода була. Пророблено
велику роботу. Нам у цьому суттєво допомогла Волинська обласна рада. У Львові ми
віднайшли старі документи, які були вже на той час зроблені, де досліджена ця
вода. Але ж з того часу пройшло багато років і ніхто не підтвердив, що на
сьогодні ці документи ще дійсні. Тож розпочали усе з нуля. Знову зв’язалися з
Одесою, по-новому пройшли шлях
біохімічного дослідження цієї води. Тепер перейшли вже до другого етапу. Нам
довели, що ця вода має дуже хороші лікувальні властивості. Окрім того, що вона
має велику мінералізацію і хорошу лужну формулу, у ній є ще й бром. Сьогодні вода
із бромом дуже потрібна для реабілітації ветеранів АТО/ООС та інших категорій.
Їх багато. Час же мобільний, наше сьогодення не обходиться без стресових
ситуацій, люди знервовані. То ж сьогодні ми вже на етапі клінічного
випробовування. Що це означає? Вода з цієї свердловини піднята і вона вже у
наших ваннах – це для зовнішнього використання, а також маємо дозвіл на її
розведення для того, щоб люди почали її пити. Потрібно ще клінічно довести, що
вона досить помічна, хороша для людей, чим ми зараз і займаємось.
– Руслано
Євгенівно, з переказів старожилів відомо, якою цілющою вважається вода озера
Пісочне. Свого часу, займаючись фольклористикою, я вивчав рецептуру місцевих
страв, у тому числі і вплив води на смак та якість приготованих на ній
борошняних виробів. Варив і смажив на водах з криниці, Пісочного і Світязя.
Порівнював смакові якості, то ж знаю, що сила нашої водиці досить значна.
Зустрічав і багатьох видатних людей, які підтверджували, що довгі роки не могли
позбутися різноманітних недуг як зовнішніх, так і внутрішніх, допоки не
спробували цілющу силу озерної води Світязя та Пісочного. Буваючи у розпал сезону
на озерах з прикрістю відзначав, що відпочивальники п’ють різноманітні мінералки,
ситро, пиво, тільки не напої з цілющої водиці цього краю. Думається, якщо люди,
покупавшись у цілющій воді, закріплювали б лікувально-оздоровчий ефект
вживанням напоїв з цілющих місцевих джерел, користь була би врази більшою. Ви
цю рівновагу відновлюєте. Можливо, хтось хотів приховати цю воду з прицілом на
її комерційну складову? Свого часу за президентства Віктора Ющенка і за його
вказівкою таку воду шукали довкола Світязю, та не знайшли. Сьогоднішня ваша
розповідь про зотлілу куфайчину, яка берегла стільки літ таємницю лікувальної
води, варта окремого дослідження чи якогось пригодницького роману.
– Ця вода залягає на глибині понад тисячу метрів. Це дуже
глибоко. Вода надзвичайно високої мінералізації і якості. Але у нас є ще й інша
вода – в озері. Це вода зі сріблом і гліцерином. І хто б що не казав, якщо на
слух не хоче чути, то нехай на дотик спробує. Не потрібно ні мила, ні шампуню –
м’ягка, приємна. Доказом цьому є чимало методик, які ми розробляли безпосередньо
щодо лікування самою водою. Скажімо, пускали на електрофорез… Або й в озері лікували
людей… Були такі методики… І заживали трофічні виразки, лікувалися
псоріатичні захворювання (сонце плюс вода). Тому сьогодні так серйозно стоїть питання,
щоб цю, ще одну цілющу воду, яку нам Бог дарував, запустити у наш басейн. Щоб
його добудувати, п’ять разів подавали проєкти на ДФРР. Чотири рази були вже на
межі проходження, та весь час потрапляли в резерв. У 2020 році ми стали єдиним
переможцем на Волині. Один проєкт, який переміг, – це добудова спортивно-оздоровчого
комплексу з басейном. Але прийшов коронавірусний рік і всі гроші, які потрібні
були на співфінансування добудови басейну, спрямували на лікування цієї страшної
хвороби. Та й вимоги були непрості: 50 відсотків співфінансування при вартості
басейну понад 30 млн… Звідки у такий рік область могла задіяти 15 млн на
“Лісову пісню”?.. Все ж, думаю, цього року наш проєкт буде
розглянутий і він стане переможцем, бо цього усі хочуть. Мені думається, що
довкола цього прагнення об’єдналися і депутати Волинської обласної ради, і
представники законодавчої і виконавчої влади, не кажучи про наш колектив. Всі,
хто нам бажає добра, зичать, щоб цей басейн запрацював, цілюща вода озера
Пісочне потрапила туди і цілорічно могла лікувати людей.
– Журналісти
цей край називають всеукраїнською здравницею, туристичною Меккою. У цій
оздоровчій столиці щоліта кількість населення збільшується у десятки чи й сотні
разів. Діє ж фактично одна “Лісова пісня”, яка має необхідні ліцензії
і права на санаторно-курортне лікування та медичне обслуговування, а також, що важливо, великий практичний досвід роботи
з приїжджими людьми. Різноманітні кемпінги, турбази, відомчі та приватні
садиби, яких тут тисячі, надати медичний супровід своїм відпочивальникам не
спроможні. Місцева лікарня та ФОПи також не розраховані на такий наплив
туристів. А чи мають можливість, якби виникла така потреба, до вас звернутися
оці тимчасові мешканці поліського краю? Чи згори, у Міністерстві охорони
здоров’я розуміють, що ви тут чи не єдині, до кого можна звернутися в екстреній
ситуації?
– Розумієте, Міністерство охорони здоров’я фактично до
нас немає ніякого відношення. Ми – підприємство комунальної власності, тобто
обласний заклад. І як все є, це питання місцевого самоврядування. Але з іншого
боку сьогодні бюджет області не такий великий, щоб нам можна було допомогти. Та
немає в них можливості нам допомогти. І я думаю, що такі заклади, як ми, не
повинні особливо потребувати допомоги. Хоча наш заклад особливий у тому, що, як
би там не було, він старенький, нам потрібно допомогти оновитися, а далі, як
кажуть, карти вам у руки, живіть і покажіть, що ви класні і можете робити. Тому
намагаємося не набридати своїми проблемами обласній раді. У них і своїх проблем
із медициною вистачає. Стараємося самі заробляти на все. Потрібно 5-7 років, щоб
змінити санаторій, а якщо створити приватно-державне підприємство, то, думаю, що
2-3 років вистачить.
– Напередодні
нашої зустрічі до вас приїздила серйозна делегація народних депутатів і
обласного керівництва. Яка повістка денна була, чи досягнуто якихось
результатів?
– Це було виїзне засідання координаційної ради з питань
місцевого самоврядування при голові обласної ради. На порядок денний винесено
багато серйозних і актуальних питань, зокрема, земельних, водних, продажу
землі, як це має цивілізовано відбуватися. Був представник з прав людини по
Західному регіону. Були цікаві виступи. Безпосередньо нас це не стосувалося,
але я заходила, слухала, було багато повчального. І по екології піднімалося чимало
питань. Другого дня був виїзний день обласного депутата. Більше стосувалося
об’єктів регіонального будівництва – доріг, “Гарту”, підприємства “Ягідка”.
Приїздили і до нас. Приємно, що такою локацією вибирають “Лісову
пісню”, бо тут гарна зала, є що показати аудиторії. Провели для них
екскурсію санаторієм, що послужило для нас додатковою рекламою. Ми цьому раді.
Це говорить про наш імідж. Було дуже серйозне представництво. Тут зібрали усіх
голів територіальних громад Волині. Приїхали й народні депутати, обласні
керівники.
– Хотів би
конкретизувати це. На сьогодні санаторій не тільки здравниця, але й осередок,
який бере напрочуд активну участь у житті місцевої громади, і не тільки. Є
своєрідним майданчиком і для проведення міжнародних симпозиумів та конференцій.
Пригадую, що свого часу досить змістовну нараду проводив Ігор Палиця,
відбувалися міжнароджні транскордонні конференції. Як керівник санаторію,
усвідомлюєте, що Ви вже не просто директорка, а ще й важлива людина, яка може
впливати на регіональний розвиток цього краю? Чи вдається ставити такі питання?
– Кожна людина – особистість. Керівник будь-якого
закладу, особливо ж обласного рівня, звичайно ж, має певний вплив на місцевому
та обласному рівнях. Це залежить, мабуть, і від авторитету закладу, який він
очолює, і від самої людини щось залежить. Не приписую собі якихось особливих
заслуг, що на щось можу впливати. Радію з того, що якимось чином безпосередньо
люди, які набагато розумніші і впливовіші від мене, звертають увагу на заклад,
в якому я працюю. А це великий плюс. Надзвичайно вдячна Ігорю Палиці. Для нього
цей санаторій також у пріоритеті. Вдячна голові обласної ради і депутатам всіх
рівнів. Не знаю, чи варто про це казати, але хотілося б, більш близьких
стосунків в розумінні проблем “Лісової пісні” з депутатами Верховної Ради, які мають пряме відношення до
нашого санаторію. А це Степан Івахів, до виборчого округу якого входить
Шаччина, та Ігор Гузь, який опікується Згоранами, а ви знаєте, що у наше
підпорядкування передали колишній протитуберкульозний санаторій. Вдячна В’ячеславу Рубльову, який ніби й не має
відношення до нас, бо це не його округ, але щораз намагається чимось допомогти.
Ви говорили про вплив на якісь речі… Звичайно, він
існує і це дозволяє брати участь в міжнародних заходах, як це було нещодавно. На
березі мальовничого озера Пісочне в санаторії “Лісова пісня” відбувся
перший транскордонний фестиваль “Озерна містерія». Він проходив у рамках
проєкту “Українсько-польське поозер’я – край легенд: відкрий та
насолоджуйся незвіданим» Програми транскордонного співробітництва «Польща-Білорусь-Україна
2014-2020», яка впроваджується за фінансової підтримки Європейського Союзу. Завдяки
участі у цьому проєкті нам віднайшли можливість придбати сцену і костюми для
нашого вокального ансамблю. Але найголовніше, що локацією проведення фестивалю
стала “Лісова пісня”, а це реклама, престиж, перспектива.
– Скільки
людей у вашій здравниці оздоровлюється за рік?
– Влітку санаторій завантажений повністю, всі місця
зайняті. Це зазвичай 420 чоловік. У нас є ще сто місць у Згоранах, але вони
використовуються на правах кемпінгів і готелю, які працюють тільки влітку!
Лікувальна база там відсутня, харчування надавати не можливо, санітарно-гігієнічні
норми не дозволяють. У “Лісовій пісні”, якщо рік хороший, оздоровлюється
до 5 тис. людей. Варто розуміти, що ми медичний заклад, готельних послуг як
таких не надаємо. Ми не зацікавлені у відпочивальниках, які хочуть приїхати до
нас на день-два. Хтось просить продати їм путівки просто на відпочинок. У нас
такого нема. Лікування з путівки не вилучається і, як показує практика, це
правильно. Якщо людина навіть приїхала на відпочинок, та знає, що може у нас
пройти діагностику і пролікуватися, вона цим користується. Піде поп’є фіто-чаю,
сходить на масаж, пройде якусь іншу процедуру, а потім розповідають, що і не
знали, що в “Лісовій пісні” можна так оздоровитись.
– Кому
порадите їхати у “Лісову пісню”, якщо хтось захоче у вас
оздоровитися?
– Санаторій багатопрофільний, відноситься до розряду
середньо великих. Ми лікуємо серцево-судинні захворювання, захворювання органів
дихання, травлення, хребта, суглобів,
цукровий діабет, гінекологічні захворювання, псоріаз. Маємо відділення м’язово – скелетної реабілітації,
нейрореабілітації, кардіологічної реабілітації
та реабілітації цукрового діабету
– Який
мінімальний час потрібен, щоб людина могла тут оздоровитися?
– Путівки у санаторій можна придбати не менше як на сім
днів. Але, як розумієте, це не для лікування.
– Скорше для
проходження діагностики та ознайомлення…
– Це, як правило, буває у відпочинковий період. Якщо
людина хоче пролікуватися, мінімально потрібно дванадцять-чотирнадцять днів.
Мінімально. А якщо по-серйозному, то
тижнів три.
– Яка
вартість путівки?
– Літня путівка у нас вартує від 768 до 1000 грн за добу.
Все залежить від вартості номера. Якщо це люкс, він коштуватиме 988 грн у день
з людини. У цю вартість входить
чотириразове харчування, майже весь спектр лікування, проживання і ми ще взяли
на своє утримання дозвілля, бо в путівку це не закладено.
– Про
організацію дозвілля можна брати окреме інтерв’ю.
– Це насправді так.
– Захоплююся
вашим народним ансамблем «Лісова пісня». Він і цього року радував жителів с.
Мельники. Його художній керівник, організатор дозвілля санаторію Микола Регещук
також дбає і про аматорську творчість мельниківців, до яких Ви не байдужі…
– По секрету скажу, чому Мельники мені стали ще ближчими.
У період виборів, мій чоловік дуже важко хворів. Надія була на Бога і на лікарів.
– Ми також
за нього співпереживали. Адже наш головний редактор, заслужений журналіст
України, секретар НСЖУ, заступник командира територіальної самооборони Волині
Володимир Данилюк – великий друг вашої сім’ї, завжди переймається вашими проблемами.
– Отже мій чоловік балотувався у депутати, але не зміг їздити, бо
ж був у лікарні і було не до виборів. Ми про це не думали. Але, як виявляється,
дуже багато людей співпереживали нам, молились, хвилювались і бажали одужання.
Мельниківці найбільше дали голосів за Володимира Юрійовича – депутата обласної
ради. Тому вони мені стали дуже близькими усі. Мельники мені як рідне село стало.
Ви ж ро