Не тільки земля, вода і вогонь турбують горохівських господарників, але й бажання працювати.
Тримати корів – для багатьох розкіш. Бо, мовляв, вкладаєш більше, ніж береш. Але це з якого боку підійти. Андрій і Наталія Романюки із Горохівщини курс тримають тільки на прибуток. Корова в них – не лише годувальниця. Вона – і одягальниця, і будівельниця, і рухомість прибуткова. Тож тримає родина цілих вісім корів!
«Як 16 років тому одружилися, молочний бізнес починали з трьох рогатих. Крутилися помаленьку. Продукцію на базар возили. А сьогодні ми на луцькому ринку постійних клієнтів маємо, наш сир зі сметаною «на ура» розбирають. І не біда, що машини не маємо – автобуси курсують. Тож із дружиною не тільки двох діток виростили, а й хату звели, власну справу створили, у планах – хлів новий. А як із нашою проблемою поможете, родинну ферму хочемо розширити», – так коротенько повідав Андрій Романюк, прийшовши на прийом до заступника голови облдержадміністрації Віталія Карпюка.
Чому ж найбільш насущною для подружжя проблемою стала земля? Точніше – її відсутність.
– Чесно кажучи, наділ маємо. Як мешканка села Пустомити, отримала там пай. Але зараз тих 4,67 гектара для нас явно мало. І цьому, між іншим, ви теж до певної міри посприяли, – продовжила чоловікову розмову дружина Наталія. – Раніше нам вісім корів доїти вручну було тяжко. Та на Восьме березня ви нас до Луцька запросили, доїльного апарата вручили, тож тепер і ферму можна розширювати.
– То все-таки апарат – помічна річ? На горище не виносите? – цікавиться Віталій Карпюк.
– А чого ж виносити?! – дивується Андрій Романюк. – Просто треба вміти ним користуватися. Як наловчишся – жодних проблем із доїнням нема. От тільки б землю нам. Гектарів п’ять. А ще ліпше сім.
Прохання таке цілком виправдане. Бо сита корова – хороші надої. А щоб її наситити, на куплених кормах не розженешся: дорого. От і поміркували Романюки, що треба свою кормову базу створити. І без землі тут – ну ніяк!
– Хочемо зерно своє мати, сіно, буряки. Тому з проханням виділити поля звернулися до терешківської влади. Але результати – ось…
…І голова Горохівської райдержадміністрації Жанна Савчук уголос зачитує відповідь Терешківської сільської ради: « У виділенні земельної ділянки відмовлено у зв’язку з неправильним оформленням заяви».
– Хіба з людьми так можна? – дивується Жанна Євгенівна. – Коли у документі щось не так написано, сільський голова мав би підказати, допомогти усунути неточності.
До речі, Терешківська – єдина на Горохівщині сільрада, що не пристала на пропозицію районної влади роздати людям по два гектари сільськогосподарських угідь: мовляв, лише через оренду хочемо. Відтак райдержадміністрація власним коштом зробила оціночну вартість тамтешньої землі, майже 100 га угідь виставила на аукціон, і тепер охочі господарювати мають через аукціон отримати право, та й то – лише на оренду.
Такий варіант Романюкам не до снаги. Подружжя воліє якщо вкладати гроші в землю, то тільки у власну. А оскільки люди вони працьовиті, на хорошому рахунку в районі, ще й поголів’я ВРХ нарощують, то помогти їм треба, резюмував заступник голови облдержадміністрації. Тож серед можливих варіантів – надати Романюкам землю, котру сільрада лишила під залуження.
З подібною проблемою звернулася і жителька с. Сільце Софія Семчук:
– Ніколи нічого не просила. Проте без допомоги влади, бачу, не обійдеться, – зізналася пенсіонерка. – Річ у тім, що зараз у нас тільки 70 соток городу. Ще у 2011-му отримали з чоловіком документи на пай у Цегівській сільраді (а це небагато-немало – десь три гектари). От тільки користатися землею досі не можемо: чекаємо фахівців із Волинського інституту землеустрою, котрий має приїхати і наш пай наміряти.
Хоча земля та – не для рільництва, проте плани на неї в Софії Семчук немалі. Корову, коня й теля, що утримують пенсіонери, треба чимось годувати. Тому заповітних 3 га якраз і стануть кормовою базою. А як буде наділ, дивись, і син на ньому загосподарює: щоб заробляти не на шабашках, а тут – на батьківському полі.
А члени громадської організації «Біла криниця» із уже згаданих Терешківців – Петро Нечипорук і Олександр Войнович – ще більші плани мають. За їхніми словами, звели у рідному селі капличку, зробили спортивний майданчик, узяли шефство над пам’ятником Загиблому солдатові. А до Віталія Карпюка прийшли, аби зі ставком посприяв.
– Є в нашому селі водойма, – пояснив керівник організації Петро Нечипорук. – За нею вже три роки доглядаємо, рибу запускаємо. Хочемо, аби люди мали де відпочити. А для того водойму ще більше прагнемо облагородити, для дітей площадку з каруселями зробити. Тож право на ставок не завадило б документально оформити. Рішення сільради про передачу водойми громадській організації вже маємо (все, як годиться, згідно з конкурсом). Тож просимо допомогти фінальну крапку в цій справі поставити.
Проте вода в терешківському ставку трохи каламутна. Бо сільський голова сприяла «Білій криниці», членом котрої є… її ж чоловік. Натомість ремонтом дороги займатися не спішить, хоча районна влада про це неодноразово нагадувала.
Здогадуючись про наміри Петра Нечипорука і його товариша по «громадській роботі» Олександра Войтовича (чоловіка терешівської головихи), Віталій Карпюк зауважив:
– Коли ставок доглянутий – це добре. Значно гірше, як «безхозний» стоїть. Але не баню там, хлопці, будуйте, не місце для пиятики. Орієнтуйтеся на товарну рибу. Якщо ставок дев’ять гектарів – дві тонни риби мусить бути, – порадив керівник.
А от із незаконними паліями на Горохівщині Віталій Карпюк вирішив боротися кардинальним чином. Мешканка с. Сільце пожалілася на місцевого підприємця, котрий замість везти відходи на сміттєзвалище ледь не щодня їх спалює біля продуктового магазину. «Раз прохання людей до нього не доходять, будемо діяти по-іншому», – прийняв рішення Віталій Володимирович і зателефонував екологам. Тепер на паліїв чекає протокол і штраф.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.