Отаман. Воєвода. Офіцер. Патріарх…

Доля цих (і не тільки!) історичних особистостей в долі державотворчих процесів обох країн – України та Польщі – настільки важлива і тісно переплетена, що розповісти про неї треба детально. І в хронологічному порядку.

Отже, в родині Ольги і Василя Петлюр було 11 дітей, 8 із яких стали дорослими. Наразі нас цікавлять Симон, його старша сестра Маріямна і молодший брат Олександр. Так от, сестра Симона Петлюри – Маріянма – вийшла заміж за нащадка козаків Миргородського полку Івана Скрипника, і разом вони народили кількох дітей, у тому числі – 10 квітня 1898 р. у м. Полтаві майбутнього православного митрополита Мстислава (на той час у миру Степана Скрипника). 

До пори, до часу, коли існувала Російська імперія і великий рід Петлюр був розкиданий по всіх просторах однієї шостої земної суші, ніхто з них і гадки не мав, як все зміниться після Першої світової війни і лютневої, 1917-го, революції в Петрограді…

Першим у вир боротьби поринув енергійний та амбіційний Симон Петлюра. Наразі немає потреби переповідати всіх героїчних (і не дуже) його вчинків, бо завдання стоїть інше: дослідити, як конкретні історичні події перепліталися з долями конкретних людей, рідних та близьких йому.

«Наприкінці серпня 1918 р.  гетьманські власті заарештовують Симона Петлюру, припиняючи діяльність «Української національної спілки», – писав у статті «Петлюра: міфи і реалії» дослідник Олександр Войцехівський.

Разом і ним був ув’язнений і Степан Скрипник, його племінник  по тітці Маріянмі, який, утім, у 1920-1921 рр. у званні хорунжого був особистим ад’ютантом Головного отамана. 

На такій самій посаді тоді служив у званні підпоручника й молодший брат Симона Петлюри – Олександр Петлюра.

Так що штаб Головного отамана та очільника Директорії можна з повним правом назвати не тільки патріотичним, але й сімейним.

Ще до 13 листопада 1918 р. гетьман Павло Скоропадський таки випустив усіх інакомислячих із Лук’янівської тюрми, і Симон Петлюра став на чолі Директорії УНР.

На той час етнічний поляк Генрик Юзефські уже залишив рідний Київ і перебрався до Варшави, де займався малярством. У Польщі він перебував разом із дружиною Юлією Болевскі, рідною сестрою… Степана Скрипника. Вона теж була художницею та організатором різноманітних арт-імпрез… Назад до України він повернувся в 1920-ому, коли Симон Петлюра (спільний зі Степаном Скрипником родич польського швагра) запросив його на роботу в уряд УНР міністром у справах поляків.

Після радянсько-польської війни 1920-1921 рр. усі четверо – Симон Петлюра, Олександр Петлюра, Степан Скрипник і Генрик Юзефські – були змушені залишитися на території, яка за мирним договором Пілсудські-Лєніна відійшла до Польщі.

Степан Скрипник після війни потрапляє до табору інтернованих у м. Каліш на Прикарпатті. Там само знаходиться й  Олександр Петлюра.

«Звільнившись, Степан Скрипник осідає в Луцьку, бо хотів жити й працювати серед свого народу. Та восени 1922 р. польська поліція спершу заарештовує, а потім виселяє Степана Скрипника з Волині», –  зазначає «Дзеркало тижня».

На той час ні Генрик Юзефські, ні Симон Петлюра нічим майбутньому патріархові Мстиславу допомогти не могли. Бо від 1921 р. Генрик Юзефські знову мешкав у Варшаві, де вкотре повернувся до мистецтва. Мало того: саме екс-міністр уряду УНР врятував життя Симону Петлюрі, якого недавній союзник, а на той час уже повноцінний керівник незалежної Другої Речі Посполитої Юзеф Пілсудські погодився віддати в руки червоної Москви за укладеним у Ризі мирним договором 1921 р…

Першим етапом було перевезення Головного отамана з Тарнува до Варшави й укриття його у власній квартирі в палаці Рачинських. Після кількох тижнів Станіслав Стемпковські вивіз Симона Петлюру до маєтку Косьмін біля м. Груєць нині Мазовецького воєводства. А ще пізніше його переправили знову до Варшави та сховали з дружиною Ольгою та дочкою Лесею у помешканні колишнього київського адвоката Володимира Редліха… 

Тож доки Степан Скрипник і Олександр Петлюра мордувалися на Галичині в таборі для інтернованої української старшини, Симон Петлюра з родиною 31 грудня 1923 р. був змушений утікати далі: через Відень, Будапешт, Берн і Женеву аж у Париж.  

25 травня 1926 р. за  наказом із Москви агент ОГПУ СССР Самуїл Шварцбард у столиці Франції таки вбиває Симона Петлюру…

А його молодший брат Олександр Петлюра зі званням підполковника армії УНР  у 1928 р. отримує дозвіл вступити за контрактом на офіцерську службу до Війська Польського у званні майора. Щоправда, довелося Петлюрі-молодшому змінити прізвище на Хорольські…

І доки Генрик Юзефські був у 1928-1929 рр. на Волині польським воєводою, а Олександр Петлюра (Хорольські) служив офіцером за контрактом у Війську Польському, Степан Скрипник у 1929 р. закінчив курси у Вільному університеті Варшави і одружився з галичанкою Іванною Вітковицькою, з якою позначомився в м. Станіслав (нині – Івано-Франківськ). Це дуже важлива обставина, бо подальший перебіг подій ще більше зріднить цю велику родину!

У 1930 р. Степана Скрипника обрали депутатом польського Сейму від Волині й Полісся (ця частина України до 1939 р. була під владою Польщі). Саме цього року Генрик Юзефські вдруге став Волинським воєводою, яким працював до 1938 р. 

«Відповідальне становище в польському парламенті не заважало Степанові Скрипникові бути активним в українському громадському житті. Він був членом президії Товариства ім. митрополита Петра Могили в Луцьку, головою товариства «Українська Школа» в Рівному, а також членом інших українських культурно-громадських організацій, які допомагали зберегти українське шкільництво й пресу, стимулювали українське національне відродження на Волині. За дев’ять років роботи в польському сеймі Степан Скрипник виголосив близько 20 промов з українського питання, розвитку освіти, церковних проблем тощо», – зазначає Анатолій Чернов у «Дзеркалі тижня». 

Все змінив початок Другої світової війни 1 вересня 1939 р. Із Заходу Польщу окупували нацисти, зі Сходу – більшовики. 

Щодо Олександра Петлюри (Хорольські), Станіслав Стемпень, директор Південно-східного наукового інституту,  м. Перемишль, РП, у «Слові Просвіти» зазначає:

«У вересневій кампанії 1939 року воював на чолі свого батальйону в Війську Польському. Олександрові Петлюрі вдалося уникнути німецької й радянської неволі. Наприкінці 1939 р. конспіративно оселився у Холмі. Там незабаром уклав шлюб з учителькою, що походила зі Станіславова (теперішній Івано-Франківськ), Іриною Вітковицькою. Вона була рідною сестрою Іванни Вітковицької, дружини його небожа Степана Скрипника».

Так коло родичів у сім’ях Петлюри, Юзефські і Скрипника стало ще міцнішим…

Правда, Генрик Юзефські, який станом на 1 вересня 1939 р. був польським воєводою у м. Лодзі, перейшов на нелегальне становище і в структурах підпільної Армії Крайової боровся з гітлерівськими окупантами. 

Він переніс величезну особисту втрату – загинула дружина Юлія Болевська… Спільних дітей у них не було…

Не обійшла стороною особиста трагедія і самого Степана Скрипника.

«6 травня 1940 року його дружину Іванну Вітковицьку знайшли з простріленою головою. Це було політичне вбивство, бо почерк радянських найманих катів виявився знайомим… Прикарпатська красуня походила з давнього інтелігентного галицького роду. Її батько Іван Вітковицький служив у війську УНР. Збереглася його справа з архівними документами про нагородження Воєнним Хрестом», – зазначив Іван Гаврилович у «Галицькому кореспонденті».

Вдруге він вирішив не одружуватися і сам піклувався про 

дітей – сина Ярослава (1921 р. н.), дочок Маріанну і Тамару. На жаль, попри багатющу мемуарну та історичну спадщину про їхню долю фактично нічого не відомо…

А от доля самого Степана Скрипника в період війни склалася інакше, ніж у Генрика Юзефські. Влітку 1941 р. разом із німцями він повернувся на Волинь.  

Володимир Андрієвський і Василь Троїцькій у публікації «Мстислав: кар’єра петлюрівського ад’ютанта» занотували таке:

«1 вересня 1941 р. місцева окупаційна газета  повідомила, що «Імперське міністерство для окупованих територій Сходу доручило п. Степанові Скрипнику, бувшому послові (депутатові, – авт.) від Волині, зорганізувати та обрати провід «Української ради довір’я на Волині», щоб змобілізувати всю енергію українців та активно допомагати німецькій армії».

Згодом Степана Скрипника призначають головним редактором газети «Волинь» з офісом у м. Рівне.  Тут же ж поселився й Олександр Петлюра!

«1941 року він разом із дружиною переїхав до Рівного, де оселився на вул. Кошиці, 3. Переїзд відбувся з ініціативи Степана Скрипника, який у серпні 1941 р. разом із письменником Уласом Самчуком, а також відомим довоєнним українським видавцем Іваном Тиктором заснував у Львові, а згодом перевів до Рівного редакцію газети «Волинь», – зазначає Станіслав Стемпень.

А тим часом у далекій Франції, у м. Кабо, в 30-річному віці від сухот 16 листопада 1941 р. помирає єдина донька Симона Петлюри – Леся Петлюра…

Так буває: хтось відходить, а хтось приходить. Тож у 1942 р. в Олександра Петлюри та Ірини Вітовської в м. Рівному народився син Володимир. 

Але Степан Скрипник різко змінює життєву дорогу. В квітні 1942 р. він стає дияконом УАПЦ, потім – священиком, а 14 травня 1942 р. в Андріївському соборі м. Києва із іменем Мстислав його висвячують у єпископи…

У жовтні 1942 р. єпископ Переяславський Мстислав узяв участь у соборі єпископів УАПЦ у Луцьку, що, через заборону німецької влади, проходив нелегально. На цьому соборі було підписано «акт поєднання» між представниками Автокефальної та Автономної церков. Та об’єднання не сподобалося німцям, розпочалися репресії. Найбільший гнів німецької влади впав на єпископа Мстислава, якого вважали ініціатором: 12 жовтня 1942 р. його заарештували, тримали в ув’язненні у Чернігові, Прилуках і в Києві…

Завдяки клопотанню духовенства, у квітні 1943 р. єпископа Мстислава було звільнено з умовою, що він не відправлятиме служби Божої і не буде проповідувати. 

З наступом радянських військ єпископ УАПЦ Мстислав виїжджає на Галичину, потім –  до Польщі, де пробув до літа 1944 р. 

У той же ж час із Рівного спочатку у Львів, а потім і в Варшаву емігрують і Олександр Петлюра з дружиною та сином. Згодом зі Словаччини разом з іншими біженцями, зокрема з єпископом Мстиславом, а також його донькою і її чоловіком, подалися до Потсдама, а потім до німецького Оффенбаха, де їх у 1945 р. застав кінець війни. 

У повоєнний час митрополит Мстислав (Степан Скрипник) і Олександр Петлюра (Хорольські) мешкали в Канаді.

Генрика Юзефські польська комуністична влада в 1953 р. нарешті зуміла вистежити та засудити до довічного ув’язнення. Але в 1956 р. вирок скасували, і він займався до самісінької смерті малярством.

Ось така вона, коротка історія українських та польських родин, які упродовж двох світових воєн були нерозривним цілим…