На перше інтерв’ю з «Волинською газетою» депутат Луцької міської ради Павло Данильчук приїхав у приміщення редакції, на друге – зустрів у тимчасово наданій «Правому сектору» кімнаті комунального закладу Луцька, а на третє запросив – на правах господаря – до просторого офісу в центрі міста, де як керівник громадської організації «Народний Контроль» уже мав працівників, оргтехніку, транспортне забезпечення і масу агітаційної продукції із власним зображенням.
Тож із запитання, завдяки чому вдалося за короткий час здійснити такий «скачок», і починаємо нашу розмову.
– Я б не сказав, що то «скачок». Адже громадською роботою займався, відколи переїхав до Луцька, тобто з першого курсу. Довелося попрацювати в різних командах. А з 25 років я у дорослій політиці як депутат Луцької міської ради. Ну і, звичайно, революція багато чого змінила.
– Із вами як із лідером майданівського руху на Волині не пробували домовитися: не пропонували гроші, посаду, машину?
– Ніхто не пропонував. Бо вони й самі не розуміли, що відбувається сьогодні та чого очікувати завтра. Однак зараз, коли спливло вже трохи часу, шкодую, що, зробивши революцію, ми понадіялися на демократію та порядність нової влади, а вона, натомість, місць-другий покричала про Небесну Сотню і взялася втілювати старі корупційні схеми з цинізмом іще більшим, ніж у попередників.
– Саме тому ви й вирішили створити на Волині громадський рух «Народний контроль»?
– Узагалі-то це львівська ініціатива. Вони взялися поширювати ідею на всеукраїнському рівні, мені запропонували втілювати її на Волині, я обговорив таку пропозицію з товаришами-майданівцями – і ось із квітня робота почалася.
– Для такої діяльності ваше депутатство у Луцькраді – плюс чи мінус?
– Звісно, плюс. По-перше, як обранець громади міста Луцька я уповноважений напряму звертатися із вимогами та зауваженнями щодо роботи міської влади.
По-друге, громадський рух допомагає виконувати безпосередні обов’язки депутата – відстоювати інтереси лучан.
– Заходячи до офісу «Народного контролю», помітила телефон гарячої лінії. З якими проблемами найчастіше звертаються лучани і чи в усіх питаннях ви можете допомогти?
– Проблем, причому різнопланових, дуже багато. Адже щодня до нас приходять від 15 до 50 людей. Дзвінків у рази більше. Телефонують не лише з Луцька, а й із районів. Тому нашу роботу ми розподілили за напрямками: боротьба з корупцією, недопущення свавілля у правоохоронних органах, протидія незаконному будівництву, наведення ладу з видобутком природних надр, допомога у сфері житлово-комунального господарства. Більшість питань тримаємо на контролі. Однак із третину вже вдалося вирішити.
– Задля цього як частіше доводилося діяти: силою закону чи законом сили?
– Звісно, стараємося не порушувати чинного законодавства. Відкрили безкоштовну юридичну приймальню. На виїзди беремо відповідного фахівця, фіксуємо порушення, пишемо заяви у правоохоронні структури. Таким чином, наприклад, протидіємо видобутку піску в Рожищенському районі (села Сокіл, Крижівка, Носачевичі), де будівельні мільйонери масово видобувають надра, сплачуючи до сільських бюджетів 20 тисяч гривень на рік! В районній раді та держадміністрації результати нашої роботи призвели до бурхливого обговорення. Тобто реакція вже є, чекатимемо конкретних змін.
– А в яких випадках доводилося діяти не лише паперовими аргументами?
–А ось у Луцьку на проспекті Соборності, де приїхала техніка і просто знесла незаконний паркан і будівництво. Чи на Теремнівських ставках, коли до мене подзвонила лучанка: мовляв, там заливають фундамент, а з місцевими жителями ніхто нічого не погоджував. Ми взяли громадських активістів, «озброїлися» відеокамерою (бо вже переконалися, наскільки дієво відзняти порушення й надати розголосу) та поїхали. За лічені хвилини всі роботи були призупинені до вивчення проблеми. Так само – методом прямої дії – ми не допустили самочинного спорудження пивного майданчика на вулиці Дружби Народів (район ДПЗ).
– На вашу думку, чи можна не просто боротися із уже наявними випадками свавілля, а повністю унеможливити зухвале захоплення землі?
– Можна: розробити кадастрову карту міста, де буде позначено кожен квадратний метр землі та його призначення. Ще коли я тільки став депутатом Луцькради, закликав пришвидшити виготовлення цього документа. Проте його досі нема. От звідси й пояснення, чому офіційно в Луцьку вільних ділянок давним-давно нема, проте чи не на кожній сесії голосуються рішення про надання у приватну власність якоїсь сотки-другої.
– Ви категоричні в оцінці роботи влади. Маєте однодумців серед міських депутатів? Тих, хто поділяє ваші погляди і методи роботи?
– Таких одиниці. Бо нинішній склад міської ради – це або люди, які прийшли «проштовхувати» власні бізнес-інтереси, або ті, хто виконує чиїсь замовлення. Тобто до проблем лучан їм насправді абсолютно байдуже.
– Але ж останнім часом і зроблено в Луцьку немало: дороги, тротуари, дворові території, ліхтарі, ремонтні роботи на мосту біля вокзалу.
– Пояснення одне: скоро вибори. От міський голова і старається. Причому ремонти проводить не всюди, а виключно на округах тих депутатів, які входять до промерської групи в міській раді. Це по-перше.
По-друге, маю сумніви в доцільності спрямування коштів міста. 500 тисяч гривень виділяти з бюджету на загорожу для собачатника? І це в час війни?! Хіба не важливіше привести до належного стану бомбосховища, налагодити систему оповіщення на випадок надзвичайного стану?
А по-третє: підозрюю наявність корупційних схем у підборі виконавців робіт, у якості зробленого. Я виїжджав не на один об’єкт і переконався: халтура. Бордюри, скажімо, встановлюють там, де вони взагалі не потрібні. На Конякіна, 19 жителі поскаржилися, що дворову дорогу міськрада зробила таку вузеньку – дві машини розминутися не можуть, зате поруч заасфальтували тротуар, який узагалі не потрібен. Я запросив туди начальника департаменту ЖКГ Кубіцького, люди йому висловили свої зауваження і він пообіцяв урахувати. Що ж, побачимо.
– Попри всю критику влади, ви, однак, і самі не прости постояти біля владного керма. Причому, розглядаєте не лише місто, а й область.
–А я цього й не приховую. Оскільки участь у майбутніх виборах братимуть виключно представники політичних сил, то ми на всеукраїнському рівні вже де-юре створили політичну партію «Народний контроль». Щоб популяризувати засади громадського руху, видаємо газету, маємо телепрограму, закликаємо долучатися до нашого руху небайдужих громадян і активних журналістів. Словом, діємо під гаслом «Нові проти старих».
– Але все це вартує немалих грошей. Хто вас фінансує і чи не доведеться потім – коли прийдете до влади – віддавати борги своїм спонсорам?
– Не доведеться. Бо з коштами і матеріальною базою нам допомагають ті представники малого та середнього бізнесу, які прагнуть реальних змін, які в майбутньому хочуть працювати чесно та прозоро. І якщо ми, прийшовши до міської та обласної рад, створимо свою більшість та почнемо досягати реальних змін – це й буде поверненням того «боргу», про який ви говорите.
– Ви особисто яке крісло мрієте зайняти: міського голови чи керівника цілої області?
– Не хочу забігати наперед. Бо, можливо, ці вибори ще й не відбудуться. Але ми готуємося. Хочемо по максимуму залучити громадськість. І тільки з приходом нових, не заплямованих у старій владі людей зможемо будувати нову країну.
– Дякую за відверту розмову. Хай щастить.
Спілкувалася Оксана БУБЕНЩИКОВА.