Доблесні екіпажі танкістів під командуванням Миколи Тишика досі не знайшли належної підтримки із рацевлаштуванням. А справа про відзначення їх державними нагородами обросла затхлістю бюрократизму та черствістю бездіяльності чиновників!
Хлопці, які виходили переможцями зі смертельно небезпечних ситуацій, отримують поразку за поразкою у пошуках найнеобхіднішого – роботи! А про звання Героя України, ордени чи медалі вже навіть перестали мріяти…
Отже, Микола Тишик, який під час першого відрядження в зону АТО разом із побратимами знищили два ворожих танки (третього захопили як трофей), а в період другого перебування на фронті вивів колону українського війська через мінне поле під Дебальцевим, досі перебуває на обліку у Старовижівському районному центрі зайнятості. Фахівці ЦЗ, щоправда, зробили все можливе, аби допомогти демобілізованому бійцеві. Пропонували вакансії, навчання. Зрештою, дали направлення на спеціальні курси, що проходять у Ковелі і покликані навчити успішного ведення власної справи.
– Доїзд до Ковеля – власним коштом. Але я маю посвідчення учасника бойових дій, то для мене дорога безкоштовна, – зауважує Микола. – Може, й справді підучуся трохи і зможу згодом започаткувати якийсь маленький бізнес?
Мама демобілізованого бійця, Зінаїда Степанівна, дякуючи Богу за повернення сина, все ж домагається від обласних керівників, аби її дитину гідно відзначили за ті воєнні подвиги, які Микола Тишик здійснив під час участі в Антитерористичній операції. Та наразі нічого, крім спільної з Миколою фотографії та обіцянок «тримати питання на особистому контролі», танковий екіпаж не отримав.
Оператор-навідник Костянтин Мрочко з Нововолинська теж утратив надію на гідне працевлаштування у рідному місті:
– Із обліку в Центрі зайнятості я вже знявся. Гроші на відкриття власної справи отримав. Але 15 тисяч гривень – не так-то й багато, аби започаткувати щось більш-менш солідне. Тому поки вирішив підзаробити трохи грошей на заробітках, – зізнався чоловік.
Кращого варіанта, ніж будівництво у столиці, колишній боєць не знайшов. Тому нині споруджує вілли та ремонтує квартири у заможних киян. І єдине, що має від участі в АТО, – повагу простих людей.
– Хлопці з моєї бригади завжди мене підтримують. Бо часом находить ностальгія за бойовими побратимами. Особливо після розмов із нашим водієм-механіком Романом Ляшком, котрий і далі продовжує воювати… Навіть клієнти, котрі замовляють ремонт чи будівництво житла, тиснуть руку в знак подяки і просять більше не йти воювати.
А вже згаданий Роман Ляшко не зміг кинути Збройних сил. Після квітневої демобілізації він вступив на навчання до Академії сухопутних військ у Львові та контрактником знову вирушив на Схід. Наразі боєць у Донецькій області, неподалік Мар’янки. Каже, великих боїв нема, хоча під короткотерміновими «градами» перебувати все ж доводиться.
«Час від часу намагаються пролізти диверсійні групи. Є рух техніки. Щоранку та щовечора ворожа сторона шле залпові вітання. Та загалом усе під контро-лем, і позиції ми тримаємо», – запевняє волиняни.
Мама Романа Ляшка теж не полишає надії добитися належної бойової відзнаки для свого сина. Проте й вона поки що тішиться лише обіцянками. Правду кажуть: «Обіцяв пан кожуха – тепле його слово»!
А що ж обіцяні членам одразу двох танкових екіпажів під командуванням Миколи Тишика державні нагороди?
Нагадаємо: від різноманітних державних інституцій (починаючи від Адміністрації Президента України і закінчуючи Генеральним штабом ЗСУ) редакція впродовж багатьох місяців отримувала офіційні відповіді на цю тему. В одному випадку повідомлялося, що представлення для нагородження Миколи Тишика, Андрія Мудрика і Олексія Пугача та Миколи Тишика, Костянтина Мрочка і Романа Ляшка скеровувалися в Адміністрацію глави держави. В іншому – що ніяких документів туди не надходило…
За цей час, як відомо, майже всі герої-танкісти демобілізувалися. Вже й 51-ша ОМБР, де вони служили, перейменована на 14-ту… Туди й звернулися за черговим роз’ясненням…
В. о. комбрига майор О. В. Голубєв, засвідчивши «Волинській газеті» щиру повагу та подякувавши «за співпрацю у висвітленні життя та військових подвигів бригади», деталізував:
«Бійці Тишик М. В., Мрочко К. В. на цей час демобілізовані та виключені зі списків особового складу 14-ї ОМБ, відтак керівництво бригади вже не має законної можливості надати клопотання про присвоєння їм звання Герой України. Відповідне клопотання може ініціювати військкомат, у якому стоять на обліку ці громадяни.
Стосовно солдата Ляшка Р. О., то подання на його нагородження може ініціювати його безпосередній командир, але на цей час у штаб 14-ї ОМБ у м. Володимир-Волинський воно не надходило».
Ще детальніше ситуацію з державно-віртуальними нагородами для героїв-танкістів змалював в. о. військового комісара Волинського обласного військового комісаріату полковник Роман Кулик:
«Відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних сил України, який затверджено Законом України від 24 березня 1999 р. №551-XIV, право висувати підлеглих військовослужбовців для відзначення державними нагородами України надано виключно командирам (начальникам), із урахуванням характеру заслуг військовослужбовця та його ставлення до служби за попередній час.
Також відповідно до Положення про відомчі заохочувальні відзнаки Міністерства оборони України, що затверджене наказом Міністра оборони України 11 березня 2013 р. №165, порушення клопотання про нагородження відзнаками підлеглих здійснюють їхні командири (начальники). Клопотання про нагородження військовослужбовців відзнаками здійснюється щодо підлеглих осіб безпосереднім командиром (начальником) перед відповідним прямим командиром (начальником) та порушується через відповідні органи вищого рівня (за підпорядкованістю).
Так як М. Тишик, О. Пугач, А. Мудрик та К. Мрочко у серпні 2014 р. проходили військову службу у військовій частині А2331 (Польова пошта В3938), а у лютому 2015 р. у військовій частині Польова пошта В0259 (окрім А. Мудрика, який у період із січня по березень 2015 р. проходив військову службу у Ківерцівському районному військовому комісаріаті та в той час відряджений у зону проведення Антитерористичної операції не був), то право на клопотання про нагородження надано тільки командуванню відповідних військових частин.
Будь-яких документальних підтверджень героїчних вчинків демобілізованих військовослужбовців, які згадані вище, у Волинському обласному військовому комісаріаті немає. Тому Волинський обласний військовий комісаріат не направляв клопотання до Адміністрації Президента України щодо нагородження М. Тишика, О. Пугача, А. Мудрика та К. Мрочка».
У той же час полковник Кулик засвідчив гідну уваги та поваги готовність довести справу відзначення державними нагородами танкових екіпажів Миколи Тишика та його особисто до логічного завершення:
«Мною зроблений запит на ім’я директора Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 18 липня 2015 р. про надання копій архівних документів 5-ї окремої механізованої бригади, що підтверджують героїчні вчинки цих військовослужбовців. Також мною надісланий запит до командира військової частини Польова пошта В0259 про надання інформації щодо заохочення воїнів-танкістів за успішне виконання бойових завдань.
Сподіваюся, що керівництво України та Збройних сил справедливо та гідно відзначать мужність і відвагу наших земляків, які вони виявили під час виконання військового обов’язку».
Що ж, будемо на це й ми сподіватися. Тільки от чому одним залишається вірити й чекати, другі намагаються виправити чужі помилки з власної ініціативи, а треті й вухом не поведуть, аби дослухатися до голосу сумління та палець об палець не бажають вдарити, щоб наші герої були і з нагородами, і з гідною роботою?!
Оксана БУБЕНЩИКОВА,
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото Оксани БУБЕНЩИКОВОЇ: Микола Тишик під час короткотермінової відпустки отримав від «Волинської газети» цінний подарунок – командирський годинник.