15 листопада лучани оберуть нового мера. І від цього рішення залежатиме, яке майбутнє матиме Луцьк. Чи пливтиме за течією під керівництвом старих функціонерів, чи нарешті отримає ефективного менеджера, якому до снаги запровадити чесні правила гри і стати на шлях європейського розвитку.
Право працювати міським головою відстоюватиме голова правління Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк», висуванець «Українського об’єднання патріотів – УКРОП» Олександр Товстенюк.
На місцевих виборах волиняни засвідчили найбільшу підтримку саме УКРОПу. Лишилося – обрати нового міського голову.
– Чому ви – успішний управлінець та підприємець, вирішили спробувати себе в органах місцевого самоврядування?
– Повірте, отримати владу у місті – не самоціль. Мати представництво у місцевій владі викликане необхідністю. З тим баченням, яке має Ігор Палиця, з тими фінансовими можливостями, якими сьогодні володіє Фонд завдяки бажанню Ігоря Петровича вкладати у рідне місто, регіон, просто необхідно йти у владу.
Здавалося б, маючи сім депутатів у міськраді, як це було в попередній каденції, ми могли би зробити багато корисного. Безумовно, наші депутати готували чимало важливих проектів рішень, та практично всі з них безпринципно блокувалися. Із політичних мотивів. Звісно, усі наші напрацювання недаремні, й у новообраній міськраді, маючи вже 15 депутатів, ми зможемо реалізувати ініціативи, які вперто футболили тодішні опоненти.
– Аналізуючи кількісний і якісний склад новообраної Луцькради, якою бачите її роботу?
– Гадаю, що тепер міська рада працюватиме значно ефективніше. Адже 15 депутатів від УКРОПу – це досить багато. І працюючи міським головою, а я сподіваюся на перемогу в другому турі, ми зможемо зробити набагато більше. Це забезпечить нові можливості для розвитку Луцька. Та найперше – нові і чесні підходи до господарювання у місті, до розподілу бюджетних коштів.
– Припинивши співпрацю із Фондом «Новий Луцьк», чинна влада нажила політичного конкурента?
– Міська влада в особі УКРОПу дійсно отримала політичного конкурента. Це факт. Але аж ніяк не в особі Фонду «Новий Луцьк», не в особі голови правління Фонду. Бо ми завжди готові до конструктивної співпраці.
– До слова, що думаєте про новообрану облраду? З огляду на те, як вона «працювала» останнім часом…
– Якщо головою облради оберуть Ігоря Палицю, то, повірте мені, вона буде ефективною. Інша справа – чи захочуть депутати обрати його головою. Знаю, що нині тривають перемовини на всіх рівнях, щоби будь-хто, аби не Палиця. Це свідчення того, що в облраду знову пройшли люди, для яких понад усе – власні інтереси. Натомість Ігореві Петровичу нічого не потрібно від Волині, він дійсно хоче навести лад у регіоні. Та навряд чи Ігор Палиця піде на якісь кулуарні домовленості, обіцянки. Він готовий брати і робити, але аж ніяк не домовлятися з кимось, поступаючись у принципах. Я на місці кожного депутата обласної ради просив би, щоби саме Ігор Петрович став головою. Тоді з Волинню, як із регіоном, почнуть рахуватися всі, починаючи від міністра до президента. Тому що Палиця – сильний лідер, має потужну і дієву команду. І якщо він стане головою обласної ради, то вона також стане його командою.
– Тим не менш, Ігор Палиця неодноразово заявляв про свій намір балотуватися до парламенту у 23-му окрузі, який після трагічної загибелі Ігоря Єремеєва втратив свого нардепа…
– Такі наміри є, їх ніхто не приховує. Але насправді за два-три місяці в обласній раді Ігор Петрович може зробити і змінити багато чого. А якщо піде у Верховну Раду від Волині по 23-му округу – від цього волиняни теж не програють.
– А щодо міської ради, то з ким команда УКРОПу готова співпрацювати, шукати діалог?
– Предметно про це ми зможемо говорити лише після 15 листопада. Але точно можна сказати, що співпраці із президентською «Солідарністю» не вийде, з огляду на те свавілля, яке чинить нинішня влада щодо УКРОПу та українців загалом, на Волині зокрема. А з рештою можна пробувати знаходити спільну мову – «Батьківщина», «Свобода», Радикальна партія, «Народний контроль». У разі обрання міським головою я буду намагатися зробити усе, щоби ці фракції об’єднати, аби вони працювали на благо громади. Не буде ніяких першочергових інтересів УКРОПу. Завдання міського голови – дбати не про 42-х депутатів, а про міську громаду, яка його обрала.
– У Луцьку УКРОП переміг на 41-му виборчому окрузі з 42-х. Але депутатів у міськраді буде 15.
– Усе через недолугий закон про місцеві вибори, який був поспіхом прийнятий напередодні виборів. Якби вибори відбувалися за мажоритарною системою, то із 42-х округів у Луцьку УКРОП мав би 41 депутата. Попередній закон про місцеві вибори був більше прив’язаний до реалій. Він потребував змін, але був зрозумілішим. А новий закон, я думаю, одноразовий. Навряд чи він буде застосовуватися на парламентських виборах. Дуже дивно виглядає: в окрузі найбільше набрав депутат від УКРОПу, але разом із укропівцем до міськради пройшов іще один депутат – наступний. З іншого боку були й такі ситуації: укропівець набрав найбільше голосів, але мандат отримав кандидат, за кого проголосувало менше виборців.
– Які у вас міркування з приводу результатів другого туру?
– Мушу сказати, що у першому турі чимало людей були збиті з пантелику, оскільки ходили так звані працівники соціологічних служб і розказували, що у Миколи Ярославовича 51-52%, а в Товстенюка – 12-13%. Тобто людей наштовхували на думку, що Романюк виграє в першому турі. А це нечесно.
Сподіваюся, що лучани оберуть нові перспективи та нові можливості для розвитку рідного міста, а не людину, яка сьогодні – представник «Солідарності», перед тим – «Нашої України», «Сильної України», комсомольський керівник. А якщо знову зміняться політичні реалії – він піде ще кудись? Той же «Народний контроль», та ж Радикальна партія, «Свобода» не мали би голосувати за президентського висуванця, якого вони самі ж постійно критикують.
– Скептики часто закидають вам несамостійність і залежність у прийнятті рішень від Ігоря Палиці.
– А ми й не хочемо, аби говорили про мою самостійність. Для чого місту мер, який сам по собі? Не розумію логіки такої критики. У нас з Ігорем Петровичем цілком збігається бачення, як і що слід робити. Від моральних цінностей до професійних підходів. До речі, Ігор Петрович, який є членом політради УКРОПУ, не змушував мене балотуватися від цієї політсили. Він мене запитав, чи хочу йти самовисуванцем, чи балотуватися від УКРОПу. І я сам приймав рішення. Утім вирішальним фактором було саме його забов’язання і обіцянка, що він у всьому і завжди допоможе мені.
– Незалежно від результатів виборів, Фонд «Новий Луцьк» і надалі планує вкладати фінансовий ресурс у розвиток обласного центру? Чи ця робота після виборів може якось змінитися?
– Безперечно, ми продовжимо роботу. Причому нині готуємо бюджет на наступний рік, і не лише на Луцьк, а й на усю область. Ми вже повідомляли, що прийнято рішення перейменувати Фонд, невдовзі він матиме назву «Тільки разом». Менше роботи не стане. І хоча сьогодні ми працюємо чітко і злагоджено, є куди рости.
– Не виникає сумнівів із приводу свого рішення балотуватися в мери?
– Такі думки я від себе відігнав давно. Люблю повторювати: роби, що повинен – і буде, що буде. Я відчув, що мені це потрібно зробити. У 2012 році не зміг відмовити Ігореві Петровичу у проханні очолити Фонд. Тоді я не мислив так глобально, не думав про всіх лучан, тоді переді мною була відповідальність найперше перед Ігорем Петровичем. І домовилися ми з ним спершу, що я попрацюю рік, налагоджу роботу. Але я втягнувся, звик, перейнявся проблемами міста і людей, які в ньому живуть. Тим паче, коли почався Майдан, час підкинув нові виклики й завдання. І нині я розумію, що дуже люблю цю роботу. Люблю Фонд, люблю людей, які там працюють. Подобається пройтися кабінетами, подивитися, хто чим займається. Мені імпонує атмосфера, адже у всіх кабінетах зазвичай відкриті двері. І сьогодні я чітко можу сказати: ні про що не шкодую.
– Вас у Луцьку вже добре знають як відповідального керівника Фонду «Новий Луцьк», тепер як претендента на посаду міського голови. Але мало відомо про Товстенюка-бізнесмена.
– Бізнесом я став займатися на першому курсі, це був 1996 рік. Разом зі своїм студентським другом ми взялися возити з Польщі канцтовари. Ми вчилися заробляти. Окрім канцтоварів, возили з Німеччини вживану техніку. Намагалися заощадити кожну копійку, головне – вдавалося. Разом із тим я сумлінно вчився, і мені це подобалося. Університет закінчив із червоним дипломом. Та й на прикладній лінгвістиці не можна було не вчитися.
– Яку роль відіграв батько у вашому професійному становленні?
– З 1998-го до 2003 року працював на книжковій фабриці, яку він очолював понад 10 літ. Був заступником директора. Тато тоді мене переконав, що треба попрацювати тут, набратися управлінського досвіду, про що я зрештою ніколи не пошкодував. Це перша людина, до якої завжди звертався за порадою. Мені його не вистачає…
– Ви справляєте враження людини, яка багато встигає. Як починається ваш день?
– Будильник у мене заведений на 6:30, але часто буває, що й раніше прокидаюся. Лягти намагаюся до півночі. Зараз за день так виснажуюся, що засинаю дуже швидко. Щодня тренування, і у вихідні теж. Спорт для мене – життєва необхідність. Я звик до цього. Окрім того, що підтримуєш у тонусі м’язи, тіло, це дуже розвантажує, робить людину цілеспрямованою. Довготривалі статичні навантаження, як той же орбітрек, допомагає привести себе в порядок, систематизувати думки, плани, розкласти все в голові по полицях. Коли біжиш – добре думається. Точно знаю: заняття спортом тренують силу волі.
– На жаль, нині у школах фізкультура займає другорядне місце…
– Та й у мій час так було. А зараз все ще складніше із можливостями. Бо для занять фізкультурою треба створювати умови. Аби діти любили цей урок і ефективно займалися.
До речі, Ігор Палиця, який теж активно займається спортом, мене свого часу сильно мотивував. Ми разом бігали, і він повсякчас демонстрував кращу форму. Одного разу я просто купив орбітрек і почав займатися вдома. Думаю, що зараз він мене не обжене (сміється, – авт.).
– Як далі триває ваш робочий день?
– О десятій, після тренування, я вже на роботі. Переважно мій день минає в офісі.
– Перед сном віддаєте перевагу телевізору чи книгам?
– Перед сном – по-різному: книжка, кіно, новини. Вже є певна залежність від інтернету, постійно читаю, що відбувається.
– А літературу яку любите?
– У дитинстві я перечитав сотні книжок, я з ними ріс. Зараз читаю значно менше. Цьогоріч на день народження мені подарували книгу, видану сто років тому. «Полное собрание сочинений» Шеллера-Михайлова. У вільний час її читаю.
– Ви часто цитуєте уривки з книг, пісень, фільмів. Як усе це тримається в голові?
– Дякувати Богу, у мене непогана пам’ять. Я ніколи нічого не заучував. Усі, хто буває в моєму кабінеті, помічають, що на робочому столі немає ніяких блокнотів, папірців. Я ніколи нічого не записую. Намагаюся все запам’ятовувати. Мені дали якийсь документ – він лежить якийсь час перед моїми очима, я це запам’ятовую і немає потреби далі цей папірець тримати біля себе.
– Розкажіть про свої стосунки із сином? Ви – суворий батько?
– Віктор уже доволі дорослий – 15 із половиною. І точно можу сказати, що він у мене не розбалуваний. І я дякую Богу за те, що він у мене такий є. Виховую його я досить суворо.
– Він розуміє, який бізнес у тата, скільки ви заробляєте?
– Ці речі його мало цікавлять. Він навіть ніяковіє, коли просить кишенькові гроші. І мені це подобається. Звісно, він усе розуміє, але його більше цікавить, чим йому самому займатися у майбутньому. Він розуміє, що після закінчення вищого навчального закладу треба буде заробляти на себе, майбутню сім’ю. Головне – у нього нема думок про те, що тато все дасть – купить квартиру, автомобіль тощо.
– Впливатимете на професійний вибір сина?
– Не буду, але ми постійно про це говоримо. Він поки думає. Тим часом ми посилено вчимо англійську, німецьку, українську. Вважаю, що треба досконало знати рідну мову, перш ніж вчити іноземні. Математику підтягуємо, фізику, право.
– Багато часу проводите разом?
– Хочеться більше. Але Віктор усе розуміє. Ми із ним друзі, він мені все розповідає. Я його дуже люблю і бачу, що й він мене любить та поважає. Не боїться радитися, довіряє. Між нами нема прірви поколінь, бо я з ним спілкувався від народження по-дорослому. Він самостійний, нічого не боїться. А взагалі я дуже люблю дітей, і в майбутньому ще хотів би мати двох.
– Який ви вдома, у побуті?
– Люблю чистоту. І вдома має бути порядок, і на роботі, і автомобіль чистий, і сам маєш виглядати охайно. Я перфекціоніст у всьому.
Розмовляла Алла САДЕЦЬКА.
На фото автора: кандидат на посаду Луцького міського голови від УКРОПу Олександр Товстенюк.