Віднедавна Головне територіальне управління юстиції у Волинській області очолив Тарас Грень. Журналісти редакції «Волинської газети» зустрілися з новим керівником і здивувалися таблицям, довідковим матеріалам, що лежали на столах перед очільником управління. Тож і розмова зайшла про пріоритети та звичні клопоти управління.
– Тарасе Ярославовичу, що зараз найголовніше для Вас і вашого колективу?
– Зараз у нас основний тренд – «Чужих дітей не буває» і «Зарплата», та ще ці таблички, що ви зараз бачите, – показує на стіл наш співрозмовник. – Їх чотири: по аліментах, «Чужих дітей не буває», і отих 12 аркушів – то є зарплата. Так що все насправді дуже просто. Дивимось, дзвонимо. Навіть щойно, коли я говорив по телефону, це стосувалося питання, аби зібратися, щоб в черговий раз провести нараду і запитати наших державних виконавців, чому сьогодні в них дев’ять виконавчих проваджень, а вчора було десять. І чому зменшилось тільки на одне провадження, а не на всі десять. Тому і є постійний контроль.
– Приємно, що новий начальник – молодий! Ви тільки прийшли, але, судячи з тих паперів, що лежать на вашому столі, вже входите у курс справ. Як вас зустріла Волинь?
– Волинь зустріла добре. До речі, хочу Вам сказати, за свою двадцятилітню адвокатську і п’ятилітню практику державного службовця я працював по всій Україні, тому реально розумію, у чому різниця між Львовом і Волинню, Чернівцями й Івано-Франківськом, Києвом і Вінничиною чи Хмельницьким. Усе це я перейшов на власному досвіді. Всюди відносно однакові умови і єдина різниця – це зрозуміти світосприйняття тих людей, які там живуть. Якщо ми навчимося це розуміти, це буде одна історія, ні – друга, якщо навіть не намагатимемось цього зробити – це буде реальна халепа.
– Вам доводилося працювати і в Східних областях України?
– Мене не було тільки в Донецьку, Луганську і в Сумах. Це три області в Україні, де я не працював.
– Ваше життя кардинально змінилися. Ви вже визначили для себе загальнонаціональні пріоритети?
– Змінилося – це не те слово! Адже те, що міг дозволити собі 10 років тому адвокат Тарас Грень жодним чином не може собі дозволити державний службовець Тарас Грень. Це навіть не обговорюється! Наскільки все це змінилося… З іншого боку, все насправді дуже просто! Має бути результат. Як казав Марк Аврелій: «Дорогу осилить той, хто йде…» Я просто іду по цій дорозі. Чого це буде вартувати, покаже час. Але, для прикладу, не потрібно далеко ходити. Ось бо на столі у мене лежить табличка: «Скільки аліментів стягнули за цей рік?» Дивимось! Багато-мало, але це 23 млн грн. Як для Волині – це багато. Звичайно, це не моя заслуга, тому що я призначений на Волинь нещодавно. Це заслуга хлопців і дівчат, які тут працюють, які це щоденно роблять задля покинутих дітей. Повірте мені, це багато.
Якщо говорити про нову ініціативу Мін’юсту «Чужих дітей не буває», там ці зміни стосовно обмеження прав спрацювали. Закон вступив у силу з 6 лютого, за цей час на користь дітей стягнуто 12, 5 млн грн. За увесь рік – 23 млн грн, а з лютого по цей час – ще 12 млн грн. Це багато! Тим паче, що Волинська область має всього лиш 1 млн 200 тис. населення… І при таких цифрах ми дуже таки непогано робим усі ці речі. Ідемо далі… Нещодавно дивився у Фейсбуці: стягнули з боржника 80-70 тис. грн. Добре! Але ми стягнули 137 тис. грн з одного за раз. До чого я веду? Має бути комунікація і ми не повинні боятися сказати, що ми працюємо, ми робимо державну справу. Не потрібно боятися говорити про хороші показники, що є у нас. Так, звичайно, є і проблеми, але ми не можемо постійно говорити тільки про них, бо при об’єктивних проблемах ми будемо жити вічно. Та при при цьому потрібно сказати і про об’єктивні здобутки.
– У силу своїх службових обов’язків ви вільна людина! Маємо на увазі той факт, що Ви, як начальник управління, підпорядковуєтесь безпосередньо Міністерству юстиції України…
– Не завжди і не зовсім так…
– Все ж уточнимо! Буває так, що хтось потрапляє в область, а її керівництво змушує його працювати за своїм розкладом і використовує у власних інтересах. Ми не раз таке бачили: приходить новий начальник управління і виконує не ті передові думки, що перед ним ставить Міністерство, а керується ручними рішеннями місцевого керівництва. Ви також, думаємо, у таку ситуацію потрапите. Як будете відстоювати високі державні інтереси?
– Я вам розкажу живий приклад, як у мене було минулого тижня. Я з’явився тут в області, умовно в 20-х числах… Перше, що я зробив, це набрав приймальню голови облдержадміністрації і сказав: «Я Грень Тарас Ярославович. Новопризначений керівник головного територіального управління юстиції у Волинській області. Прошу, прийміть мене…» Це я дзвонив до голови, бо він є першою особою в області. Це є правда і так має бути. За якийсь час мені пвідзвонилися: «Вас чекають». Я прийшов, привітався, ми познайомилися, відбулася конструктивна розмова. Ми визначилися з пріоритетами. Серед найважливіших – антирейдерські штаби. Ми вже працюємо! Отож висловлю думку, що дуже добре, коли є комунікація між головою виконавчої вертикалі і керівниками управлінь. Погано, коли кожен хоче побавитися своїми повноваженнями, забуваючи про все інше. Тільки комунікуючи в системі гілок влади, можна чогось досягти і щось зрушити на краще… Для прикладу, показник Волині – це не тільки моя зарплата, це високий рівень життя усіх краян, їх високі зарплати. Тобто рейтинг області – результат усіх установ, усіх гілок влади. Це результат роботи усіх, у тому числі і простих людей. І вибачте за такий сленг, не смітять, де попало, а кидають сміття у смітник. За рахунок цього також створюється рейтинг Волині. До чого я веду? Має бути система, бо тільки система дасть результат. І на продовження того, що ви говорите, дзвонить – не дзвонить. Та це добре, коли голова облдержадміністрації може передзвонити до керівника обласного рівня і сказати: «Дивися, отам то і там є така проблема і для людей потрібно зробити те то і те!..» Це нормально. Бо це означає, що йде робота. Це навпаки ненормально, коли все йде саме по собі, перепрошую за такий термін. І влада пробує місцями гасити ці чи інші точкові негативи. Це означає, що ми не допрацювали. Державний службовець – це така істота, яку завжди згадують, коли щось погано. Я іноді хочу, аби державних службовців забули. Не тому, що їх нема, а тому, що вони працюють і їх не згадують.
– Тарасе Ярославовичу, наша газета своєрідна. Ми друкуємо багато позитивних публікацій, але чому таке запитання задали вам? Ми проходили через роздержавлення і з нами поводилися не зовсім коректно саме посадовці державної адміністрації. За державний кошт вони тричі відправляли нас, журналістів, на милість українських судів. Добре, що всі три – від місцевого до Верховного – стали на захист свободи слова. Щоб ви розуміли, про що йдеться, наведу простий приклад. Газета опублікувала позитивне інтерв’ю голови районної держадміністрації. Цілу шпальту. А на ранок передзвонила авторка і зі сльозами на очах розповіла, що керівник інформаційного відділу позбавила її (на словах) премії на цілий рік, звинуватила тільки за те, що вона гарний позитивний матеріал опублікувала в «опозиційній» до її голови газеті. Хоча ми не перебуваємо в опозиції до держави Україна, але до керівників, які не дбають про інтереси держави, ми маємо і будемо мати серйозні претензії. Ми, журналісти, державники! Як кажуть, у таких випадках, нічого особистого, просто потрібно любити Україну або виїхати за кордон. Багаті люди можуть собі це дозволити… Але патріотичні українці, навіть багаті, можуть дослухатися до журналістів, громадських діячів і присвятити своє життя Україні. Тим паче, коли вони займають державні посади. Наша колега, яка так грубо і всупереч усім журналістським і державницьким нормам образила автора добротного інтерв’ю пішла разом зі своїм керівником… Вони не відшкодували витрат на три суди до газети, які витратили від імені держави… А ми вистояли і зберегли про це пам’ять. Тому й такі запитання до Вас, як гаранта конституційних цінностей, за які, сподіваємось, будемо разом і боротися… Адже Україна у нас одна і ми всі гуртом повинні працювати задля неї і її людей. На всіх рівнях і бажано максимально і прозоро.
– Це простіше простого. Хтось мене уже запитував: «Як бути з корупцією?» На це кажу: «Якщо ви не будете її підтримувати, вона сама собою пропаде». Та окрім того, що є ця субстанція, є ще й джерело інформативності. Про це можна поговорити, виділити гроші і пішло, і поїхало. Тобто, це є умовний подразник, вірус, який у тих чи інших речах можна використати. Це насправді дуже просто. Ви говорите: «Прозоро». Не просто прозоро все має діятися, а максимально прозоро. І тоді все буде добре. Просто ті чи інші речі мають знати всі і тоді не буде потреби це приховувати. Коли комусь стане некомфортно, ці обставини зникають. Корупцію не можна здолати, але можна створити такі умови, коли вона зникне, сама пропаде.
– Ми добре знаємо команду Головного територіального управління юстиції у Волинській області, співпрацюємо. «Волинська газета» має «Приймальню міністра юстиції України!». Чи не в кожному номері – інтерв’ю з Павлом Петренком. Ми шануємо ваших працівників. Але запитання до Вас: «Ви вже познайомилися з усіма, чи задоволені цією командою?»
– Зараз відбувся конкурс на начальника виконавчої служби. Ця посада вже буде зайнята. Це з одного боку. З іншого – я не руйнівник. За місяць-два я побачу, як працюють мої спеціалісти. Якщо котрась людина буде не на своєму місці, я не буду робити вигляд, що цього не бачу. Я так і скажу: «Ви не на своєму місці». Наразі, не бачу тут стільки проблем, як мені про це розказували перед моїм призначенням на цю посаду. Знаєте, завдання керівника – знайти людині те застосування, де вона, умовно кажучи, буде найефективнішою. Ось і все. Тому, якщо у мене є претензії до людей, то це найперше претензія до себе самого, що я не так використовую їх талан і здібності, а вже потім – питання до тієї людини, і це питання – до людини, яка не так щось робить. Це один погляд, а інший – не потрібно людям заважати працювати, а навпаки – належним чином спрямувати їх уміння задля блага людей і країни. Не питання прийти, зруйнувати і сказати, що нічого не вийшло. Це найлегше усього. Нам потрібен результат. А результат, це – Волинь у найближчий термін має бути у першій 10-ці. Оце буде для мене результат. І чи з цими людьми, чи з іншими – це вже питання соте!..
– Маєте великий досвід бачення усього юридичного поля – державобудування, законності, відстоювання інтересів скривджених і кривдників…
– Вибачте, скажу так, доводилося бути і по ту сторону барикад, і по іншу… Адвокатську практику ніщо не замінить.
– Цікаво знати ваше бачення своєї участі у цім державотворчім змаганні за Україну і волинські пріоритети. Чи є вони у Вас і чого слід сподіватися від Вас волинянам?
– Стосовно ГТУЮ – це виведення Волині у першу десятку України зі всіх показників. По деяких – ми треті-четверті, по деяких – 22.
– Найближчим часом нас очікують вибори… Вони завжди пов’язані з бажанням правдами і неправдами перемогти. З цим зустрінемось і ми, журналісти, і ви, юристи. Чи Ви до цього якось готуєтесь?
– Нам нема чого до цього готуватися по одній простій причині. Все має бути згідно з чинним законодавством України. Крапка. Інша справа, що іноді пробують ті чи інші сили маніпулювати тими чи іншими речами. До того ми готові. Маніпуляції ми допускати не будемо. З іншого боку, всі наші дії чітко будуть регламентовані і підкріплені чинним законодавством. От і все. Тут не треба собі нічого придумувати чи до чогось умовно готуватися. Потрібно просто діяти згідно з чинним законодавствов.
– Нагляд за дотриманням закону. Це також у вашій компетенції?
– Ми не здійснюємо нагляд за законами. Виконавча служба, державний нотаріат здійснюють свої функції. Ми не є органом нагляду, ми повинні надавати сервісні правові послуги.
– Це ж прокурорські функції.
– Чесно кажучи, ми також їх перебрали на себе. Відкрию вам таємницю, у нас і в цьому є проблеми. Ми намагаємось щось зробити, але не думаємо, що буде потім. Я хочу, щоб ми думали, що буде потім. До речі, про це наголошую усім студентам: «Я хочу, щоб ви зрозуміли одну річ. Ваш підпис – це вже якісь наслідки. Він вже несе за собою якісь права і обов’язки». Ми любимо говорити: «О, Петро зобов’язаний!» Всі щось зобов’язані. Але ми не говоримо, що ми самі щось зобов’язані. Отакий односторонній варіант, що нам – усі зобов’язані, а ви – нікому нічого не зобов’язані. Тому всім кажу, що є права і обов’язки. Не буває такого, що є тільки права чи тільки обов’язки. А з іншого боку, чим державний службовець відрізняється від пересічної людини? Тим, що людина має права, а потім – обов’язки, а службовець спершу має обов’язки, а потім – права. Але і ті, і ті категорії присутні.
– Звідки Ваша родина, хто тато, мама, дружина, діти? Де ви навчалися?
– Моя біографія викладена на офіційному сайті Головного територіального управління юстиції у Волинській області.
– Дуже скупо. Інакше б ми не поставили це запитання…
– Так, моя автобіографія насправді дуже непроста і велика. У 1997 році я закінчив юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Родом я зі Львова. З 1995 року, із другого курсу, почав працювати адвокатом. З тих пір у мене постало питання: «Ким бути?» По 2015 рік я фактично весь час був або адвокатом, або керівником якихось підприємств. Для прикладу, свого часу працював генеральним директором «Гетьмана». Так, не дивуйтеся, я був директором горілчаного заводу.
– Нам доводилося дегустувати продукцію «Гетьмана»…
– А я, не дивуйтеся, увійшов в історію цього підприємства як єдиний директор горілчаного комбінату, котрий не пробував власної продукції… Взагалі… О, це ціла історія… Але це не для цього інтерв’ю. У м. Рівне я був директором комунального підприємства. А з 2015 року я перейшов в іншу категорію. Мене запитують: «Чому?» Я кажу: « Чесно кажу, народ, от не повірите. Просто стало нудно. Людина, якщо вона хоче розвиватися, має виходити із зони комфорту. Це принципова моя позиція. Я умію гарно жити, але люблю Україну і хочу у ній сам розвиватися і розвивати свою країну. Це, на мій погляд, дуже нормально. Я ж займаюся боксом не тому, що мені нудно. Для розвитку. Якщо тобі «закомфортно», ти просто перестаєш бути людиною. Цьому учили мене мої рідні.
– Ким вони були?
– Батько мій Ярослав Павлович, він вже покійний, був майстром Львівського професійно-технічного училища зв’язку, мама Надія Ярославівна працювала обліковцем, зараз вона – пенсіонер.
Я вже 23 роки як одружений. Сім’янин. Маю три доньки. Між ними кілька років різниці. Анастасії – шістнадцять, Анні – дванадцять, й Оля – ще маленька. Моя дружина Адріана Дмитрівна обрала для себе найблагороднішу і найважчу професію – матері. Вона – душа нашої сім’ї, дбає про наших доньок і мене. І це дуже класно. Я реально розумію, наскільки це важливо для усіх нас.
– Тарасе Ярославовичу, потрібно мати велику відвагу, щоб поміняти Львів на Луцьк. Адже його можливості порівняно зі Львовом чи Києвом менші в усьому.
– Тим не менше УПА зародилася на Волині.
– При чому у дуже цікавій формі. Тут діяли загони бандерівців, Бульби Боровця і мельниківці. У ті часи це було дуже не просто. Тож не шкодуєте, що вам випало працювати в області, яку називають колискою УПА?
– Аніскілечки. Будемо разом дбати про Україну та добробут її народу.
Інтерв’ю вели
Володимир ПРИХОДЬКО,
Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото авторів Тарас Грень.