Щоб відстояти свою честь, гідність і ділову репутацію, настоятель храму з Торчина навіть подав до суду.
39-річна Галина Панасюк іще донедавна жила в с. Смолигів Луцького р-ну. Відвідувала тамтешній храм. Входила до церковної двадцятки. Троє її синів співали у церковному хорі. Але за сімейними обставинами жінка разом із дітьми переїхала торік до смт Торчин Луцького р-ну, де впродовж 21 року працювала й дотепер трудиться медсестрою в амбулаторії. Але через місяць після переселення в родині Панасюків сталася Т-А-К-Е!, що донині мороз по шкірі.
Щоб свою розповідь підкріплювати документами, жінка дістає цілу папку офіційних паперів із мокрими печатками й на кожне слово знаходить надруковані свідчення:
«Так-от, 18 вересня 2015-го (а переїхали ми в Торчин лише в серпні) мій 19-річний син Леонід зустрів нашого сусіда Миколу. Зупинилися в центрі селища побалакати (це була десь 11-та ранку). Аж раптом Микола побачив білого «чобітка» – машину священика, який є настоятелем храму УПЦ МП у тому ж таки Торчині. Побачив і – побіг заховався! Мій Льоня ще толком не знав людей, а тому й не зрозумів, що коїться. «Чобіток» під’їхав і звідти батюшка Анатолій гукнув: мовляв, сядь-но до машини, справа є. Вони рушили. Виїхали за Торчин. Зупинилися. Батюшка дістав коньяк і дав випити Льоні. А потім… Він навалився на мою дитину, став цілувати, лізти в штани.
Син злякався, просив випустити з машини (бо з його боку двері не відчинялися). Анатолій не хотів. Льоня сказав, що не витерпить і може прямо в салоні справити нужду. Тоді батюшка відступився. Коли Льоня вийшов на вулицю, той знову став лізти до дитини в штани, обнімати. Син кинувся навтьоки. Батюшка в машину – і за ним. Льоня біг, аж доки не побачив ще однієї машини, а коло неї – 50-річного дядька Сашу (той саме ремонтував авто)».
Згодом, до речі, цей самий Олександр офіційно підтвердив: бачив, Леоніда, той перебував у шоковому стані і розповів дядькові Саші про аморальні дії, які вчиняв священик.
«Коли син приблизно о другій дня прибіг до мене на роботу і став цей весь кошмар розповідати, я разом із колегою (бо вона теж усе це чула) не могли повірити. Як?! Священик?! Одружений і з двома дітьми?! Та потім прийшов той самий дядько Саша і все підтвердив». Спершу Галина не хотіла виносити цю ганьбу на загал. Відтак звернулася з відповідними заявами до Торчинського селищного голови Юрія Кревського. Поїхала в Луцьк до митрополита Луцького та Волинського УПЦ Ніфонта з проханням «розібратися з церковнослужителем, поведінка якого не гідна священика».
Для перевірки відомостей, що їх Галина Панасюк виклала в заяві до митрополита Ніфонта, працювала церковна координаційна рада, яка, між іншим, вирішила, що заява Галини Панасюк є наклепницькою.
Райвідділ міліції, куди згодом теж написала заявниця, кримінальне провадження закрив через відсутність складу злочину. Та й сам о. Анатолій категорично відкинув звинувачення у своїй нетрадиційній статевій орієнтації.
На його підтримку виступили матушка Віра і прихожани Свято-Стефанівської церкви, які зібрали 178 підписів на захист настоятеля свого храму.
«Моє життя тоді перетворилося на пекло. Деякі жіночки приходили й погрожували спалити, кислотою облити. Ті, котрі були хворі й приходили в амбулаторію на лікування, відмовлялися, аби я їм маніпуляції проводила. Вимагали навіть мого звільнення (дякую колективу амбулаторії, котрий мене захистив), – розповідає Галина Панасюк. – Мої діти боялися вулицею селища ходити, особливо молодший. Бо він відвідує музичну школу, котра межує із церквою, де править отець Анатолій».
Та остаточно «горшки побилися» після того, як Галина Панасюк, не знайшовши підтримки ні в громади, ні в правоохоронних органах, звернулася до журналістів і через ЗМІ розповіла свою версію про розбещення її сина.
У відповідь на вихід листопадової публікації «На Волині священик домагався 19-річного хлопця» батюшка подав на Галину Панасюк до Луцького міськрайонного суду з позовом про захист своєї честі, гідності та ділової репутації. А ще висунув свою гіпотезу щодо причин наклепу: мовляв, ця жінка хоче усунути його з посади настоятеля Свято-Стефанівського храму, аби туди було призначено давно їй знайомого священика із с. Смолигів.
Аж чотири судових слухання знадобилося головуючому у справ судді Ковтуненку, аби вислухати фігурантів цієї справи, свідків, парафіян. Галина Панасюк каже, що тиск на неї та на її свідків й з боку «церковних фанатиків» був шалений. Тож нібито довелося просити захисту у представників міжнародної антикорупційної організації В’ячеслава Мачульського та Віктора Романюка.
Проте, зрештою, Луцький міськрайонний суд 12 березня ухвалив рішення: «Відмовити Ткачуку Анатолію Вікторовичу (тобто батюшці) в задоволенні позову до Панасюк Галини Миколаївни (…) про захист честі, гідності, ділової репутації». Оскільки батюшка-позивач так і не зумів довести, що оприлюднена про нього інформація є недостовірною. А відтак – що ж спростовувати?
– Зараз, – підсумовує Галина Панасюк, – коли рішення суду вже набрало законної сили, жителі Торчина змінили ставлення до мене: почали співчувати, казати: правильно зробила, що не злякалася і не змовчала. А багато людей узагалі перейшли в Українську православну церкву Київського патріархату.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.