Якими є індикатори результативності
діяльності народного обранця? Виборці неодноразово зіштовхувалися із
ситуаціями, коли після обрання той, хто багато обіцяв, практично зникав до
наступних виборів. Нині люди прискіпливо аналізують, наскільки активним був
їхній обранець протягом каденції. Сьогодні ми розмовляємо з депутатом, який
протягом останніх років нерідко був у центрі уваги, порушуючи у Луцькій міській
раді достатньо резонансні питання. Олена Голєва яскраво відрізняється великою
кількістю депутатських запитів, які зазвичай підтримуються колегами. Але,
аналізуючи свій депутатський досвід, Олена Василівна каже, що будь-який запит –
тільки початок важкого шляху…
– Всі ваші запити – з детальними
роз’ясненнями, обґрунтуванням та підкріплені законодавчо. Помітно, що ви їх
готуєте дуже ретельно. Чи так само ретельно відстоюєте виконання тих рішень, за
які голосують колеги з вашого подання?
– У
вашому запитанні є цікаве слово, як на мене, ключове – «відстоюєте». Я б почала
з того, що певне «супроводження», до якого, безумовно, доводиться вдаватись,
аби озвучена депутатом проблема була вирішена, – річ ненормальна. Бо рішення,
за яке проголосувала міська рада, повинно бути для чиновництва вказівкою до
прямої дії, обов’язкового виконання. Але реалії всім відомі: ви можете криком
кричати про якусь явну несправедливість, вас підтримують, бо ви логічно довели
правоту своєї позиції, а потім… усе може потонути у чиновницькому болоті. Бо
комусь особисто невигідно виконувати рішення або просто нецікаво. У цьому сенсі
час, що пройшов після перемоги Майдану і приходу нової влади, не приніс якихось
відчутних змін. І тому ви абсолютно праві – виконання рішень доводиться
контролювати. Але біда в тому, що навіть я як депутат – ініціатор запитів – маю
лише контрольні можливості, яких часто замало, аби примусити чиновників
виконати рішення ради.
Зараз
у моєму «відстоюванні» (я б назвала це скоріше модним нині терміном
«продавлювання») – процес виконання кількох дуже важливих для мене запитів,
підтриманих радою. Це питання незаконного звільнення працівників бюджетних
структур медзакладу обласного підпорядкування
та котелень ДКП «Луцьктепло»; неприпустимі порушення законних прав дітей-сиріт
на отримання житла; такий же запит, що стосується забезпечення житлом
військовослужбовців; маніпуляції чиновників Державної міграційної служби
України у Волинській області під час ціноутворення видачі закордонних
паспортів; продаж алкоголю біля закладів освіти…
– І як триває «продавлювання»?
– Як?
Іноді виникає бажання привести під споруду якоїсь установи озброєний батальйон…
Я, звичайно, жартую, але тільки частково. Бо складається враження, що перемогти
луцьку чиновницьку машину можна тільки влаштувавши їм маленьку АТО. Розумієте, мова
іде про глобальний конфлікт із системою. Її «гвинтикам» – чиновникам – відверто
«до лампочки», як кажуть, життя безхатніх військових та дітей-сиріт, викинутих
на вулицю бюджетників, або школярів, які насолоджуються «уроками життя»,
споглядаючи з вікна класу за веселим буттям якогось генделика. Стихія наших
чинуш – відписки, на складання яких вони готові маніакально витрачати весь свій
час. А ми, між іншим, годуємо, утримуємо своїми податками цей бездарний цирк… Я
не надто дипломатична, але підбирати слова в цьому випадку просто не хочу. Опір
системи достатньо примітивний: вони втягують вас у тужливу переписку,
сподіваючись на те, що кінець-кінцем ви полишите цю безнадійну справу. Гадаю, з
цим явищем люди зіштовхуються щодня. Я іноді отримую просто унікальні
«документи» – хоч до карної справи докладай! Приміром, бомбардуючи мене
письмовими відповідями на запит щодо ненадання житла дітям-сиротам, чиновники
випадково розкрили свою «схему». Виявляється, вони свідомо не виконують вимогу
закону, включаючи «тягло» до моменту, коли людині, що має статус дитини-сироти,
виповнюється 23 роки. Після цього вона втрачає цей статус, а чиновники «вмивають
руки», переміщуючи претендента до звичайної квартирної черги! Там, як ви
розумієте, гинуть усі надії. Щодо ціноутворення при видачі закордонних паспортів
– знов-таки ідуть відписки з лукавими «формулами розрахунків» і посиланнями на
«інструкції», «акти» та «постанови»: за такі єзуїтські математичні вправи можна
представляти авторів на «шнобелівську» премію! А листування з УМВС та прокуратурою
з приводу реалізації алкоголю у 20-ти метрах від Луцької гімназії №4 – узагалі
шедевральне! Наші «органи» повідомляють, що в результаті «всебічного та об’єктивного»
розгляду цього питання вони не можуть «втручатись у підприємницьку діяльність»,
посилаються на наявність у підприємців відповідних ліцензій та інший мотлох
свого розумового процесу. Такі хороші та правильні – хоч до рани прикладай! Але
ніби ми не знаємо, як жорстко може діяти в окремих випадках міліція та
прокуратура?! Коли їм це потрібно – знаходиться весь законний інструментарій. А
коли горілка і тютюн реалізуються фактично біля шкільних воріт, у них раптом
зникають можливості! А може, хтось просто «кришує» ці «невинні» об’єкти
підприємницької діяльності? Але я впевнена: нескінченно вішати громаді локшину
на вуха вони не зможуть. У цьому змаганні хтось повинен здатись. А я їх дотисну,
скільки б часу це не забрало, бо мова йде про дітей. Тож кінець-кінцем ніякої
горілки там не буде!
– Стає зрозумілим, чому ви кажете про
«маленьку АТО»…
– Ще
б пак! Повторюю: мова іде про боротьбу із системою. А для неї немає значення,
депутат ти або просто громадянин, різниця хіба в тому, що перед депутатом вони все-таки
вимушені «ламати комедію», відповідаючи щось письмово і сподіваючись, що той
кінець-кінцем вирішить не витрачати марно свій час на цей цирк. Але змінити злочинну
систему, яка не бачить існування людини, все ж можна – наполегливо, щоразу вибиваючи
з її фундаменту камінь за каменем. Головне тут – не опускати рук… Тому я всі ці
справи доведу до кінця. Вони не на ту натрапили цього разу. Бо я і до
Європейського суду часом доходжу… А там правильно все розуміють. І коли з вини
чинуші, яка строчить відписки, держава виплатить комусь кілька тисяч євро
компенсації, я подивлюся на цього «письменника». А інші хай бояться. На жаль,
доводиться усвідомлювати, що в цьому і полягає за нинішніх умов депутатська
робота. Замість продукувати рішення, які формують майбутню перспективу міста та
його мешканців, ми латаємо дірки та воюємо із зажерливим пихатим чиновництвом
за елементарні права городян. Але маю надію, що так буде не завжди.
– Ви були активною учасницею
Євромайдану. Тож запитання буде логічним: більше року потому Україна змінилася?
А Луцьк, котрий ми давно називаємо європейським містом, став інший? Якщо
конкретніше з цього приводу, то хотілося би почути вашу думку як керівника
соціальної програми «Народний адвокат»: чи так само важко звичайній людині
добитися правди і чи має шанси наш суд стати принаймні схожим на європейський,
куди, як ви наголошували, часто звертаєтеся?
– Мені
здається, що з приводу змін як країни, так і нашого міста, відповідь і вам, і
більшості громадян відома. Без Януковича стало легше дихати, країна визначилась
із зовнішньополітичним вектором і пішла в Європу – це головні зміни, заради
яких стояв Євромайдан. Що ж до зміни політичної культури та дотримання прав
людей – тут ситуація складніша, я про неї вже сказала. Дійсно, судова система
як гарант можливості громадянина отримати справедливе рішення у питаннях
порушення його прав є певним маркером рівня європейськості. Але з мого досвіду,
в нашому правовому полі панує «азіатчина» в чистому вигляді – починаючи від
корумпованості суддів, закінчуючи відсутністю дієвого правового механізму
виконання уже прийнятих рішень. За останній рік за допомогою соціальної програми
безкоштовної юридичної допомоги «Народний адвокат» було подано 128 позовів до
Європейського суду з прав людини. Існує тенденція зростання звернень. Найчастіше
до соціальної приймальні «Народний адвокат» із проханнями про підготовку заяв
до Європейського суду люди зверталися з такими проблемами: невиконання протягом
тривалого часу рішень судів національних інстанцій (наприклад, чорнобильці,
діти війни, військовослужбовці); позбавлення особи власності або неможливості
довести на національному рівні права власності на певне майно; дискримінаційні
дії роботодавців. За допомогою нашої програми уже 5 осіб отримали позитивні
рішення Європейського суду, які були виконані в частині стягнення матеріальної
та моральної сатисфакції (це від 2 000 до 5 000 євро). Решта справ – на
розгляді. Що ж до вашого запитання про шанси нашого суду стати принаймні схожим
на Європейський, скажу так: роботи фахівцям «Народного адвоката» найближчими
роками вистачить.
– Відбулися громадські слухання щодо
підвищення вартості проїзду в електротранспорті до 2 гривень. Не секрет: містом
уже шириться інформація, правда, на рівні чуток, що й проїзд у маршрутках
вартуватиме дорожче – 4 гривні. Перевізники кажуть, що все обґрунтовано. Ви теж
так вважаєте?
– Я
розумію, що кожне подорожчання, чи то продуктів харчування, предметів першої
необхідності або проїзду у транспорті, сприймаються людьми дуже гостро. Але
конкретно у цьому випадку я би переадресувала запитання до інших осіб. Волинь
цікава тим, що делегувала до Верховної Ради кількох відомих бізнесменів, які,
без перебільшення, формують сьогодні цінову політику на ринку палива та нафтопереробки.
Ну, так сталось. Обрали. І маємо… Ви бачили цінники на заправках? Бачили. От
вам і відповідь. Тобто проблема обґрунтування ціни на проїзд у маршрутці в
основі має обґрунтованість цін на паливо. А це вже – зовсім інший рівень. Це
може бути запитанням лучан до своїх «паливно-нафтових» депутатів ВР, які знову
будуть балотуватися на наступних виборах: чому, наприклад, коли долар упав
після різкого скачка, ціни на паливо, вказані у період найдорожчої валюти, не
впали? Чому при тому, що барель нафти здешевшав у світі більш ніж вдвічі, наші
земляки – володарі заправок та нафтопереробних заводів, – влаштували нам, всій
країні, паливний геноцид? Навіть у Великій Британії пальне впало у ціні –
вперше за кілька останніх десятиріч! У нас що – не працюють елементарні ринкові
закони? А перевізники – нижча ланка – вимушені заливати в баки маршруток плоди незрозумілих
«розрахунків», вплинути на які можливості немає…
– Поділіться планами на майбутні вибори.
– Мова
тут, скоріше – не про власні плани, а про те, що ми отримаємо в результаті
наступних місцевих виборів. Так, вибори будуть. Будуть обіцянки швидкого
суцільного щастя, перемоги добра над злом і гарантії того, що небо не впаде на
землю. Буде підкуп та війна компроматів. Тобто все буде – як завжди. За винятком
одного цікавого моменту: ніхто не думає і не каже про те, що працювати нова
міська рада буде зовсім в інших умовах. Влада, на щастя, таки запустила процес
конституційних змін, якими передбачено здійснення децентралізації.
Конституційна комісія працює, і невдовзі після виборів ми отримаємо дещо
оновлену модель суспільно-політичного устрою – із ширшими правами регіонів,
повноваженнями місцевих рад. Ми готові до цього? Готуємося? Вже зараз
претенденти на місця у новому складі Луцької міськради і чинні депутати повинні
усвідомлювати, що час «латання дірок» та лобіювання власних бізнес-інтересів
або занять чистою політикою минув. Міська громада отримає додаткові
повноваження та ресурси для розвитку. І треба вже зараз визначити пріоритети
цього розвитку, аби ефективно скористатися новими унікальними можливостями та не
закатати гроші в асфальт. Бо люди більше не сприйматимуть скиглення на кшталт –
«у нас не вистачає коштів, все забрав Київ, ми не можемо вирішити це питання,
бо це за межами нашої компетенції…» Бо будуть і кошти, і права. Я кажу про те,
що питання відповідальності ради перед громадою за ефективність дій значно
зростає. Але головний плюс у тому, що депутати нарешті зможуть працювати на
перспективу, розвиваючи справді європейський Луцьк…
– Тоді скажіть, будь ласка: а ви маєте
погляд на те, якими повинні стати пріоритети цього розвитку?
– У
моєму розумінні європейське місто – це не тільки впорядковані двори та вулиці
або бездоганна робота комунальних служб. Це дещо спрощений, поверхневий погляд.
Європейське місто – це, як на мене, місце комфортного життя здорових людей, які
дихають чистим повітрям та впевнені у тому, що передадуть своїм дітям, нащадкам
у спадок не тільки спокій та благополуччя, але і найважливіше – здоров’я. І,
якщо відштовхуватись від цієї моделі, чи можемо ми вважати Луцьк європейським
містом? Яким повітрям ми дихаємо? Яку воду, кінець-кінцем, п’ємо? Яким є стан
здоров’я наших дітей? Зараз збираю інформацію про вміст шкідливих речовин у
повітрі та воді, про рівень захворюваності дітей та підлітків. Хочу скласти
реальну, не пригладжену чиновниками картину. І передбачаю, опираючись на перші
результати, що картина ця буде трагічною… От вам і один з обов’язкових векторів
діяльності наступної ради, озброєної новими повноваженнями та матеріальними
ресурсами: закласти фундамент у процес очищення міста і, як результат –
оздоровлення населення. Зможемо ми примусити власників-промисловців перейти на
екологічні види палива і не труїти населення? Зможемо розпочати процес
виведення за межі міста найбільш шкідливих виробництв? Зможемо запустити
програму поступового переходу міського транспорту на електротягу? Чому б ні! Відтепер
це абсолютно реально. І це – тільки один із багатьох прикладів бачення
перспектив, заради яких люди обирають депутатів. Так що плани зараз повинні
торкатися не виборів, а того, що і як буде після них…
Підготувала Світлана ДУМСЬКА.