Сергій Бринчук із с. Залізниця Любешівського р-ну – один із найбільш затребуваних спеціалістів не лише у своєму селі, а й в усіх довколишніх. До ветеринара і техніка штучного осіменіння з худобою йдуть і з сусідньої Рівненщини. А коли під час пожежі у власному будинку Сергій попік ноги і не міг рухатися, то до корів ішов навіть із костилями!
Оселю сільського техніка влітку впізнають за кольором. Як це? А біля його хати на хуторі Поля за Залізницею – квітник на соток три. Бо в душі ветеринар – квітникар.
У нього одних жоржин – до 30 сортів! А ще – гладіолуси, канни, кліматіси…Там такий квітник, що навіть стежка до туалету – вся цвіте! А ще він – один із кращих у районі професіонал. Допомагає у місцевих навчаннях і нерідко їздить на конкурси.
Стати ветеринаром Сергія, як це буває, життя змусило. Сільський колгосп «канув у Лету», молодий чоловік лишився без роботи. Тут у районі саме шукали, хто б то міг взятися за роботу техніка зі штучного осіменіння. Люди першим ділом Сергія Бринчука порекомендували, бо – порядний і добросовісний. Власне, він і до нової справи віднісся порядно. За власні гроші поїхав до Києва на навчання, з тих курсів, розповідають, «узяв більше, як із інституту». І досі, коли є необхідність проконсультуватися, зв’язується зі своїми тодішніми викладачами.
Село ж сьогодні тримається за худобу, як за спосіб вижити у скруті, хоч і меншає поголів’я на Волині. А щоб було молоко, правильне осіменіння корівчини – надважливе.
«Я б не сказав, що в селах нині нехтують сучасними методами штучного осіменіння. Он лише у мене за рік понад 200 корів за статистикою. Це Залізниця, Лобна, Міжгайці, Судче, Рудка та Любешів. Не буде толку з худобою, якщо господар досі вірує в доморощеного бичка. Судіть самі: на щодень біля бичка не поставиш ветлікаря, щоб його перевіряв, чи має та худоба якісь захворювання або той же лейкоз. А тут все – стерильне. Майбутня теличка бере 80% від «батька». Якщо спарують корову з бичечком таким, що йому 200 кілограм, яка та теличка буде?
Питаю людей зазвичай, яка корова треба: м’ясна чи молочна. У подальшому до села добирається й метод штучного парування, коли людина може отримати те, що хоче: бичка або теличку. Це так звана сексована сперма. Але ми ще з нею в районі не працюємо, бо ціна вища», – ділиться Сергій премудростями своєї дуже потрібної на селі професії.
«Малим мене мама садила біля квітів, коли не було кому глядіти, і я міг дуже довго на них дивитися, а вона встигала щось попорати за той час», – згадує хуторянин.
Спокійний і добрий чоловік – безвідмовний, коли йдеться про допомогу сільським хазяям. Свою любов до квітів пояснює закоханістю в барви загалом. Каже, дуже гарно в дитинстві малював і мріяв стати художником.
Цього року в його оселі сталося лихо: згоріла хата. А в сім’ї – ще дружина і двоє діток… Гуртом, із допомогою людей, мусили доробляти нову хату, яку саме ставили. А Сергій, коли метався й рятував домівку, обпік ноги й довгий час пересувався на костилях. Але навіть тоді від викликів до худоби не відмовлявся. Слава про доброго техніка вже помандрували за межі його села.
«Тут у нас під боком Рівненщина, то двоє людей із Кухотської Волі приходило. У них нема можливості в селі штучно корову запліднити. Хтось їм підказав іти до нас. Чесно скажу: хвилювався, бо з першого разу може й результату не бути. А телятко то всі хочуть добірне. Попочекав, але ніби господарі задоволені», – зазначає Сергій Бринчук. Чим укотре підтверджує: хорошому фахівцеві важлива думка тих, для кого він трудиться.
Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото автора: Сергій Бринчук із Залізниці знає, як господарювати так, щоби з худоби був господареві толк.