У Луцьку
пройшов I Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера»
Напередодні фестивалю мій далекий від літератури товариш,
побачивши, що я гуглю «Фронтеру», зацікавлено запитав:
– А що означає фронтера? Щось ніби знайоме, але пригадати
не можу…
Він виявився не поодиноким. Ті, хто не поцікавились
заздалегідь чи не прочитали на місцевих сайтах інтерв’ю з директоркою
фестивалю, керівником мистецького об’єднання «СтендаЛь» Ельвірою Яцутою,
задавали це запитання і на літературних майданчиках «Фронтери». Тому,
відрекомендовуючи його учасників чи відкриваючи чергову презентацію, очільниця
фестивалю починала з того, що фронтера – це прикордоння. В широкому сенсі
слова. У цьому випадку – мистецьке, літературне, інтелектуальне.
– Я обійшов уже майже всю тридцятикілометрову зону
відчуження, – говорить на презентації своєї чергової книги на постчорнобильську
тематику, повісті «Чормет» її автор Маркіян КАмиш. – Проникнення в зону – це
вже порушення закону, яке тягне за собою адміністративне покарання. А якби я
виносив звідти не враження, а те, що виносять герої моєї повісті, і
кримінальне. Але я вже не можу без неї. Це частина мого життя і, власне, моєї
творчості.
– Як я ненавиджу 200-гривневу купюру із зображенням Лесі
Українки, яку досі друкують з подачі колишнього міністра освіти Табачника, –
бідкається зі сцени знана літераторка, публіцистка і екс-лучанка Оксана Забужко. – А ще більше пам’ятник їй у Києві на бульварі її ж імені
навпроти сумнозвісного за часів Януковича центрвиборчкому, соцреалістичний
монументалізм якого з отими дебелими стегнами ніби копіює «колхозніцу» Мухіної
з московського ВДНХ. У радянські часи з Лесі Ураїнки зліпили таку собі «бальнУю
дєвачку», яка написала п’єсу «Лісова пісня», кілька поем і вірші, а
найголовніше, була революціонеркою по духу. Насправді ж вона була однією з
найвизначніших культурних постатей у Європі кінця дев’ятнадцятого, початку
двадцятого століття…
– Український читач мало знайомий із гостями фестивалю з
Польщі Кшиштофом Чижевським та Віолеттою Гжегожевською, – каже Олександр
Бойченко – письменник і модератор на презентаціях цих авторів. – Між тим,
Кшиштоф створив у невеликому містечку на кордоні Польщі і Литви міжнародний
літературний клуб, який діє уже багато років, є знаним в Європі поетом. Віолетта
ж своєю чергою номінувалась на кілька престижних європейських літературних премій. Такі автори
мають бути відомими і у нас. Власне,
мета «Фронтери» і полягає, насамперед, у тому, аби популяризувати кращі
твори авторів з країн-учасниць фестивалю в Україні, а українських відповідно в
них.
– Ми готувались до проведення першого міжнародного
літературного фестивалю «Фронтера» більше року, – розповідає Ельвіра Яцута. –
Найскладніше було визначитись з країнами-учасницями і зарубіжними авторами. Та
завдяки досвіду, якого ми набули минулого року, ставши співорганізаторами
міжнародного поетичного фестивалю «Меридіан», та активній допомозі Андрія
Любки, Макса Кідрука, Олександра Бойченка нам вдалось залучити цікавих знаних
авторів із усіх зарубіжних країн-учасниць: Польщі, Латвії та Білорусі. Скажімо,
Любка і Бойченко перекладали твори наших польських гостей. Цікаво було з
Марісом Салейсом, який спочатку був зорієнтований на львівський книжковий
форум, та все ж приїхав на «Фронтеру».
Гасло фестивалю «1918 – 2018 – століття роздумів» тією чи
іншою мірою знайшло відображення у кожній фестивальній літературній події.
Мабуть, найбільш промовисто про цей період в українській і європейській історії
сказала на фестивалі Оксана Забужко. Вона зазначила, що недовершеність
найголовніших устремлінь після Першої світової війни плавно перейшла у Другу
світову, а відтак після неї перенеслась і до наших днів. Тож ми приречені
довершувати недовершене.
У розмові зі мною Ельвіра Яцута сказала, що найперше, що
ставили собі за мету вона і її команда, це аби новий літературний фестиваль не
повторював якісь інші, не копіював минулі стандарти. Здається, організаторам
«Фронтери» це вдалося. Про це свідчить навіть сама програма фестивалю. Ще
задовго до його відкриття потенційних відвідувачів «Фронтери» і читачів книг
запрошених на фестиваль авторів на спеціально організованих лекціях знайомили
із особливостями літературного процесу в країнах-учасницях і творчістю вибраних літераторів. Упродовж
усього фестивалю, який проходив 17-18 листопада, у ляльковому театрі
проводились книжкові квести, ігри і читання для дітей за участі популярної
дитячої письменниці з Луцька Орести Осійчук. А про музично-пісенно-віршовані
виступи українського поета Павла Коробчука і білоруського Уладзя Лянкевича
місцеві гості фестивалю говорять ще й досі. Серед них і я зі своєю сім’єю. Бо,
скажімо, вистава «Емі Вайнхауз. Тіло і душа» з текстовим озвученням і читанням
власних віршів Павлом Коробчуком у супроводі джазового ансамблю The Velvet Sun
з неповторною солісткою Марі Зідінас – це, я вам скажу, щось!
Наступного року, обіцяє Ельвіра Яцута, до участі у «Фронтері»
планують долучити ще авторів зі Словенії та Хорватії. Скажете, що це вже не
прикордоння? Так фестиваль й афішує себе як фронтеру у широкому культурному
сенсі цього слова.
Звісно, є і скептики. Та я згадую, як кілька років тому в
Луцьку з’явилось нікому невідоме мистецьке об’єднання «СтендаЛь», а вже незабаром на його запрощення сюди
почали приїздити найбільш знані вітчизняні літератори. За тим команда Ельвіри
Яцути створила видавництво «Синя папка», стала співорганізатором міжнародного
поетичного фестивалю «Меридіан». Тож
ніщо не береться з нічого.
Юрій ЗИЛЮК.
На фото
видання «Район Луцьк»: письменник з Чернівців Олександр Бойченко вперше
презентував нову збірку есеїв «Країна за Збручем». Як зазначив
модератор заходу, відомий український письменник Андрій Любка, цю книгу
Бойченко ще не презентував навіть у Чернівцях.