До
худоби? Вночі? Та тисячі разів! А от до кота – жодного… Отакі будні сільського
ветеринара Галини Кицюк.
34 роки ветлікарського досвіду – за
плечима цієї жінки. Заслужений працівник ветеринарної медицини України
працює у сільській ветлікарні. На її відповідальності
немало-небагато – колись було 5
колгоспів, тепер десяток населених пунктів Рожищенського р-ну.
Галина
Олексіївна зуміла започаткувати ветеринарську династію. Ще в дитинстві дівчинка
з Оленівки, яка часто бігала з мамою-дояркою на ферму підсобити, щаслива була
шефством над маленькими телятками, пообіцяла собі: виросте – буде допомагати
хворим тваринам. Така типова сільська радянська мрія переросла у справжню
професію. Галина Кицюк 34 роки віддала ветеринарії. Нині очолює Сокільську
дільничу лікарню ветмедицини. Її слідами пішли дочки та навіть онук: Руслана
Поліщук та її син Руслан Лелак трудяться в обласній ветлабораторії, Ольга Кицюк
– у Рожищенській ветлікарні.
В
окрузі худоби вистачає, відтак ветеринарний лікар усім господарям – «товариш і
друг». Галина Олексіївна звикла до режиму «невідкладної допомоги». Хоча каже, в
колгоспні часи було набагато складніше: тоді бігти вночі на ферму, бо корова не
може розтелиться, було їй за добрий день.
Найбагатші на живність села – Мильськ, Духче, Берегове, Літогоще,
Іванівка, Пожарки… Але сьогодні у всіх підопічних їй селах «хазяйські настрої»
тривожні: «І бідкаються люди, і навіть плачуть… Бо мусять збувати корів. Де ж:
при Союзі літра молока коштувала чотири літри солярки! Тепер у нас беруть по
2.30. Навіть буханки хліба за літру не виходить. Дотації як на худобу не дали –
відразу стали збувати. М’ясо було зовсім дешеве, зараз, правда, ціна зросла, то
знову будуть тримати на продаж», – скрушно хитає головою Галина Олексіївна.
Кому
як не їй знати, чим переймаються селяни.
«Ми
ходимо з хати в хату. Працюю з колегами: фельдшером та лаборантом. Розказуємо про
необхідність щеплень, переконуємо, беремо кров на дослідження. Лейкоз,
бруцельоз, туберкульоз… Було, що виявили лейкоз у селі Навіз, але вивели.
Словом, в нас така робота: криза чи не криза, совєти чи незалежність – тварин
треба лікувати однаково, – усміхається заслужений ветеринар із Оленівки. – А
зараз зарплату платять вчасно, медикаментами забезпечують. Тільки працюй!»
Вона
пам’ятає чимало кризових ситуацій, коли поспішала на допомогу односельчанам,
які боялися втратити худобу. Найчастіше це – патологічні пологи у худоби… Коли
в господарів щось трапляється – ніхто не чекає. Серед таких випадків, каже для
прикладу, – здуття у худоби.
«Це
коли корова з’їсть щось на випасі і мучиться від отруєння. Дуже небезпечно, бо
вона може пропасти за лічені хвилини. Що робити? Тут, звичайно, треба
ветеринара. Пробиваємо. Випускаємо гази. Заливаємо настоянки лікарських рослин:
валеріани, чемериці…».
Щодо
корови (а це у хазяйстві волинського селянина справжня годувальниця, і її
втрата може дорого сім’ї обійтися), то тут, наголошує фахівець, важливо також
убезпечити її від гельмінтів:
«Треба
щоосені обробляти худобу від підшкірного овода. Це коли восени оводи сідають на
неї і відкладають яйця під шкіру. А весною вилазять такі вугрі, з яких потім
появляються грубезні черв’яки. Щоб корівка цим не мучилася, обробляємо
препаратами проти гельмінтів. Іноді люди ін’єкції роблять самі, частіше кличуть
ветеринара. Побачити, що в тварини гельмінти просто: найперший признак – кашель.
Також вона худне, дає менше молока»
Щодо
порад про здоров’я свійської птиці та худоби, то тут Галина Кицюн – «домашня
енциклопедія». І якщо 30-літній досвід дається взнаки, коли треба робити
черговий подвірний обхід – ноги уже не ті, бо й літа поважні, то якщо мова йде
про рятівні рекомендації – тут він тільки на користь.
Олена
ЛІВІЦЬКА.
Фото
автора.