Ця
стара як світ фраза дуже актуальна для вирішення низки проблем, пов’язаних із
деескалацією ситуації довкола Донбасу та Криму і зниження з допомогою західних
союзників України градусу можливої агресії Росії.
Одним
із завдань Кремля нині є створення паніки та розколу в українському суспільстві.
І якщо зі страхом мають боротися фахівці (медики, журналісти тощо), то згладити
відчутні суперечності, наприклад, між волинянами та донеччанами можна, коли
одні й другі спільно вирішуватимуть якусь проблему.
І
раз США, НАТО і Євросоюз говорять про допомогу нашій державі, то оборона
повинна бути міцна не лише на передовій (для цього потрібна зброя), але і в
тилу (тут має бути стабільність).
Одним
зі способів досягнення стабільності та створення додаткової мотивації опору
людей можливій російській агресії могло б стати негайне вирішення житлової
проблеми вимушених переселенців із Криму і Донбасу.
Тільки
в Донецькій області наразі зареєстровано понад 503,6 тис. внутрішньо переміщених
осіб, які втратили житло. В України немає грошей, щоб вирішити цю проблему. То
чому західні «донори» не допомагають, аби створити квартири чи звести будинки
або в Донецькій обл., або на Волині?
Це
дало б можливість вимушеним переселенцям жити в нормальних умовах, отримати
додатковий стимул для боротьби з російськими окупантами, волинським
забудовникам – нові замовлення, українському бюджетові – додаткові податкові
надходження.
Всього
в Україні є 1 млн 468,1 тис. внутрішньо переміщених осіб. Житла від держави
замість втраченого чи зруйнованого ніхто з них не отримав…
Класичний
приклад волинських реалій, наведений 2 роки тому колегами з «Суспільного.
Волинь»:
«Подружжя
Гончаренків переїхало на Волині 2016-того. Олександр родом із Луганської
області, Емілія – з Криму. Обоє мають «інвалідність по зору». Жінка три роки не
може оформити статус «внутрішньо переміщеної особи», чоловікові не вдається
знайти роботу. Зараз вони мешкають у селі Липляни, за 9 кілометрів від Луцька»…
Стару
хату тимчасово їм надала місцева влада…
Так
само в чергах десятиліттями стоять родини українських військовослужбовців, яким
житло теж надають рідко і мало…
Тому
фраза – «Не вчіть нас жити! Краще допоможіть матеріально…» – залишається
актуальною.
Наш
кор.
На
фото «Суспільного. Волинь»: переселенці Гончаренки в тимчасовому житлі в с.
Липляни.