Доки всі стежать за перипетіями довкола столичного Євромайдану, де «штабами
революції» слугують приміщення Жовтневого палацу, Київської міськради та
Федерації профспілок України, життя «волинського Смольного» проходить тихо і
непомітно. В приміщенні Палацу культури м. Луцька. Мінімум – до 19 січня.
Звичайно, тиха і спокійна Волинь ніколи не відрізнялася кривавими
зіткненнями мітингувальників та силовиків. Проте й тут ідея Євромайдану
проросла не на день. Біля сцени, встановленій на Театральному майдані, звичними
вже стали намети і польова кухня, доповнені святково прикрашеними ялинками та
майданчиками для дитячих розваг.
Проте в Луцьку протестують не лише місцеві. І тим, хто «понаїхав» (так само
як і найбільшим активістам з обласного центру), необхідно було десь і щось їсти,
готувати агітлітературу, грітися холодними ночами й хоча би якось виспатися… Як
відомо, у розпорядження організаторів Євромайдану до 31 грудня 2013 р.міська
влада передала приміщення Палацу культури у Луцьку. Офіційно – для цілодобових
зустрічей місцевих опозиційних депутатів із виборцями. Тож Микола Романюк
наклав на зверненні позитивну резолюцію, і «вогнище культури» перетворилося на
«корабель революції».
Нам стало цікаво: чи було 31 грудня останнім днем його плавання в буремному
океані політичних пристрастей? Тому останнього дня 2013-го пішли у розвідку.
У приміщенні – тихо. Дві працівниці, які зустрічають відвідувачів у холі палацу,
розповідають, що мітингувальники у них бувають частенько – займають
конференц-зал. Там вони проводять якісь збори, щось готують, але поводяться
зазвичай дуже спокійно. Мовляв, польової кухні тут ніхто не облаштовував, спати
не лягав… Хоча інші говорять про накопичені в підсобках запаси продуктів, із
яких прямо у фойє готували страви та накривали велелюдні столи. Зараз,
щоправда, їстівним тут і не пахне.
– От ідіть у конференц-зал – там якраз є вони, – кажуть працівниці палацу.
– І Богдан Шиба з ними.
Якби я нарешті не зізналася, що журналістка, і прийшла вивідати, чим молоді
люди тут займаються, то ніхто би й не запитав, хто я така. Тут раді кожному –
чужих немає. Обходжу круг столу, розглядаю, хто що робить. Молоді люди (навіть
скоріше – підлітки) малюють плакати. Складаю докупи розірвані фрази, читаю: «Як
Новий рік зустрінеш, так його і проведеш».
– Ну і як же зустрічатимете? – запитую одного з лідерів волинського Євромайдану,
колишнього Луцького міського голову і нинішнього депутата міськради з фракції
«Батьківщини» Богдана Шибу.
– Ближче півночі ми зберемося коло центральної ялинки, послухаємо звернення
українського народу до Президента Януковича, заспіваємо «Ще не вмерла Україна»,
таким чином долучившись до усіх українців, котрі у Києві теж готуються до
масового виконання національного Гімну, і, трохи постоявши, розійдемося по
домівках спати. На потрібно відпочити – попереду багато роботи, ми маємо надалі
активізуватися.
На запитання, чи знає Богдан Павлович, де спатимуть активісти, які приїдуть
із інших міст та сіл, чуємо однозначне: у стінах семінарії та наметах. Мовляв,
так було весь грудень, так буде й надалі.
А як допоміг учасникам акцій протесту Палац культури?
– Та більше для вирішення організаційних моментів, – запевняє Богдан Шиба,
– тут будували стратегію, намічали план дій… І ніякого сала з картоплею жодного
разу не їли.
Йду до молоді. Розмовляють неохоче. Не дивуюся. Лучанам Русланові і Насті –
по 14 літ. Хлопець зізнається, що уже три тижні вдома не ночував – усе
мітингує! Відповіддю на запитання, а що ж батьки, стала філософська посмішка і
категоричне: не питайте більше нічого.
Не запитувала.
Вдруге навідалася до палацу 2 січня. Настав Новий, 2014-й. Усередині – така
ж непорушна тиша. Двері всюди зачинені, ключі спочивають на вахті. Лише на
столі у вахтера цікавий лист, завізований головним волинським свободівцем,
депутатом обласної ради Святославом Боруцьким. Навіть не лист – повідомлення
Луцькому міському голові Миколі Романюку про те, що «громадська приймальня
фракції ВО «Свобода» у Луцькій міській раді знаходиться за адресою вул. Богдана
Хмельницького, 1 в конференц-залі, комунального підприємства «Палац культури» з
31.12.2013 р. – по 19.01.2014 р”.
Значить, ця новорічна ніч була в історії Палацу культури м. Луцька та його
директора Юрія Войнаровського не останньою, коли тут перебували активісти
місцевого Євромайдану. І з цього випливає, що мітинги не закінчуються. Не зважаючи
на те, що слідчим управлінням УМВС України у Волинській області продовжується
розслідування кримінального провадження «за фактами закликів до захоплення та
саме захоплення будівель державної влади, що супроводжувалося грубим порушенням
громадського порядку групою осіб та мало місце 2-3 грудня 2013 р. (ст. 296 ч.
2, 295, 341 КК України)», а кільком активістам луцького Євромайдану в судовому
порядку вже обмежено свободу пересування.
Окрім цього, прес-служба прокуратури області повідомила: «До Волинського
окружного адміністративного суду подано 24 адміністративних позови щодо
визнання протиправними та скасування рішень органів місцевого самоврядування з
питань політичної ситуації в Україні, оскільки такі рішення прийнято всупереч
вимог ст. 19 Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування
в Україні». Зокрема органи місцевого самоврядування не наділено повноваженнями
надавати оцінку та здійснювати контроль за діяльністю центральних органів влади
й визначати напрямки реалізації зовнішньої політики держави».
Тому крапку в цій історії ставити рано. Тим більше, що суспільні проблеми
зазвичай вирішуються за столом переговорів чи в процесі виборів, а не в
кабінетах слідчих чи на судових засіданнях…
Світлана ДУМСЬКА.