У бронзі людина, яка в люті часи брежнєвського застою осмілилася заявити: «Українці – не підпільна організація, ми – Нація!».
Кость Шишко народився 24 травня 1940 р. у невеличкому с. Обеніжі, що на Турійщині. Та потім родина Костянтина Тимофійовича перебралася в м. Луцьк, де він блискуче навчався в школі №2. За тим він успішно закінчив Луцький державний педінституті імені Лесі Українки.
Здібного, ініціативного і творчого студента примітили в комсомольських органах. І запросили попрацювати інструктором у Волинському обкомі ЛКСМУ. Оскільки іншого шляху для реалізації себе в суспільно-політичному житті тоді не існувало, то Кость Шишко погодився… І – вступив у партію…
Та червона книжечка в кишені піджака не перетиснула йому свідомості. Переломним став 1965 р., коли «компетентні органи» провели в м. Луцьку «блискучу спецоперацію» – виявили та знешкодили (тобто, посадили в тюрму) групу «антирадянщиків» на чолі з викладачами все того ж педінституту Валентином Морозом (недавно йому присвоєне звання «Почесний громадянин Волині) та Дмитром Іващенком (на його честь одній із аудиторій факультету філології та журналістики Східноєвропейськьго національного університету імені Лесі Українки присвоєне ім’я цього патріота і фронтовика).
Паралельно зазнали переслідувань (або зробили вигляд, що зазнали) й інші. Зокрема, родина Стефана Забужка (батька нині популярної письменниці Оксани Забужко) переїхала в… столицю, де отримала квартиру.
А от Костя Шишка, який теж проходив по цій справі, чекала інша доля: його виключили з партії, вигнали з роботи і залишили фактично без засобів для існування, бо друкувати його творів ніхто в часи СССР не хотів чи не міг, а доля чорноробочого – незавидна.
Та Кость Шишко не віддалявся від тодішньої інтелігентної Богеми. В усякому випадку, він регулярно частувався кавою та спілкувався з цікавимо людьми в легендарні кав’ярні «Ласощі» (тепер тут ювелірний магазин) по вул. Радянській (нині – Лесі Українки). І десь там, за високими круглими столами, й домовлялися про виготовлення кустарним способом збірок його віршів, які гідними тиражами вийшли з волинських друкарень значно пізніше…
Тож і не дивно, що саме на розі цієї вулиці та Градного узвозу вже в часи Незалежності спорудили пам’ятник на його честь…
Тоді, в часи лютої компартійної неволі, Кость Шишко не побоявся сказати: «Українці – не підпільна організація, ми – Нація!».
А зараз він просто стоїть із чашкою кави в руці. Бо відійшов у Вічність ще в січні 2002 р. І дивиться на перехожих з німим запитанням:
«А ви, бува, не забули, що ми – Нація?».
Світлана КОМА.
На фото автора: пам’ятник поетові та патріотові в м. Луцьку.
На малюнку Івана БОЙКА: прижиттєвий портрет Костя Шишка, 1995 р.