Поминальна Субота, або Дмитрівська (цьогоріч це 7 листопада) – останній день у році, коли прийнято поминати предків.
Зранку (або ще звечора) до церкви несли калачі, паляниці, цукерки й інше їство із записками, в яких вказувались імена померлих родичів, аби відслужити за упокій їхніх душ. Існував звичай – приносити до церкви по три хлібини. Одна хлібина призначалася давно померлим родичам, друга – дідам і бабам роду, а третя – тим у роду, хто загинув на війні, наглою смертю, утопився або згорів.
Згодом кожен український рід збирався в одного з родичів для поминання померлих. Такі жалобні обіди проводили не тільки в суботу, а в різних місцевостях протягом декількох днів. Але всі вони відбувалися не на кладовищах, а в оселі, трапезних приміщеннях церков. Бо метою цих поминальних родових та колективних обідів було запрошення померлих душ прийти в обійстя, оселю родичів для знищення нечистої сили, яку вони могли бачити і переповісти своїм живим нащадкам у їхніх снах. По обіді на ніч залишали запалену свічку, страви, ложки, рушники та воду для померлих душ, щоб ті, хто запізнився, міг пригоститися.
Після приходу на землю душ померлих у Поминальні дні 10 листопада (у вівторок) до християн завітає Великомучениця Параскева. Вона освячує людей на добрі діла й карає тих, хто вчинив провину, хто не відзначав протягом року 12 п’ятниць, а особливо жінок. Свята мучениця вважається цілителькою від важких душевних і тілесних хвороб, покровителькою сім’ї та шлюбу. Колись хлопці постилися цього дня, аби вимолити собі гарну і працьовиту жінку, а дівчата – щоби вдало вийти заміж. Аби чоловік не попався п’яничка, носили в церкву льон чи матерію, дарували рушник на ікону.
Свята Параскева забороняє цього дня жінкам тяжко працювати, ткати і прати білизну, а вагітним ще й шити.