Волинській обласній організації Товариства Червоного Хреста України виповнилося 75 років. Із серпня 1994-го її очолює Валентина Пришко – кавалер орденів княгині Ольги ІІІ ст. та Святої праведної Анни II ст., заслужений працівник охорони здоров’я України. Ця активна пропагандистка ідей і завдань Червоного Хреста України, безоплатного донорства, відома далеко за межами України. Разом із колегами творить багато добрих справ, надаючи медичну, соціальну, гуманітарну, правову допомогу тим, хто її потребує. Напередодні звітної конференції обласної організації Товариства ми попросили Валентину Пришко розповісти про найгуманніший рух у світі.
– Валентино Степанівно, як, коли і де виник Червоний Хрест?
– Він виник виключно з мотивів гуманності та милосердя. Військові конфлікти рекрутували людей, яким часто не було чого ділити. Вони потерпали з обох боків протистояння. Потрібно було щось робити, аби хоч якось послабити страждання поранених і полонених. Для цього у 1863 році у швейцарській Женеві активний громадський діяч Анрі Дюнан започаткував Міжнародний Комітет Червоного Хреста.
– Чому він так називається?
– Його емблемою став червоний хрест на білому тлі. Майже як на державному прапорі Швейцарії (білий хрест на червоному тлі). Вочевидь, саме це і стало визначальним для назви. Під час російсько-турецької війни (1877-1878 роки) Османська імперія дозволила діяльність Червоного Хреста на своїй території, проте лише за умови зміни емблеми на Червоний Півмісяць, що довелося зробити.
– У скількох країнах цей найгуманніший рух має свої представництва?
– Зараз у світі діє 186 національних товариств, а Міжнародний комітет Червоного Хреста став частиною Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця разом із Міжнародною Федерацією. Комітет тричі удостоювався Нобелівської премії миру: у 1917 році – «За діяльність із поліпшення становища військовополонених», 1944-го – за діяльність у роки війни, яка повернула значення основоположним принципам солідарності людства, ототожнивши життєві інтереси народів і потребу в примиренні, та в соті роковини свого існування (1963-й).
– На якому етапі до його діяльності долучилися українці?
– Засновником Червоного Хреста Росії (а до нього належала добре організована українська ланка) вважається видатний учений-хірург Микола Пирогов: 1855 року, під час Кримської війни, був головним хірургом Севастополя. Він уперше сформував загони сестер милосердя для догляду за пораненими й хворими солдатами, створив спеціалізовані підрозділи сестер, які розподіляли поранених за важкістю стану, асистували під час операцій, транспортували поранених і хворих, які не потребували негайної операції. Принаймні вже 1870-го під час прусько-французької війни Миколу Івановича запрошує на фронт як свого представника Міжнародний Червоний Хрест… Цікаво, що з іншого боку протистояння опинилася британка Флоренс Найтінгел, яка згодом заснує у Лондоні першу в Європі світську школу милосердя… Медаллю її імені, до речі, нагороджені і 23 представниці України. Втім, окрім Миколи Пирогова, активну участь в роботі Червоного Хреста брали видатні вчені-медики Сергій Боткін, Ілля Мечников, Микола Бурденко, Микола Скліфосовський, Данило Заболотний, також письменники Антон Чехов, Михайло Булгаков, Костянтин Паустовський…
– Два роки тому на урочистій академії у Луцьку ви святкували 95-річчя з дня створення Червоного Хреста України. Як усе починалося?
– І з’їзд Товариства Червоного Хреста України відбувся 15-18 квітня 1918 року. Сталося це за ініціативи Маріїнської громади сестер милосердя Червоного Хреста, яка ще з 1878 року надавала благодійну медичну допомогу киянам. Першими завданнями Товариства була допомога біженцям та військовополоненим, турбота про інвалідів і дітей-сиріт, боротьба з голодом та епідеміями, організація лазаретів, госпіталів і харчувальних пунктів, адже все ще тривала Перша світова. На той час Червоний Хрест мав у своєму розпорядженні два хірургічних і п’ять протиепідемічних шпиталів у Києві, польові шпиталі у Бердичеві, Сарнах, Рівному, Радзивилові, Проскурові, Волочиську, Черкасах, Коростені, Жмеринці, Козятині, Ярмолинцях, два протиепідемічні шпиталі в Конотопі й Одеський евакуаційний шпиталь.
– Які етапи у своєму розвитку пройшло Товариство Червоного Хреста України?
– У 1923 році товариства Червоного Хреста України, Росії, Білорусі, Вірменії, Грузії і Червоного Півмісяця Азербайджану об’єдналися у Союз товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР (Радянський Червоний Хрест). Зі здобуттям державної незалежності було відновлене і самостійне Товариство Червоного Хреста України, яке стало членом міжнародного руху Червоного Хреста та Півмісяця. Зараз у ньому – понад 6,3 мільйони прихильників та активістів. Патронажна служба Червоного Хреста України нараховує понад 3200 сестер милосердя. Товариство реалізовує понад 40 проектів і програм, обслуговує понад 105 тисяч самотніх хворих похилого віку, майже 23 тисячі інвалідів війни та праці, більше 25 тисяч учасників німецько-радянської війни, понад 8 тисяч інвалідів дитинства.
– За яким принципом воно побудоване?
– Товариство за своєю структурою відповідає адміністративно-територіальній ознаці та поділу і складається з 25 обласних та Київської міської організацій, яким підпорядковано понад 600 міськрайонних, які у свою чергу об’єднують понад 48 тисяч первинних.
– Коли з’явилося Товариство Червоного Хреста на Волині?
– Волинська обласна червонохресна організація утворилася в 1940 році. На сьогодні вона об’єднує Луцьку та Нововолинську міські, Володимир-Волинську, Горохівську, Іваничівську, Камінь-Каширську, Ківерцівську, Ковельську, Локачинську, Луцьку, Любешівську, Любомльську, Маневицьку, Ратнівську, Рожищенську, Старовижівську, Турійську та Шацьку районну організації, у рамках яких діє 1058 первинних. У рядах обласної організації Товариства зараз перебуває 172318 членів, зокрема 102 штатних працівники, 82 патронажних сестри.
– Розкажіть про основні напрямки діяльності.
– Це міжнародна співпраця, медико-соціальна допомога, служба розшуку, допомога при надзвичайних ситуаціях та стихійних лихах, профілактика ВІЛ/СНІДу та туберкульозу, Міжнародна Чорнобильська програма, заохочення донорського руху, з’ясування долі членів роз’єднаних родин, розшук документів, з’ясування стану могил, підтримка через послання Червоного Хреста, розвиток молодіжного руху в рамках своєї діяльності, протидія торгівлі людьми та виховування ідеалів гуманізму і толерантності в суспільстві шляхом популяризації гуманітарних цінностей, основ Міжнародного Гуманітарного права, впровадження кампаній зі зменшення стигми та дискримінації уразливих верств населення. Члени Товариства допомагають знедоленим, сиротам, інвалідам, немічним, хворим, самотнім, часто стаємо останньою інстанцією, куди люди можуть звернутися за допомогою при найбільш складних обставинах. Зараз ми реалізовуємо близько 12 програм по всій території області. Вони фінансуються коштом публічних пожертв та домовленостей про співпрацю, адже обласна організація Товариства неприбуткова, благодійна, добровільна гуманітарна громадська організація і її основне призначення – підтримувати органи державної влади у наданні допомоги вразливим верствам населення. Основною нашою метою залишається захист життя людини, попередження та полегшення людських страждань під час збройних конфліктів, стихійного лиха, катастроф та аварій.
– Які головні принципи сповідують червонохрестівці?
– Неупередженість, нейтральність, незалежність, добровільність, єдиність та універсальність. Міжнародний рух є всесвітнім. Усі національні Товариства користуються рівними правами і зобов’язані надавати допомогу один одному.
– Ви давно працюєте у Товаристві Червоного Хреста України. Щоб хотіли сказати червонохрестівцям і тим волинянам, які мають бажання долучитися до їх діяльності?
– Працівники Червоного Хреста завжди готові допомогти усім, хто опинився у скруті. Це робота за покликом серця. Робота не з легких. Та хоч би яким розвиненим і цивілізованим було суспільство, воно завжди потребуватиме милосердя та любові до людей. Цим хтось має займатися. У нас є унікальна можливість творити добро, дарувати людям радість та любов.
– Дякую за інтерв’ю.
Сергій ЦЮРИЦЬ.