– А ти чула? – гукала одна сусідка до
іншої.
– Про шо?
– Та про чепе!
– Шо
нашого голову із секретаркою застукали? Ясно чула.
– Якою
секретаркою! То ж іще в п’ятницю було. Вже головиха давно дала своєму кобеляці
чортів. Секретарці теж патлів повиривала. І у святу неділеньку всі разом до
сповіді ходили, – протараторила. – А теперка-во не чула новості?!
І
поспиравшись на пліт, стали молодиці сенсаційними новинами смакувати.
Виявляється,
вдосвіта стара Гапонючка пішла корову доїти. Бачить – клуня одчиняна. Злякалася
баба: мо’ який сепаратіст сховався! Вернулася до хати. Свого старого збудила,
щоб «ружжо» з-під ліжка дістав. Сама взяла хвонарика, у другу руку кочергу. А
як уже разом стали окружати вражеську засаду – із клуні хтось вискочив. І
городами-городами та попід хлівами побіг у бік контори.
– Мо’,
хто приєжджий? – стала друга сусідка версії озвучувати.
–Та
який там приєжджий! Слухай! – перебила інформаторка. – Ото побачили вони, як
той утікає, Гапонючка до свого: «Стріляй!». Але ж її старий знаєш, яке
безтямне. Поки зарядив. Поки прицілився. То тільки ворон і порозлякував.
Загнувши
свому безтямному пару матюків, Гапонючка за телефона – і давай участкового
визивати.
Коли
дільничний міліціонер почув про «шпійона», який «скрився в напрямку сільради»,
то ледь ложки з рук не випустив. Бігом передзвонив районному начальству й
доповів: «У результаті отримання оперативних даних з’явилася підозра на
присутність у населеному пункті підозрілої особи. Більш детальну інформацію повідомлю
після обстеження місця події». І після
команди діяти всівся на свого скутера та помчав на місце переховування злочинця.
– Петька
думав: агента путінського зловить та й капітаном стане! – зареготала сусідка. –
Розпитався в Гапонючки прикмети шпійона. Та сказала: малий, худий і у щось таке
вдітий: як ото мужики по телевізору на балеті скачуть. Гапонючкин же старий показання
своєї баби заперечив. Сказав: не мужик то зовсім, а дівка. І не вдіта, а гола.
І шо він (коли та дівка втікала) добре все ТЕ роздивився. Стара на свого діда
накинулася. Сказала: допився вже старий до білої гарячки, голі баби йому
скачуть. Але сварки їхньої Петька слухати не став. Та й пустив на слід свого вчоного
Рекса.
– І
шо?
– Як
шо? Пес петляв-петляв та й привів. Прямісінько до бригадірової хати!
– Отого
бригадіра, що в нього дочка гуляща?!
–
Ага. Став наш участковий по хлівах та по клунях обиск проводити. Рекс нюхає. А
участковий ще більше принюхується. У курятник заліз, у буду собачу навкарачки
пропхався. Ніц нема! Зайшов до хати. Давай стару допитувати: чи кого не бачила?
Та – ні бе ні ме. Він тоді до бригадіра. Той тоже очі вирячив. «Значить – мать
вашу! – дочку вашу, Ольку, кличте!». Як почули те старі, аж пополотніли вбоє.
Старий у спальню двері перегородив. А Бригадірша: «Ой, доця ще спить». – «То
будіте!» – галяснув Петька. «Ой хай би ви позній пришли чи лучче хай вона до
вас!» А очі так і бігають, так і бігають. Участковий неладне зачуяв. Старого
від дверей одіпхнув. До спальні забіг. Глянь – Олька на ліжку лежить. Ковдру по
шию натягнула. Губи сині. Зуби цокотять. І дивиться перелякано. Участковий
ковдру смик. А дівка – гола-голісінька!!! Петька червоний, як рак, вискочив. Почекав,
доки Олька вбереться. І коли вийшла, став її допитувати.
Але
що більше він показання записував, то більше відлітала од нього мрія про
блискучі капітанські зірочки. Зашарівшись од сорому, Олька розказувала, як
учора пішла на дискотеку, там підчепила кумового друга свого двоюрідного брата
по матері. Той запросив її на мєдляк. Потім вони пішли прогулятися.
– Ну-ну,
і далі? – наготувався дільничний продовжити протокол.
– Далі…
А далі, – прошепотіла, – хай батько з матір’ю вийдуть.
– Гм-гм.
Шановні, покиньте, будь ласка, приміщення. Ви заважаєте опитувати свідка, – промовив
Петро якомога офіційніше.
Позаяк
Олька вже рік як була повнолітня, то старі таки вийшли за двері. Але зачиняти
їх не стали й аж поприлипали вухами до щілини.
А
от що їхня доня розказала міліціонерові,
так і не почули: дівка схилилася над самісіньким Петьчиним вухом.
Спочатку
дільничний щось пробував записувати. Потім ручка перестала ворушитися і
правоохоронець тільки слухав, не знаючи, куди йому дивитися: на листок із
протоколом чи Ольчині звабливі стегна, що ненароком (а може й, нароком)
оголилися.
Та
за хвилин десять опитування було завершене. Олька схилилася написати «З моїх
слів записано вірно». Доки виводила букви, Петька ще встиг полюбуватися дівочими
персами. І на тому операція «Шпійон» була завершена.
Про
голу дівку, яку сплутали з путінським агентом, гудів увесь район. Петька, було,
засмутився, що капітанські зірочки вкотре вислизнули з рук. І єдине, що гріло
душу, – Ольчина обіцянка зустрітися для «уточнення цінної інформації».
Поліна
РУДЕНКО.