У луцькому мажоритарному округу №10 відбулися проміжні
вибори до міської ради – більшість мешканців Привокзального р-ну (які
напередодні отримали від влади реконструйовані залізничний вокзал та
привокзальний майдан) несподівано віддали голоси (а відтак – і депутатський
мандат) маловідомому в місті позапартійному прибічнику Соціалістичної партії
України, юрисконсульту Благодійного фонду «Фонд Ігоря Палиці – Новий Луцьк»
Ігореві Поліщуку. Про його прихильність до соціалістів свідчить той факт, що на
вибори співробітника благодійного фонду делегувала міська організація СПУ. Що
наштовхує на думку: луцькі комуністи мають гідних ідеологічних конкурентів,
зважаючи на програш їхнього кандидата – молодого комуніста Олександра
Кононовича (214 голосів проти 932 за Ігоря Поліщука).
Позаяк обрання нового депутата практично не змінить
політичну розстановку в міськраді, корисними вибори в округу №10 стали тим, що дали
можливість проаналізувати стан електорату тієї чи іншої політичної партії.
Правду кажучи, «битви електоратів» лучани не побачили. Попри
високу явку на вибори (близько 40%), до виборчих урн прийшли прогнозовані
соціальні прошарки – переважно пенсіонери, домогосподарки та безробітна молодь.
Вони і склали кістяк із 932 виборців, які віддали голоси за «соціаліста» Ігоря
Поліщука. На думку експертів-політологів, це так званий «плаваючий» електорат,
що зазвичай схильний змінювати свої політичні вподобання через певні обставини
або вигоди. Можливо, для них стали вагомими аргументами у виборі благодійні
«соціальні картки у 100 гривень», які нібито роздавали напередодні голосування
представники юрисконсульта благодійного фонду, як про те пліткували прибічники
кандидатів-конкурентів Ігоря Поліщука.
Врешті-решт, офіційних заяв про підкуп виборців не було,
тому версія залишається банальним припущенням… Хоча, напевно, не випадково
Луцьком ходить пост-виборчий анекдот: «Щоб стати депутатом – треба мати бодай
100 тисяч». Із розрахунку: на кожного з 932 виборців по 100 «соціальних»
гривень – маєш викласти 93 тис. 200 грн.
Звісно, є винятки. Наприклад, кандидат Василь Токарський
вклав у передвиборчу агітацію, за деякими джерелами, набагато більше, ніж сотню
тисяч. Проте посів лише друге місце, набравши 537 голосів виборців.
Однак мова піде про сталий електорат найвпливовіших у Луцьку
політичних сил – Партії регіонів, ВО «Батьківщина», ВО «Свобода» та «УДАРу». Згідно
з результатами виборів, кандидат від Партії регіонів – генерал-лейтенант Аркадій
Яворський – набрав на виборах 328 голосів. Він випередив на 21 голос
представника об’єднаної опозиції – спільного кандидата від «Батьківщини»,
«Свободи» та «УДАРу» Дмитра Дубняка (307 голосів). Здавалося б, невелика
різниця. Проте вона красномовно засвідчує зміни у настроях електорату з огляду
на минулі вибори до місцевих рад. Скажімо, Партія регіонів на нинішніх
мажоритарних виборах у Луцьку (як, власне, й під час попередніх виборів до
місцевих рад) не поступилася третім місцем у політичному рейтингу, повторивши
результат трирічної давності. А от донедавна популярна серед лучан і загалом
волинян «об’єднана опозиція» втратила лідерство, зійшовши на четверту сходинку.
Взагалі це вже другий гучний провал опозиції після виборів
до облради, які запам’яталися нищівною поразкою обласних ідеологів ВО
«Батьківщина». На думку політологів, вибори 18 серпня у Луцьку вкотре
засвідчили падіння популярності опозиції, нехай навіть на рівні округу №10.
Якщо взяти до уваги, що зазвичай партії руйнуються з низів, тобто електоратів
окремих округів, то неважко спрогнозувати подальшу долю опозиції.
Втім прогнози дають політологи, а тут – наочна констатація
фактів.
Петро ПОЛОВІЙ.