В
офісі Валерія Бондарука нема просторих кабінетів і золотих табличок, відсутня
секретарка із напомадженими губами, двері керівника фактично не зачиняються, а сам
Валерій Анатолійович – у кедах, джинсах та футболці. Робота кипить, телефони
безперестанку дзвонять. Аби поспілкуватися, виходимо на вулицю. Хоча і там раз
по раз доводиться піднімати трубку мобільного. Валерій Бондарук перепрошує:
–
Завтра у відрядження, бо доки вихідні, треба підтягнути бізнесові справи.
–
Чим тоді у робочі дні займаєтеся? Що
вимагає найбільше вашого часу?
–
Та кожну справу, за яку беруся, вважаю головною. Тому і часу віддаю стільки,
скільки потребує кожна.
–
А це і діяльність депутата, і громадська
робота, й аптеки (адже ви – комерційний директор мережі фармацевтичних
закладів)…
–
…і деколи (о сьомій ранку) великий теніс.
–
Вам не закидали, що в міську раду ви
пішли тільки заради лобіювання своїх бізнес-інтересів?
–
Взагалі-то мій бізнес не прив’язаний до Луцька. Аптеки працюють по цілій
Волинській області, є у Рівненській, Житомирській, Хмельницькій,
Тернопільській, Львівській.
–
Для чого тоді депутатство і всі клопоти,
з ним пов’язані?
–
По-перше, я мешканець Луцька. Народився тут, виріс. Коли закінчив Академію
космічних військ імені Можайського у Санкт-Петербурзі, здобув червоний диплом і
отримав запрошення працювати в Росії. Однак відмовився, бо вирішив своє
майбутнє пов’язати з рідним містом.
–
Ставши депутатом, що найбільш суттєвого вже
встигли зробити для Луцька?
–
Писати про зроблене можна багато. Але добрими справами не люблю хвалитися. Люди
і так усе бачать, а відповідно – й оцінюють.
–
Думаю, на осінніх виборах лучани дійсно
поставлять об’єктивну оцінку кожному з нині діючих обранців. Але зараз яке
депутатське завдання вважаєте основним?
–
Як секретар земельної комісії міг би назвати і затвердження меж Луцька, і інші
пункти. Але вважаю, головне зараз – виділити землю учасникам АТО. В першу чергу
– сім’ям загиблих. Бо ж вільних ділянок у місті фактично нема, а бійці своє
життя віддали.
– Скільки родин отримали обіцяні
наділи, а скільком досі доводиться чекати?
–
Якщо не помиляюся, 15 родин уже мають землю, ще десятьом підшукуємо.
–
Дуже складно?
–
Надзвичайно. Буває, віднаходимо людей, у яких чималі площі, запрошуємо на
комісію, пояснюємо, просимо відділити якусь частину.
–
І є навіть такі, котрі погоджуються?
–
Так, є. Хто шість соток дає, хто десять. За прізвищами не пам’ятаю. Але кому
цікаво, може підняти матеріали двох останніх сесій і прочитати.
–
Крім землі, яку ще допомогу надаєте ви
особисто сім’ям загиблих, учасникам бойових дій?
–
Не хочу, аби ви акцентували на цьому питанні. Бо, як уже казав, роблю добро не
для хвальби, а від щирого серця.
–
Тобто, людей (і не тільки ваших
виборців) звертається багато?
–
Точної кількості не фіксую. Якщо говорити по грошах, то суму знаю. Але її не
назву, бо ж знову в газеті надрукуєте.
–
Гаразд. Тоді давайте про те, з якими
проблемами зазвичай приходять лучани.
–
В основному, лікування (як і дітей так і дорослих), бійців АТО, медикаментозне
забезпечення. Після скачка долара ціни ж, знаєте, як підросли. І це на фоні
попередніх зарплат. Тому з розумінням ставлюся до потреб людей та чим можу –
допомагаю.
–
Нещодавно ви разом із міським головою
Миколою Романюком їздили на Схід. Якщо точніше – у місто Волноваху Донецької
області. Що в тій поїздці вразило найбільше?
–
Як людина, котра 20 років у фармації, скажу: там уже нема аптечного бізнесу
(як, до речі, й будь-якого іншого). В тих аптеках, які позалишалися, – тільки
медикаменти першої необхідності. Все, що дорожче 200 гривень, – лише під
замовлення (бо в людей просто нема коштів). Тому, знаючи, що ліки там на вагу
золота, я постійно передаю медикаменти чи напряму полку «Азов» (у його
медико-санітарну частину), чи через обласну Спілку афганців (скажімо, більше
шести тисяч індивідуальних аптечок).
–
Діяльність Луцької та Волноваської
міських рад теж, зрозуміло, відрізняється.
–
У них абсолютно інші проблеми, ніж у нас: прифронтова зона, відсутність роботи,
маса переселенців, всі фірми і підприємства евакуювалися: хто в центральну
частину, хто в західну.
–
А в плані свідомості людей? Бо,
наприклад, їхня міська рада досі розташована на вулиці Леніна.
–
Щодо перейменування вулиці, думаю, в них просто руки до цього не дійшли.
Та коли з ними розмовляли про стратегію розвитку, про бачення майбутнього
України, в нас із ними думки були спільні.
–
Цей візит якось змінив вас особисто?
–
Мене змінилася ще ота, студентська, революція на Євромайдані. Тому восени
2013-го, як тільки все починалося, ми разом із водієм набрали крупи,
тушонки, різних протизастудних препаратів і поїхали на Київ. Таємно. Бо ж іще
тримався режим Януковича і я хвилювався за своїх працівників…
– А для чого був такий ризик вам – людині,
котра мала успішний бізнес і забезпечила майбутнє навіть своїм дітям?
–
Бо як тоді, так і зараз вважаю: кожен українець повинен отримати шанс на
достойне життя.
–
З такими відверто європейськими ідеями ви
могли взагалі лишитися без фірми або, як мінімум, отримати серйозні проблеми.
–
Скажу вам так, не для преси: з приходом Януковича бізнесу стало жити дуже й
дуже непросто. Якби в нас тоді був губернатором не Борис Клімчук (Царство йому
небесне), невідомо, як би в області склалося з існуванням багатьох компаній, у
тому числі – й моєї. А Борис Петрович якось зміг відстояти Волинь, захистити від
тієї навали, яку переживали в інших областях.
–
Так чи інакше, але за результатами
минулого року ви ввійшли до трійки найбагатших депутатів міської ради…
–
…я не дивився рейтингів. А хто перший?
–
Андрій Козюра.
–
Це за якими критеріями? За метрами квадратними?
–
За декларованими доходами людини та
членів її родини. Для вас ці рейтинги здаються неправдивими? Чи маєте інформацію,
що хтось із колег-депутатів приховує свої реальні статки?
–
А чого приховувати гроші, якщо чесно заробляєш? Хіба, може, через українську
ментальність: заробити і сховати подалі від чужого ока та пліток.
–
Скоро вересень. Діти до школи, а кандидати
на вибори. Ви теж будете висуватися?
–
Є такі думки. Я готовий представляти лучан і працювати на розвиток міста. Зараз
ще партія має своє слово сказати, список кандидатів затвердити.
–
Яку політичну силу плануєте
представляти?
–
«Батьківщину», як і раніше.
–
Якщо лучани вдруге висловлять вам
довіру, виконання яких завдань візьмете за пріоритет?
–
Звичайно, надання якісних комунальних послуг лучанам, покращення стану доріг та
прибудинкових територій. Також «цікава» проблема – це старий ринок. Її
вирішення відкладається з каденції в каденцію.
–
Бо ж працівники ринку – це теж виборці.
Виженеш їх із насиджених місць – утратиш голоси.
–
Абсолютно правильно. Тому треба шукати компромісне рішення. Бо всі ми хочемо
жити по-європейськи, водночас маючи такий бардак у самісінькому
центрі Луцька. До того ж, це заважає розвинути туристичний
потенціал Старого міста, створює повну антисанітарію і затори на дорогах.
–
Словом, плани на майбутнє
маєте. Лишається отримати довіру лучан і – братися за реалізацію. Успіхів
вам!
Спілкувалася Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.