Як
відома на Волині та дуже далеко за межами синьоокої письменниця, громадська
діячка і феміністка Оксана Забужко визначила для себе роль єдиного оцінювача
руху дисидентів у 60-ті роки минулого століття.
Оксана
Стефанівна – донька колишнього викладача Луцького педінституту Стефана
Забужко, який, на відміну від багатьох інших жертв радянського режиму,
виїхав із м. Луцька на постійне проживання в м. Київ, де й реалізувала себе
Оксана Стефанівна.
Марина
Крижня
на ресурсі «Антоніна» написала з цього приводу цікаву публікацію, котра варта
уваги і вимогливого волинського читача:
«Наприкінці
квітня в Українському домі у межах фестивалю «Борифест. Натхненні Аллою
Горською» Оксана Стефанівна розповідала про шістдесятників. Та, як пише
Мокрик, «з характерною категоричністю заявила про (зокрема) мій «Бунт
проти імперії».
Пан
Радомир нас одразу попереджає: «Мені трохи дивно займатись такого штибу
дискусіями, але до мене звернулось надто багато людей за останній час із
питанням: «А ти чув, що сказала про твій «Бунт» Оксана Забужко?».
А
далі цитує письменницю. Зокрема, те, що вона не погоджується зі словами Стуса,
який казав про шістдесятників: «Жменька нас, малесенька щопта». Забужко
каже: «Ця малесенька щопта вже пішла в історичні дослідження, пішла в
підручники. Типу весь савєтскій народ бил ваадушевльон страїтельствам
камунізма, а тут у нас малесенька щопта – от 59 посаджених дисидентів, ось вони
жменька незгодних. […] Виростає ціле покоління вже народжених за незалежності,
яке читає вже в підручниках своїх, написаних і виданих за незалежної України
[…]».
Розкритикувала
вона, в притаманному їй емоційному стилі, і загальний наратив про те, що
шестидесятники – це «Дєті ХХ с’єзда»:
«Версія,
загальний наратив по тих роках – це, даруйте, те, що було запропоновано в
Москві, і складено і зліплено в епоху перестройкі, журнал «Огонек», зразок
кінця 80-х років: «Кто такіє шестідєсятнікі? Дєті ХХ с’єзда». І ми читаємо досі
про цих «дєтєй ХХ с’єзда», і виходить минулого року, значить, книжка, під
назвою «Українські шістдесятники: Бунт проти імперії», де шістдесяті, відлига,
починається з Хрущова і з якогось там хрущовського заступника, і як той
хрущовський заступник плакав, прочитавши матеріали про сталінські репресії.
«Made
in KGB production», – підсумовує пані Оксана».
Пан
Радомир, звісно, подякував Оксані Стефанівні за емоції та яскраві образи. І
намагався пояснити, як створював книжку і чому реакція Забужко викликає в нього
подив: «Завжди повторював і повторюю – це книжка про людей. І про те, як
вони проламали стіну радянської фальші, попри те, що виростали практично в
інформаційному вакуумі радянської тоталітарної системи. Пропаганди, страху і
брехні. І таки зламали це».
Так
багато всього може обурювати письменницю (Мокрик це перераховує), але
все ж робить висновок, що найбільше, ймовірно, – ось ця «жменька». Пише:
«Ні.
Незгодних було багато. Але сміливості, затятості було лише в жменьки. Ця
боротьба – шістдесятників і дисидентів, вона неминуче ставала причиною
самотності. Не тому, що всі «будували комунізм». А тому, що люди, зазвичай,
просто хочуть жити. Нормально, спокійно. Не кожен здатен до геройського чину.
Не кожен може бути Стусом».
Багато
хто підтримав пана Радомира в коментарях під його дописом. Наприклад,
журналістка Дарія Гірна написала, що це штанга від шанованої
письменниці, а журналіст Данило Мокрик повідомив, що хотів би дозволити
собі не настільки дипломатичну реакцію, але не буде, щоб не псувати
інтелігентний вайб брата.
Мабуть,
письменниця та історик досліджували геть різні джерела. Цікаво, чи відповість Оксана
Стефанівна на допис Радомира Мокрика. А взагалі, в них могла би
вийти цікава публічна дискусія про шістдесятників.».
Таким
чином, маємо доволі цікаву дискусію, цікавих особистостей і цікаву тему. Адже «шестидесятники»,
це прихильники несилових методів боротьби з тоталітарним комуністичним режимом
у 60-70-ті роки минулого століття з числа української інтелігенції. Найвідоміші
з них В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Левко Лук’яненко, Степан Хмара та
інші, на Волині Валентин Мороз, Дмитро Іващенко, Кость Шишко та інші. Стефана
Забужко серед них немає…
Остап
КАЛИНА.
На
фото порталу «Антоніна»: книга Радомира Мокрика.