На базі Луцького р-ну планується створення 9 громад із центрами у самому Луцьку, також Торчині, Смолигові, Заборолі, Гіркій Полонці, Маяках, Підгайцях, Липинах, Боратині. Такого подрібнення немає більше у жодному районі Волині.
Чому жодне приміське село не побажало об’єднуватися з обласним центром? У принципі, такі вимоги Закону «Про добровільне об’єднання територіальних громад», де чітко сказано, що головне – ініціатива на місцях. Про те, чим такий стан справ загрожує Луцьку, у чому помилка влади та як виправити ситуацію, розповів Богдан Шиба, нині позафракційний депутат Луцької міської ради, громадський активіст, а свого часу – Луцький міський голова, ще раніше – перший заступник голови Волинської обласної державної адміністрації, голова Турійської райради, головний архітектор Турійщини. Словом, Богдан Павлович у питаннях реформи далеко не новачок, та й, крім того, лише днями – під час 75-ї сесії Луцької міської ради – озвучив запит до нинішнього голови облдержадміністрації Володимира Гунчика з вимогою негайно втрутитися у ситуацію, що складається на території Луцького району. А саме, цитуємо, «…з метою практичної реалізації Схеми планування області бачиться необхідним об’єднання територіальної громади м. Луцька та територіальних громад чи окремих населених пунктів Луцького (Маяківська, Липинська, Підгайцівська, Боратинська, Рокинівська, Боголюбська, Гіркополонківська сільські ради) та Ківерцівського (Жидичинська, Прилуцька та Озерцівська сільські ради) районів. Після об’єднання територіальних громад без урахування цих факторів комплексне розв’язання вказаних стратегічних проблем стане неможливим». І вже надіслав відповідний запит на адресу обл-держадмінстрації.
Богдан Шиба ставиться до процесів, котрі нині активно втілюються, досить неоднозначно. Мовляв, ніякої добровільності у формуванні нових громад бути не може, бо зміна адмінустрою – то можуть бути лише результати чітких прорахунків архітекторів та економістів. Не може так відбуватися: хто з ким захотів – з тим і об’єднується. Тож нинішня реформа, на думку Богдана Шиби, лише імітація.
– Є чинний Закон «Про генеральну схему планування територій України», – деталізує міський депутат. – Ним передбачено розробку схем планування окремих областей. Є така схема Волині. Її розробили науковці, врахувавши всі підходи та вимоги чинного законодавства. Там прораховано розвиток інфраструктури, мережі закладів, котрі надають послуги освіти, культури, охорони здоров’я, розвиток промислових підприємств, що стосується, наприклад, видобутку корисних копалин, і так далі. Якраз на підставі цієї схеми можна планувати якесь об’єднання. Хаос тут – просто недопустимий, він навіть принесе значну шкоду.
Після реформи самоврядування має бути повсюдним – не може бути анклаву. Всі послуги мають надаватися у громаді, а для цього необхідні, як мінімум, приміщення, людські ресурси.
В принципі, такими і є основні умови нинішньої реформи.
– Вам може здатися, що то просто будуть більші громади, і їм стане легше разом планувати своє життя, – каже депутат. – Але ж то все має бути науково обґрунтовано. А виявилося, що вирішується просто чиїмось бажанням… Ця імітація реформи згодом відгукнеться проблемами. Депутати до цього закону додали значну частину популізму, бо вставили слово «добровільність»… Як поділені території між органами місцевого самоврядування, не має ніякого значення. Головне, щоб у тій громаді був нормальним рівень життя. Якщо ситуація лишиться такою ж, то Луцьк у майбутньому може претендувати хіба… на звання райцентру.
Тож Богдан Павлович переконаний, що всі села довкола Луцька, які пов’язані з містом інфраструктурою, повинні об’єднатися в одну громаду з обласним центром. Депутат каже, що чимало польських реформаторів, котрі зараз діляться з нами досвідом, шкодують, що не врегулювали цього моменту і не включили до громад великих міст довколишніх сіл. І тепер у них є певні проблеми.
– Природно, наприклад, що Рокинівська сільська рада, на території котрої – у Брищі, розташоване міське сміттєзвалище, мала би стати частиною Луцька, щоб це не виглядало так, ніби місто відвозить туди своє сміття і ні за що не відповідає, – пояснює Богдан Шиба. – Звісно, за угодою, з бюджету обласного центру виділили кошти на ремонт частини дороги, садочка, клубу, але це не вирішує проблеми.
Богдан Шиба наголошує: не повинно це об’єднання виглядати як послуга чи поступка на якихось вигідних умовах, а лише – партнерство. Бо ж не секрет, що люди з довколишніх сіл їздять до Луцька на роботу, віддають своїх дітей на навчання у школи та виховання – у садочки.
– Мешканці Підгайців, Липин, Боратина, Гіркої Полонки, Забороля звертатимуться за послугами, скажімо, медичними чи тими ж освітніми, до установ у своїх селах? Ні, їм краще подолати ще кілька кілометрів і отримати кращу якість, – пояснює Богдан Павлович. – То скажіть мені: який у цьому сенс? Навіщо створювати там усю інфраструктуру, якою вони користуються (й головне – надалі користуватимуться!) у Луцьку? Пригадую, як завершили будівництво середньої школи у Рованцях, і дітей із 7-ї гімназії перевели на навчання туди… Досі не можу зрозуміти, у чому сенс! Адже то – крок назад у рівні викладання. То що вийде після такого об’єднання: дітей силою триматимуть у сільських школах?
Тобто, наголошує Богдан Павлович, якщо формування територіальних громад відбудеться за таким принципом, то подібних парадоксів буде чимало.
Нині для верхівки влади України головне, переконує громадський активіст, запустити процес, а не досягнути результату. Подібне, за словами Богдана Шиби, відбулося і з люстрацією та антикорупційною діяльністю.
– Не може добровільне об’єднання громад бути ефективним, бо у багатьох селах досі панує федералізм. Його не можна просто викорінити, треба переламати. Тож проект Перспективного плану мали би формувати фахівці, обласна рада – затвердити, а на місцях – виконувати. Не інакше.
Громади також не варто стимулювати до об’єднання обіцянкою надати гроші. Їм треба показувати форми і способи заробітку. А виходить, каже Богдан Шиба, що взяли частину грошей із бюджету і перекинули їх у Фонд розвитку, з якого тепер надаватимуть кошти громадам, котрі виконали вимоги реформи.
Коли спроби втілити адмінреформу в Україні робили вперше (це було у 2005 р., за прем’єрства лідера ВО «Батьківщини» Юлії Тимошенко, з котрою Богдан Шиба йшов пліч-о-пліч довгий час), то все починалося з того, каже депутат, що інститут «Діпромісто» розробив проект, подав аналітичні матеріали, графічні. Комісія все прорахувала, той проект мав бути узгоджений облрадою, а лише тоді – ініціювання. Але, як відомо, все лишилося на рівні розмов… Богдан Павлович каже, що тоді не вистачило політичної волі, в першу чергу – Президента Ющенка.
– У чому біда нинішньої України? – розмірковує депутат. – У тім, що всі беруться переписувати закон, а не виконувати його. Виконання стосується лише звичайних людей. Такі важливі рішення, як адмінреформа, наголошую, мають проводитися жорстко, силою розумних вказівок та економічних розрахунків.
Світлана ДУМСЬКА.