Чоловік, який привіз додому хрест із кладовища, того ж дня зустрівся зі смертю…
Ніхто не міг повірити, що Миколи не стало. Веселий, кремезний, завжди був душею компанії. Саме він упродовж 44 літ організовував зустріч однокласників. І кожного разу, дивлячись, як 61-річний Микола щодня на роботу й назад 30 км велосипедом намотує, знайомі казали: «Хто-хто, а ти, Колю, до ста літ житимеш».
Утім долю чоловіка змінила мить. А ще, мабуть, Царство мертвих, до якого торкнувся Микола…
…Того дня чоловік прокинувся з думкою: треба поїхати до райцентру на кладовище. Здавалося б, нічого особливого. Бо там, на центральному цвинтарі, похований рідний брат.
Микола як сумлінний працівник подзвонив на роботу: мовляв, приїде на дві години пізніше. Отримавши добро, сів на велосипед, аби відвідати покійного родича. Проте назад у село повертався не з порожніми руками: чорний металевий хрест із чиєїсь могили чоловік якось прикріпив до велосипеда. «Навіщо він тобі?» – дивувалися знайомі, щойно бачили дивний вантаж. «Та нехай! Удома пригодиться», – махав на те рукою чоловік.
Словом, привіз він надгробного хреста, поклав у коморі, помився, перевдягнувся, сів на велосипеда й подався на роботу.
Дорогу, якою їхав, здавалося, міг із заплющеними очима долати. Адже цим самим маршрутом курсував понад 40 літ.
Утім цього вечора (а то була шоста година) сталося неймовірне: Микола не помітив КамАЗа із причіпом, який саме виїжджав із заправки…
Коли водій вантажівки вискочив із кабіни та прибіг до велосипедиста, картину побачив просто жахливу: в потерпілого замість живота лишилося місиво із нутрощів.
Смерть дуже швидко прийшла до Миколи. Але хреста, якого чоловік привіз із Царства мертвих, покійному на могилу не ставили…
Розповідь записала Оксана БУБЕНЩИКОВА.