Якщо бізнесмен давно займається
благодійністю, але на пропозицію журналіста розповісти про це відповідає
запитанням (на зразок: «А навіщо, може, про когось іншого – достойнішого –
розкажете?»), це викликає повагу. І приємно дивує. Й одразу хочеться з такою
людиною будь-що зустрітися, бо у нинішній надважкий час чесність і порядність
потрібні всюди і всім.
Голова
наглядової ради компанії «Атлант плюс» Микола Муравчук, котрий є одним із
фундаторів фонду «Волинь-2014», посилаючись на велику зайнятість, спершу
говорить про відсутність часу, та врешті погоджується: розповідати про такі
справи треба хоча б задля того, аби й інші брали приклад.
–
Ну, можливо, й варто говорити. Дійсно: а раптом когось совість замучить, що він
у такий час іще нічого доброго та реального не робить для людей, і той «хтось
інший» теж стане долучатися? Ми, до речі, пропонували приєднуватися до Фонду багатьом,
але далеко не всі друзі й колеги погодилися, – напівжартома роздумує Микола
Ілліч.
З
чого розпочиналася дорога в бізнес? Усяке було, зізнається. І сторожем довелося
попрацювати, і таксувати. Сам Микола Муравчук родом зі старовижівського с.
Мильці. Позаду – навчання у Луцькому технікумі радянської торгівлі, котрий
закінчив із червоним дипломом, служба в армії, а вищу освіту здобув у
Київському торгово-економічному університеті (тоді вже паралельно й працював).
А в бізнес прийшов у лихі 90-ті. Жартує: дуже лихі вони виявилися для нього і
родини, але про це багато не говорить. 2006-го, каже, на Волині офіційно
зареєстрували «Атлант плюс». Нині фірма співпрацює з компаніями Волині, котрі
займаються суміжними роботами, як-от будівельними. Таким чином – підтримують і
розвивають один одного.
Бажання
займатися благодійністю пояснює досить просто:
–
Ми всі повинні читати гарну книгу, котра називається Біблія, і принаймні
намагатися жити за її законами. Тож у такі критичні моменти, коли настала
небезпека для країни, наших людей, маємо організовуватися й спільно щось
робити. Тож коли створили фонд «Волинь-2014», запросили туди нас – (недаремно
наголошую – нас, бо ж то не особисто я, а весь колектив долучається), одразу
погодилися. Чому обрав саме цю благодійну організацію? Бо тут гарні люди:
чесні, порядні, я їх усіх знаю і поважаю. Ми вже у бізнесі досягли якогось
рівня, коли, як кажуть, 10% із заробленого треба віддати на доброчинність. Але
у нас уже виходить так, що лише 10% лишається собі… Проте зараз так і повинно
бути, бо ситуація в країні надто важка.
Микола
Муравчук наголошує: до діяльності Фонду колектив «Атлант плюс» долучається спільно.
Та й гроші, котрі йдуть від фірми, теж не його особисті, а всіх співробітників
компанії. Причому все – тільки добровільно. А колектив у них чималенький – до
70 людей лише на Волині, тож копійка до копієчки… Є хлопці, котрі служать в
АТО, є серед працівників «Атлант плюс» і такі, хто вже повернувся, а хтось лише
проходить медкомісію.
–
Особливо підтримуємо нашу 14-ту бригаду – колишню 51-шу, – розповідає Микола
Ілліч. – Буває, приходять люди, котрі отримали повістку, а не мають нічого, то
ми від Фонду й одягаємо, й надаємо необхідне спорядження.
Також
благодійники співпрацюють із «Самообороною Волині». Волонтери їдуть у зону АТО,
а вони покривають витрати на дорогу і передають прилади чи й навіть машини, які
замовляють бійці.
–
Іноді буває, що хочеться покинути все і поїхати воювати. Але, очевидно, тут у
мене краще виходить. Та й що робитимуть тоді мої люди? – зізнається Микола
Ілліч, коли прямо запитую про таке.
Микола
Муравчук, пригадуючи службу в лавах радянської армії, зізнається, що тоді не
було таких проблем із технікою та пальним, як тепер. Тож велике питання, куди
все поділося, раз навіть матраци для все тієї ж 14-ї ОМБР «Волинь-2014»
купував? І загалом – забезпечувати бійців усім необхідним – завдання і
обов’язок держави, тож цей благодійний фонд зараз більше орієнтується на
соціальні питання, з котрими військовослужбовці та їхні родини зіштовхуються
вже вдома. Одні, коли залишають рідні домівки, інші, коли повертаються і
потребують соціальної та матеріальної допомоги для адаптації в мирному житті.
Проблеми
таких родин дуже схожі і водночас надзвичайно різні, розповідає.
–
От нещодавно, – пригадує Микола Ілліч, – допомагали родині загиблого воїна з
Луцька, в якого лишилися дружина та троє маленьких діток: дали 120 тисяч
гривень на ремонт квартири. І таких потреб – сотні, і кожна – дуже важлива.
Зараз,
розповідає, звернулися по допомогу для Тетяни Білінскі – лікаря-волонтера із Ківерців, котра постраждала
в зоні АТО, надаючи допомогу нашим
кіборгам у Донецькому аеропорту. На її лікування в Угорщині потрібно загалом 20
тис. євро. 10 тис. зібрали волонтери «Автомайдану Волині», а половину цієї суми
виділяє «Волинь-2014». …І так щодня – великими та малими добрими справами – Микола
Муравчук та його однодумці з Благодійного фонду «Волинь-2014» доводять, що
доброчинність та патріотизм для справжніх громадян України стають синонімами. Головне:
фундатори «Волині-2014» не мають жодних намірів припиняти діяльність. Дуже
хочеться, каже Микола Муравчук, щоб швидше припинилася війна на Сході України,
і всі свої сили фонд спрямував на допомогу тим, хто постраждав через ці криваві
події.
Світлана ДУМСЬКА.