Нам треба трохи часу, щоб зітхнути,
Так закружляли нас закохані вітри.
Нам треба трохи осені вдихнути,
Що віддає нам всі свої дари.
Ми, мов осіннє листя, що без тями
Жовтіє і загоюються рани.
Ми просто люди, що живуть світами,
Які плетемо різними нитками.
Нам хочеться комфорту й теплоти,
Відчути кавове натхнення ночі,
Під звук гітари в парку восени
Зустрітися з коханням очі в очі.
Ми люди, що сканують сонне місто
Крізь скло вечірнього маршрутного таксі.
Ми люди, що живуть безкомпромісно,
Але чомусь такі ми, як і всі.
Ірина Кравчук
Осінь
Відлітають в вирій журавлі.
Холодно на дворі стало.
Це ступає осінь по землі –
Гордо, величаво,
Фарбує землю в жовті кольори.
Сіріє небо, згущуються хмари,
Настали вже холодні вечори,
Осінні чари…
З дерев скидає вітер листя,
Кружляє у повільному танку,
Доспівують птахи останню пісню
Сумну, не гомінку.
Втомилось нині сонечко привітне,
Воно ще світить, світить та не гріє,
У лісі вже галявина не квітне,
Морозом віє…
Ярослава Миляшкевич