Рівно 74 роки тому, 17 вересня 1939 р., «допомагаючи єдинокровним братам-українцям позбавитися від панського ярма», зі Сходу на наші землі рушила броньована армада РККА. На підставі таємного договору між нацистами та більшовиками, що отримав назву «Пакт Молотова-Ріббентропа», відбувся поділ тодішньої Польщі між рейхом і Країною Рад.
Тож поки люфтваффе бомбардувало наші міста (зокрема Луцьк, Ковель і Володимир-Волинський) та з території Прусії проривався до білоруського Бреста, зі Сходу наступали червонозоряні дивізії.
Люди були в розпачі. Як пише в ці дні газета «Kurier Lubelski», у тривожні дні вересня 1939-го люблінське видання «Express Lubelski» радило населенню робити запаси продуктів, але «тільки на два-три тижні». Було визначено перелік товарів, які будуть доступними в усіх магазинах. «Цукру маємо достатньо, а борошна – навіть більше від потреби», – деталізувала газета.
«Ми дуже тривожно спостерігали за цими приготуваннями, – згадує Анна Вишковська, котра того часу мала 9 років. – Пригадую, як мама постійно сушила сухарі з хліба, що його приносив батько. Потім із марлі шила спеціальні маски, котрі мали оберігати людей від отруйного газу. А вже копання земляних сховищ біля будинків нам, дітлахам, здавалося справжньою забавою»!
Все це, звичайно, не допомогло, як тоді співали, «польському війську на роверах» ні запобігти окупації Любліна, ні просування танкових дівізій німецького генерала Гудеріана до Бреста, де він зустрівся з броньованими машинами радянського комбрига Кривошеїна і спільними зусиллями зламав опір польського гарнізону Брестської фортеці. Святкуючи успіх, вони навіть провели спільний військовий парад!
А тим часом передові загони дивізій Гудеріана просувалися на південь. Уже в 20-х числах вересня 1939 р. вони досягнули передмість Ковеля та зайняли м. Любомль! Назустріч їм рухалися червоноармійці.
Зі спогадів мешканця с. Городне Любомльського р-ну Ігоря Савоша, якими він поділився з колегами з газети «Вісник»: «Я добре пам’ятаю, як у 1939 році прийшли совєти. Всіх вишикували, зустрічали визволителів із хлібом-сіл’ю. Ті вояки марширували без чобіт, в обмотках. На головах – шапки-чубатурки. Вони казали, прости Господи, що то так Богу дулю дають, богохульці. Люди насторожено все це споглядали, хоча й були такі, що раділи радянській владі. Одна тітка обійняла молодого солдата і з радості в його обіймах померла».
А ось ще одне свідчення тих подій. Ним поділився на сторінках рівненського часопису «Волинь» голова райвідділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів Андрій Ціпак: «У кінці дня 17 вересня колона визволителів прямувала з Рівного через села Карпилівку, Михайлівку, Білівські хутори, Старожуків на Олику. Дітлахи зібралися біля шляху подивитися на військо. До нас підійшов військовий і сказав, що вони визволяють нас від панів. Але панської повинності у нас уже не було. Лише дехто ходив до пана на заробітки… Наша сім’я була багатодітною, і батько прикуповував землю, щоб дісталась дітям у спадщину хоч по кілька гектарів. Але половину батьківської землі відібрали визволителі. Селян почали обкладати непосильними податками. Оподаткували кожне дерево у саду. І селяни почали вирубувати садки. Селяни Семен Концимал та Микита Самсонюк не в змозі були заплатити податки і потрапили до в’язниці, де й загинули на початку війни»…
Тож за кілька днів «золотого вересня» територію нашого краю було повністю окуповано, а 23 вересня 1939 р. Берлін і Москва підписали мирний договір «Про дружбу і кордони», що зафіксував лінію розмежування по річці Західний Буг. Зрозуміло, що за наказом командування вермахт залишив і білоруський Брест, і український Любомль. Щоправда, щоб повернутися сюди вже в червні 1941-го…
А згодом, у жовтні 1939-го, Волинь було «добровільно приєднано» до складу УРСР, тоді як сусідню Брестську область – до БССР… В обох випадках вільним волевиявленням навіть і не пахло: всі комісії контролювалися «визволителями», а серед делегатів «Народних Зборів» було втричі більше червонозоряних комісарів, ніж волинських селян…
Роман УСТИМЧУК.