Олена Голєва досі – в одиночному плаванні. Вона як
депутат Луцької міської ради не приєднується до жодних груп і до лав фракції
Європейської партії України (єдиним представником котрої і є у представницькому
органі влади обласного центру Волині) нікого не запрошує. І хоча кажуть: один у
полі не воїн, одначе пані Голєва подібну тезу спростовує. Мовляв, у «війнушки»,
як і в будь-які інші політичні ігри, не бавиться. Натомість доводить, що в
статусі «сам собі господар» почувається комфортно, бо не треба зважати на
рекомендації керівників фракцій чи депутатських груп. Про це та про інші
моменти, пов’язані з депутатською роботою, – в інтерв’ю для «Волинської
газети». А позаяк без особистого – не цікаво, тож зачепили й справи сімейні.
– Олено Василівно, нещодавно місцеві аналітики
оприлюднили власні дослідження щодо відвідуваності депутатами, зокрема й
Луцької міської ради, засідань сесій. Ви потрапили до когорти «прогульників».
Чим поясните аж вісім «енок»?
– Відтоді, як люди обрали мене депутатом міської ради,
дали можливість представляти інтереси громади, відбулося 48 сесій. Якщо за
інформацією громадської організації пропустила з них вісім – звичайно, мені соромно.
Хоча за три роки роботи будь-яка людина може вісім робочих днів, наприклад,
хворіти. Я теж – звичайна людина, хоча й узяла на себе серйозне зобов’язання –
представляти громаду в міській раді. Чесно кажучи, не впевнена щодо кількості
пропусків, адже ви знаєте: виникало багато ситуацій, коли депутати обурювались
і громадські організації прохали вибачення, зменшуючи ці «прогули». Я теж могла
би так вчинити, але не маю на це часу, бо в громадській приймальні «Народний
адвокат» моєї допомоги чекають тисячі волинян, і вважаю цю роботу важливою. На жаль,
деякі питання у сесійній залі вирішуються не по совісті кожного депутата, а зважаючи
на рекомендацію керівників фракцій чи груп. Інколи треба діяти відповідно до ситуації, що склалася, і я
свідомо відмовляюся від участі у таких засіданнях, ідучи на ризик стати
«прогульницею».
– Свідомо не приходите на сесію? Цікава й відверта заява…
– А навіщо тиснути на кнопку тоді, коли твій голос не має
жодного впливу? Я – людина, яка звикла працювати, а не грати в ігри, тому йду
до приймальні соціальної програми «Народний адвокат», де тисячі людей чекають
своєї черги. Більшість питань, із якими вони звертаються, стосується саме
недієздатності представників міської влади. Тому всі «енки» відпрацьовую у
своєму кабінеті на вулиці Бойка. І саме там можна почути, яким є справжнє життя
українців. Громада надала мені повноваження відстоювати її права на місцевому
рівні, тож, використовуючи можливості депутата міської ради, боремося разом:
коли звертаємося до прокуратури і вимагаємо повернути відібрану міськими
чиновниками квартиру в сироти, або коли прориваємося до начальника
житлово-комунального господарства, який вкрав гроші на ремонт будинку, що вже
тріщить по швах, або коли йдемо до начальника обласного управління юстиції з
вимогою виконувати рішення Європейського суду з прав людини щодо виплат дітям
війни та владникам «Західінкомбанку».
– Саме ви заявили привселюдно в сесійній залі про
скуповування голосів на останніх проміжних виборах у Луцьку. Мовляв, зважаючи
на це, новообраний депутат Ігор Поліщук хоча б із морально-етичних міркувань не
може працювати у депутатській комісії, котра опікується питаннями законності.
Зважаючи на те, що пана Поліщука називають людиною нардепа Ігоря Палиці, чи не стане
така ваша заява початком, чи радше, продовженням війни з Палицею?
– Чи можу я, слабка жінка, воювати з кремезним
чоловіком-багатієм? Я лише кажу правду про людину, яка не гідна представляти
наше місто в Верховній Раді України і приїжджає до Луцька зі Швейцарії раз на
рік, аби облити брудом тих, хто говорить відверто. У політиці треба бути
послідовним і вірити у свої переконання! А чи можна так сказати про людину, яка
називає себе опозиціонером під час виборів до Верховної Ради, але згодом
голосує в унісон із провладною партією – за відставку Юлії Тимошенко і
призначення прем’єром Азарова, за Харківські угоди, бере участь у нелегітимному
виїзному засіданні парламенту, організованому Партією регіонів тощо?
– Депутат Голєва бере слово у сесійній залі не часто й не
тоді, коли емоції переповнюють, а коли – в кишені козирі, себто конкретні
факти, якими можна апелювати. Які аргументи, на вашу думку, найдієвіші? Чи
реально переконати колег у сесійній залі?
– У сесійній залі я беру слово тоді, коли хочу
поінформувати громадськість про певний проект рішення чи до чого це рішення
може призвести, а не задля переконання колег. А як аргументи використовую дієві
цифри, лише факти, але в жодному разі не домисли чи здогадки.
– Сьогодні влада міста робить спроби поліпшити якість
пасажирських перевезень, зокрема працюють із перевізниками, аби ті
встановлювали не лише GPS-навігатори, а й систему звукового сповіщення зупинок.
Ви як людина, котра дотична до бізнесу перевезень, як розцінюєте подібні ідеї?
Чи не створюють представники влади своїми діями передумов до підняття ціни на
проїзд у транспорті?
– Ідея зі встановленням GPS-спостереження насправді
гарна. Це мало би дисциплінувати перевізників, які, давайте будемо чесними,
часто порушують умови договорів. Наприклад, їздять тільки у «години пік», а
потім виправдовуються, що це вимушені дії, бо вони зароблять мало. А люди
годинами стоять на зупинках, чекаючи транспорт. Щодо інших ідей, для пасажирів –
це тільки на краще. Система звукового сповіщення – для громадян, які мають
проблеми з зором, а пандуси – для людей із обмеженими фізичними можливостями.
Та ці нововведення в жодному разі не повинні призвести до підвищення тарифу на
перевезення. Бо кошти виділяють міжнародні громадські організації. Але, на жаль,
як бачимо, впровадження гарної ідеї стало лише додатковим джерелом для хабарництва
у міській раді.
– Давайте поговоримо про Луцьке підприємство
електротранспорту. Проблеми підприємства систематично намагаються розв’язати
депутати. Одна з останніх пропозицій – створити комісію. Здається, ви
висловлювалися щодо цього категорично? Чому?
– По-перше, тому, що називався проект рішення «Про
мораторій на задоволення вимог кредиторів ЛПЕ», хоча фактично мова йшла про
створення ще однієї комісії. На мій погляд, такий документ, винесений одним із
депутатів, був своєрідною помстою, адже той обранець дуже хоче, але не може
прибрати до рук це комунальне підприємство. Зауважте, про це я відкрито заявила
під час сесії: його – людину, яка керувала маршрутними перевезеннями на ЛПЕ,
звільнили за статтею за прогул, окрім того, депутат із його групи не став
директором підприємства (хоча, як сам заявляв на одній із сесій, буцімто йому
таке обіцяв в обмін на посаду директора КП «Луцьктепло» міський голова Микола
Романюк). Ну і основне: будь-який кредитор, почувши, що міська рада прийняла
рішення «Про мораторій на задоволення вимог кредиторів» (хоча згідно з чинним
законодавством вищезазначений мораторій може застосовуватися лише судом і
жодної юридичної сили це рішення міської ради мати не буде) наступного ж дня
зможе заблокувати всі рахунки та арештувати майно Луцького підприємства
електротранспорту. Ми ж усі знаємо, що фінансова ситуація комунального
підприємства не найкраща. Багато постачальників, яким ЛПЕ заборгувало,
розуміють це і чемно чекають, не йдуть до суду, не застосовують своїх законних
прав, аби не заблокувати роботу підприємства, навіть маючи рішення судів, не
подають на виконавче провадження. Що би сталося після повідомлень у ЗМІ про
наявність такого рішення міської ради? За нетривалий період часу комунальне
підприємство вимушено було б оголосити себе банкрутом. У цей момент і з’явилися
б ці автори проекту рішення, які вже не одне підприємство Волині таким чином
відібрали, а фактично здійснили рейдерське захоплення.
– Якими сьогодні є стосунки Олени Голєвої та Миколи
Романюка? Принаймні в сесійній залі між вами виникає значно менше перепалок,
аніж два роки тому…
– Стосунки в нас завжди – робочі. Питання в іншому. Річ у
тому, що наша культура досі не сприймає прямолінійних жінок у владі. Жінок, які
не бояться виступити вперед, взяти ситуацію у свої руки і висловити власну
точку зору, ототожнюють і називають «нахабними» чи «різкими». Ба, навіть
більше, скандальними або занадто емоційними. Тому не треба робочі моменти
сприймати як перепалки.
– Вам комфортно одноосібно працювати у фракції
Європейської партії України? Нині вистачає обранців, котрі перебувають у
вільному плаванні. Волієте чи ні поповнити лави фракції?
– Європейська партія України доволі молода, але досить
дієва. У 2010-му лучани обрали Європейську партію у міську раду, а 2013 року ця
політична сила стала повноправним членом партії Альянсу лібералів і демократів –
правлячої партії Європейського Союзу. Сьогодні все більше українців підтримують
європейські цінності, бачимо євромайдани, що сьогодні гуртують людей по всій
країні навколо ідей євроінтеграції. Тому ми також будемо продовжувати свій
розвиток, і на наступних виборах, я впевнена, дістанемо більше місць у сесійній
залі.
– Ще у квітні цього року вас та вашого чоловіка Миколу
Голєва була зараховано до сотні найвпливовіших волинян. Ваше ставлення до
рейтингів як явища?
– До рейтингів ставлюся спокійно, якщо вони складені на
умовах наявності якісних критеріїв відбору і проаналізовані професійною
командою. Взагалі складання рейтингів людей і компаній це – світова практика,
яка вартує серйозної роботи.
– Те, що подружжя Голєвих опинилося на 27-й позиції, –
доволі красномовний факт. Одначе зазначили, що Олена Василівна перебуває в тіні
впливового чоловіка. Певно, самодостатній жінці не зовсім приємно таке чути?
– Я пишаюся тим, що маю можливість відчувати себе «за
чоловіком». Він надихає мене, адже найстрашніше для жінки і взагалі для кожної
людини – нереалізовані сподівання. Родина – це опора для жінки і кожну вільну
хвилину намагаюся проводити з дітьми та чоловіком.
– Сьогодні досить часто заможні батьки докладають
максимум зусиль, аби прокласти шлях своїм дітям у шоу-бізнес. Ваші сини роблять
музичну кар’єру. Існує навіть однойменний гурт. Чим вимірюється поміч
мами-депутата й тата-бізнесмена?
– Головне, чим ми сьогодні допомагаємо своїм дітям, –
плекаємо впевненість, що в них вдасться те, до чого прагнуть. Ще одна поміч –
забезпечення інструментами, музичною технікою та приміщенням для репетицій. Усе
інше вони роблять самі: пишуть музику, працюють над виступом, знаходять
фестивалі, де грають. Наприклад, цього року все літо хлопці провели на
українських фестивалях «Тарас Бульба», «Західний Вітер», «Woodstock» та інших.
У соцмережах їхні пісні користуються популярністю: одна з пісень вже набрала
більше мільйона переглядів. Людям подобається музика моїх синів, і я цим
пишаюся. Думаю, віра батьків – це для них найкраща допомога.
Підготувала Світлана ГОЛОВАЧУК.