12-річна
Діана із с. Буяни підкорила міжнародну сцену.
Шлях
до успіху маленької сільської дівчини був непростим, подекуди й тернистим. Не
раз доводилося обпікатися і плакати від розпачу. Але маючи підтримку дружної
родини, дівчинка не кидає вокалу і мріє на весь світ прославити рідну Волинь.
Уперше
побачивши Діану, я дуже здивувалася. Скромна і худенька, дівчина геть не була
схожа на зірку сцени, а в її тихій розмові тяжко було вловити голос, яким
захоплюються навіть професіонали.
Однак
Діанина мама на це тільки усміхається: мовляв, життя іще навчить бути
«зубастою». А поки що треба працювати і працювати. Хоча перші заняття співом почалися
в дівчинки тоді, коли вона тільки зіп’ялася на ноги.
–
Пам’ятаю, толком ходити не вміла, а вже підспівувала і підтанцьовувала під
мелодії радіоприймача. Всіх звуків не вимовляла, а знала слова найпопулярніших
хітів. Ми думали: бавиться собі дитина. Та коли у 5-річному віці віддали в
музичну школу, викладачі сказали: «Росте талантище!» – пригадує мама Олена.
Талантище
росло настільки швидко, що, крім вокалу, Діанка взялася опановувати гру на
бандурі. Потім додалося фортепіано. І до того всього – лише відмінні оцінки у
школі.
– Восени
2009-го нам порадили поїхати до Луцька, де в районному Будинку культури
викладає заслужена артистка України Алла Опейда. «Чом’ не скористатися?» –
вирішили ми. Поспілкувалися з Аллою Олександрівною. Домовилися займатися. А
через два місяці, у грудні, Діанка вперше вийшла на велику сцену і так виконала
пісню про пінгвіна, що вразила не тільки глядачів, а й суддів. У результаті –
перше місце у «Срібних дзвіночках», – пригадує Олена Шевчук.
У
8-річному віці завоювавши першу солідну перемогу, дівчина на яких тільки сценах
не виступала. Вона стала кращою на міжнародному фестивалі «Золотий лелека». Першу
премію здобула на фестивалі патріотичної пісні «Червона калина». І всюди – на
Сході і Заході, Півдні і Півночі – ставала беззаперечною фавориткою.
– Варто
людям почути Діанине виконання – підходять до нас та вітають: «Перемога за
вами», – продовжують мої співрозмовниці. – Та насправді виходить не завжди так.
Український шоу-бізнес настільки просякнутий грошовими інтересами, що в кого
фінанси, у того й кубки. Не раз бувало, моя дитина заспіває – зал в оваціях! А
як прийдеться до нагородження – за кулісами чую: «Вибачте, але призові місця –
за дітьми спонсорів». Суддівською несправедливістю були ми вражені і на
«Молодій Галичині», і на фестивалі «Володимир». Якщо серед членів журі
професійні вокалісти – ще тицьнуть третє місце, а коли ні – то про нас узагалі
«забувають».
Саме
тому, до речі, Діана не спокусилася на участь у всеукраїнських шоу на зразок
«Голос країни» чи «Х-Фактор».
–
Викладачка Луцького районного Будинку культури Галина Конах уже має досвід
участі в таких проектах. І те, що вона розповіла за тамтешні закулісні ігри,
геть відбило в нас бажання їхати до Києва. Та й дорога, проживання, харчування
вартують у столиці не дешево, а взамін можемо отримати лише розчарування, –
зізнається Олена Шевчук. – А от у кого ми віримо, так це в «Червону руту». Він
не такий фінансово заангажований. Торік Діана стала дипломантом цього
фестивалю. І зараз ми працюємо саме в червонорутівському форматі.
– Це
дуже цікаво, – долучається Діана. – В пісні я поєдную фольк, рок, джаз, блюз. Зараз
пробую твори, що їх виконували Селін Діон, Адель. Із іноземною трохи
складнувато. Але нічого: додатково беру уроки англійської і потрохи відшліфовую
мову.
Втім
голос і текст – це тільки половина успіху. Не меншу роль відіграють також образ
артистки, її поведінка на сцені, зачіска, костюм.
– Коли я
виступала в Генічеську (це Херсонська область), то жінки потім підходили, мій
сценічний костюм щупали, придивлялися, вражалися, просили поруч сфотографуватися.
А чоловіки підійшли та кажуть: «Ото ваші бандеровки дали!» – усміхається Діана.
Щоб
викликати подібний фурор, дівчинка щодня тренує голос, а мама Олена мусить над
костюмами мізкувати. Тож уже декілька років поспіль над сценічним образом Діани
працює навіть професійна модистка.
Доки
слухаю співрозмовниць, у пам’яті зринає фраза «Краса вимагає не тільки жертв, а
ще більших статків». І з цим Олена Шевчук не може не згодитися:
– О!
Грошей і справді потрібно багато. Аранжування й запис однієї пісні – це від 600
доларів у Києві, до 300-400 – у Луцьку. Чимало тягнуть костюми, поїздки,
індивідуальні заняття. Два-чотири рази в тиждень треба їхати в Будинок
культури, а квиток в одну сторону вартує вісім гривень. Плюс із Буянів до
Торчина – в музичну школу. Це при тому, що заводів-пароходів ми не маємо, у
тата був невеличкий бізнес, а тепер і того не лишилося.
На
підтримку заможних меценатів, зітхають оповідачки, розраховувати марно. Бо вже
не раз їм висилали диски з Діаниними піснями, однак у відповідь – мовчанка.
А от пропозицію
шукати виходи на Польщу, Німеччину, тамтешні конкурси і фестивалі, Шевчуки пообіцяли
обдумати. Тим паче, що хлопець із Володимира-Волинського цьогоріч переміг на
одному з польських талант-шоу.
– Ви не
перша пропонуєте нам «пробиватися» на Захід. Але для того мусимо насамперед
вивчити мову, – пояснює мама Олена.
– І саме
тому, – додає 12-річна Діана, – я хочу після вступу до Волинського училища
культури і мистецтв посилено займатися вивченням іноземної.
Чи
вдасться дівчині здійснити мрію і стати студенткою Київської консерваторії,
покаже час. Але Діана щодня трудиться над тим, аби колись таки підкорити
світову сцену.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.