Потужна
реклама на білбордах, маршрутках та радіо сповіщала, що в Луцьку відкривається
незвичайний супермаркет одягу та взуття. Ще один провальний проект, подумалося.
Незабаром оголосять повний розпродаж у зв’язку із закриттям. Така, на жаль,
типова ситуація нині. Криза ж в Україні, причому щороку більш кризова.
Проте,
як виявилося, не все так просто! Якось, прогулюючись біля розрекламованого
магазину, звернула увагу на численних покупців, які виходять звідти з великими пакетами
та щасливим виразом облич. Зацікавлена, заходжу всередину. Біля самісіньких
дверей, привітно посміхаючись, хлопчина бажає мені доброго дня. Ого! Тут і швейцар
є, як у дорогому готелі! «Які ж ціни мають бути на товар, аби покрити витрати
власника ще й на зарплату оцьому добриденівцю?!» – майнула перша думка. Несміливо
протягую руку до першого ліпшого вішака. Цінник показує не надто високу цифру.
Вже сміливіше продовжую вивчати новий заклад торгівлі. Модні стелажі та вішаки,
сучасно розкладені на полицях речі, наймодерніша музика, молоденькі усміхнені
продавці…
Так, я в
Європі!
Ще й
ціни звичайні, середньо-базарні. Мені тут починає подобатися! Піднімаюся на другий
поверх і з подивом відзначаю, що опиняюся серед поношених, проте чистих речей.
Перепитую у продавчині. Все правильно. Це – секонд-хенд! Тільки на першому
поверсі – одяг, що залежався у магазинах
Європи, а на другому – той, що вже носили. Причому сьогодні – найнижчі ціни, бо
завтра має бути свіже завезення несвіжих речей…
На очі
потрапляє шампунь відомої косметичної фірми. Байдуже, що розпочатий! Заважив
усього ж на 1 грн і 20 копійок! Для моєї собачки піде. Продавчиня запевнила, що
шерсть не повинна облізти, отже, моя Жучка тепер буде Єврожучкою. Митиметься не
господарським милом, а шампунем, як порядна європейська собака.
З
покупкою направляюся до виходу. «До побачення!» – знову звертається до мене той
самий хлопчина біля дверей. Миттєво стає дуже боляче. До сліз. Не за того
молодика, який через місяць роботи на питання «Як тебе звати?», відповідатиме
«Добридень» або «До побачення», а за нашу нещасну країну. Докотилися! З шиком
купуємо ношені речі, бо ж на нові – неспроможні!
Залишилося
відкрити магазин недоїдених страв, прострочених продуктів чи використаних
памперсів – і криза, з якої ми не вилазимо, буде нам не страшна!
Ірина
ШАБАЛА.
Фото
Сергія ЦЮРИЦЯ.