40
років тому у сусідній Польщі комуністичний окупаційний режим ввів військовий
стан. Під диктовку Москви генерал Войцех Ярузельські вирішив гусеницями танків
розчавити перші паростки свободи. І – програв. Чому польський досвід боротьби з
агресією досі важливий для українців, які змушені восьмий рік відбивати атаки
кремлівських окупантів та їхніх холуїв?
Отже, 13 грудня 1981 р. у тодішній «Польській
Народній Республіці» генерал Войцех Ярузельські ввів військовий стан. Зараз
офіційна Варшава намагається всю провину перекласти на вже покійного
горе-диктатора, замовчуючи, що для «допомоги польському братньому народові»
Москва приготувала послати цілі дивізії окупантів, що мали силою зброї
придушити рух «Солідарність» на чолі з Лехом Валенсою та знищити його лідерів. Крім цього, в ПНР на той
час дислокувалися великі гарнізони інших радянських окупаційних військ (як у
нашому Криму до анексії – російський Чорноморський флот), які теж були готові
виконати будь-яке завдання командування.
Врешті-решт, мирні протести польська «соціалістична»
влада потопила в крові, проте лише ненадовго відтермінувала свій крах… Бо вже в
1989 р. Польща відновила свій суверенітет та позбавилася останнього
червонозоряного чужинця.
Для чого це нам згадувати сьогодні? Хоча б тому, що
40 років тому у м. Володимирі-Волинському була 51 механізована дивізія, котру
перед введенням військового стану готували до… наступу на Варшаву. І в
«партизани» тоді військкомати набрали не одну сотню волинських чоловіків… На
щастя, їм не судилося посмакувати глевким хлібом окупанта.
Друга обставина: Україна знову опинилася під
загрозою кремлівської окупаційної атаки. Але чи можуть «треті совєти» (перші
прийшли в 1939 р., другі в 1944 р.) знищити нашу державу та ліквідувати
українських патріотів?
Так, війська і зброї в путінських головорізів
більше. І вони навіть можуть просунутися зі сходу на сотні кілометрів вперед.
Але «кремлівський бліцкріг» приречений на провал! Чому?
Звичайно, знайдуться яничари, які будуть вітати
«російських братів» на танках хлібом-сіллю. Але більшість буде з ними воювати,
не шкодуючи власного життя. Буквально кожен метр української землі зустрічатиме
московську навалу кулями, мінами, снарядами, ножами, косами і навіть вилами.
Жоден солдат чи офіцер окупантів не почуватиметься в безпеці: його як не
вб’ють, то отруять, як не спалять так задушать…
Маніакальний «дід із бункера», звичайно, це розуміє.
Хоча він і «зірвався з котушок», але усвідомлює: якщо фактично беззбройна УПА
понад 10 років воювала з Москвою, то чого очікувати від нашого доволі бойового
війська, від сотень тисяч учасників АТО/ООС та інших патріотів?..
Тому досвід провалу військового стану в Польщі
вчить: силою можна чогось досягнути лише на невеликий час. А потім кожен
окупант української землі знайде собі тут
могилу. Бо ж краще смерть в бою, ніж існування в донецькому концтаборі «Ізоляція»…
Володимир
ДАНИЛЮК.
На
фото Лєшека ПЕКАЛЬСЬКІ «Forum»:
військовий стан у «ПНР».