Генеральне консульство Республіки Польща у Луцьку та
Волинська державна обласна універсальна наукова бібліотека імені Олени Пчілки
14 червня проводять на спільне відкриття виставки «Зузанна Ґінчанка: Тільки щастя є правдивим життям».
Вистава присвячена 100-річчю з дня народження
польської поетеси Зузанни Поліни Ґінзбург (1917–1944 рр.), більш відомої під
літературним псевдонімом Зузанна Ґінчанка.
Під час Другої світової війни вона мешкала в
сусідньому м. Рівне. Її батько Шимон Ґінзбург був юристом, а мама Цецилія –
домогосподаркою. Її асимільована єврейська родина переїхала на Волинь із Києва
і принципово розмовляла лише російською мовою, проте Зузанна вивчила досконало
польську мову і ще в дитинстві вирішила стати польською поетесою. Після
закінчення школи в Рівному дівчина навчалася в університеті у Варшаві. Потім
повернулася в м. Рівне. Перший і єдиний збірник її поетичних творів вийшов у
1936 р. У 1939 р., коли прийшли «перші совєти», більше частину будинку, що
належав родині, «визволителі» конфіскували, тож Ґінзбурги мусили животіти в 1
кімнатці. Зузанна Ґінзбург переїхала в м. Львів, де вийшла заміж за
мистецтвознавця Михайло Вайцінгера, старшого за неї на 16 років.
Коли Західну Україну окупували нацисти, Зуззанна зі
своїм чоловіком утікають у м. Краків. Та й у Польщі єврейській родині було
важко вцілілти від репресій із боку гітлерівців, тож вони переховуються.
Восений 1944 р. гестапівці знайшли Михайла Вайцінгера у схованці та разом із
його товаришем розстріляли. Виявлені документи допомогли катам виявити і
схованку Зузанни. Її також розстріляли. За кілька місяців до звільнення Кракова
від «коричневої чуми».
За кілька місяців до загибелі польська поетеса
встигла написати вірш під назвою «Не вся я помру…». Ось він:
Non omnis moriar – moje dumne włości,
Łąki moich obrusów, twierdze szaf niezłomnych,
Prześcieradła rozległe, drogocenna pościel
I suknie, jasne suknie pozostaną po mnie.
Nie zostawiłam tutaj żadnego dziedzica,
Niech więc rzeczy żydowskie twoja dłoń wyszpera
Chominowo, lwowianko, dzielna żono szpicla,
Donosicielko chyża, matko folksdojczera.
Twoje, twoim niech służą, bo po cóż by obcym.
Bliscy moi – nie lutnia to, nie puste imię.
Pamiętam o was, wyście, kiedy szli szupowcy,
Też pamiętali o mnie. Przypomnieli i mnie.
Niech przyjaciele moi siądą przy pucharze
I zapiją mój pogrzeb i własne bogactwo:
Kilimy i makaty, półmiski, lichtarze
Niech piją noc całą, a o świcie brzasku
Niech zaczną szukać cennych kamieni i złota
W kanapach, materacach, kołdrach i dywanach.
O, jak będzie się palić w ręku im robota,
Kłęby włosia końskiego i morskiego siana,
Chmury rozprutych poduszek i obłoki pierzyn
Do rąk im przylgną, w skrzydła zmienią ręce obie;
To krew moja pakuły z puchem zlepi świeżym
I uskrzydlonych nagle w aniołów przemieni.
Відтак, місце проведення виставки «Зузанна Ґінчанка:
Тільки щастя є правдивим життям»: Волинська
державна обласна універсальна наукова бібліотека, Шопена, 11.
Час проведення: 14 червня 2017 року, початок о 12 год.
Наш кор.
На фото з архіву: такою була Зузанна Ґінчанка.