Озерний вітер

Місцеві жителі називають цифру в півмільйона. Їхні розрахунки підкріплюють продані пончики, чебуреки, вареники, качани кукурудзи. За один день «ходячий продавець» міг вторгувати тисячу гривень. Для порівняння: мій знайомий, який спеціалізувався на заготівлі чорниць, за 20 днів заробив на ягодах трохи більше 5 тис. Звісно, місцевим господиням вигідніше займатися випічкою та смаженням смаколиків. Тож сотні продавців – жінок, чоловіків, дітей – щодня об’їжджали береги всіх озер, де були відпочивальники, і мали можливість бодай приблизно підрахувати кількість дорослих і дітей, чоловіків і жінок, молодих парочок та сімей зі стажем. Я також, перебуваючи на Світязі та Пісочному, намагався полічити кількість відпочивальників на стометровому квадратику води й берега. У вихідні було особливо людно: пляжі нагадували натрамбовані консервні банки. Гори непотребу з озерних берегів спеціальні бригади намагалися вивезти на Шацький полігон для сміття. Та чимало пластикового посуду, огризків, обгорток від цукерок і морозива опинялося в озерах або прибережних кущах. За відпочивальників, котрі йшли купатися із цигарками в зубах, і говорити не варто. Печерні люди… Їх легко вирахувати і варто було б уже на цьому етапі відлучити від спілкування з озерами. Але «озерної варти» у Шацькім курортнім краї поки що нема. Втім серед цих 120 тис. чи півмільйона відпочивальників були різні люди – доброзичливі і вередливі, милі і нахабні, багаті і високоосвічені. Одного з таких чоловіків зупинив сам голова Шацької райдержадміністрації Ігор Корольчук.

– Чому викидаєте сміття біля зупинки?

– А ви хто такий, щоб мені вказувати? – здивувався той.

– Звичайний громадянин. Хіба не маю права?

– А я ректор Львівського вишу. Де хочу, там і викидаю, – мовив виклично, та змилостивився і роз’яснив свою позицію. – Викидаю зумисне на зупинку, аби привернути до проблеми засмічення увагу місцевої влади.

– Що ж, вам це вдалося, – мовив посадовець. – Я голова місцевої районної державної адміністрації. Але ж для сміття у нас побудований полігон, є певні місця, де можна залишити побутові відходи. Зрештою, варто придбати тільки спеціальний мішок і залишити у потрібному місці. Ви ж у себе, у Львові, за вивезення сміття вносите платню, чому так не робите тут?..

Що вже казати про середньостатистичного відпочивальника?! Декотрі свідомо шкодять природі: викидають пакети і мішки зі сміттям у придорожні смуги, розводять вогнища чи кидають недопалки, призводячи до пожеж… Частина тримає порядок на місці свого перебування аж до останнього дня, а потім діє за принципом – «після мене хоч потоп»…

Один із моїх знайомих повернувся із Шацьких озер із переконанням, що природні перлини донищують місцеві жителі – рибалки-браконьєри, продавчині пончиків та кукурудзи, власники садиб, які «наживаються» на «бідних відпочивальниках…» Мій аргумент, що у Шацькому районі проживає трохи більше 17 тис. жителів, більшість із котрих не те що не купаються в озерах, а й близько до них не підходять, не подіяв. Письменник Віктор Лазарук також наполягає на дуже строгому контролі за будівництвом дачних палациків, всіляких баз відпочинку, навіть – на забороні в’їзду автотранспортних засобів до озер.

– Чи дали вам підкріплення на час літнього велелюддя? – поцікавився у місцевих пінкертонів.

– Так, аж двадцять хлопців!.. Але й кремезні… – мовив захоплено офіцер міліції.

Та двадцять додаткових найтренованіших хлопців на сто двадцять офіційних і півмільйона неофіційних відпочивальників – це не підкріплення. Приїжджі опиняються сам на сам із природою і «контролювати» їхній відпочинок можуть хіба що ці славнозвісні місцеві продавці раків, риби, піц, пончиків, кукурудзи, помідорів, яблук, груш, молока, яєць… Але вони не можуть порятувати озера від забруднення… Вода цього літа у найбільш людних місцях була дуже брудною. І для Світязя, і для Пісочного це загрожує катастрофою. Людям, котрі пам’ятають, якою була вода тридцять-двадцять років тому, стає не по собі. Навіть ще декілька років тому один із київських професорів радив хворим на виразку шлунку пити цілющу озерну воду Світязю, якою і сам вилікувався. Не впевнений, що такі рекомендації він дав би цього сезону. Перекази мовлять про поранених солдатів польської армії, яких із початком Другої світової заводили в озеро Пісочне, щоб заживали рани. Мені доводилося чути свідчення хворих, які отримали зцілення від, здавалося б, невиліковних недуг, купаючись у срібло-гліцериновій озерній лікувальниці. Для оздоровлення використовували озерну воду й жителі села Мельники. Тим паче за потреби юшку варили тільки у воді із озера.  Тепер вони бояться навіть купатися, аби «не хапнути» якої зарази. І не безпідставно.

Голова Шацької райдержадміністрації Ігор Корольчук показав дані аналізів озерної води. Минулорічні… Зазначив, що кишкова паличка торік сягнула бар’єра, за яким  вода стає небезпечною для купання. Цього літа «здоров’я води», особливо у місцях великого скупчення, на мій погляд, потребувало більш ретельного дослідження. Вона на межі можливого…

– Нам негайно потрібна каналізація, біотуалети, новий сміттєполігон! – бідкається Ігор Корольчук. – Потрібен більш суворий контроль за довкіллям із боку правоохоронців та природолюбів, держави і громадськості. 

Він одним із перших як підприємець пробував тут розгорнути мережу біотуалетів, та наткнувся на переслідування з боку тодішніх «прокурорних задачників», що взялися забудовувати прибережні ділянки. Зізнається, що зважився очолити Шацьку райдержадміністрацію, сподіваючись захистити Озерний край від екологічної катастрофи, але зіштовхнувся з проблемою нерозуміння з боку своїх же районних служб, зокрема й відділу внутрішніх справ.

…Цього літа піщане дно Пісочного з боку Білорусі оголилося на 10-15 м… Обміліли усі без винятку озера… Без крапельки води залишилися глибокі меліоративні канави… Чи не найбільші запаси води цього озерно-болотного краю, попри тотальне забруднення, катастрофічно зменшуються. Поки що дирекція Шацького національного парку не пов’язує це із копанням «бацькиного» кар’єру в сусідній Білорусії, хоча й визнає, що з нього зараз там відкачуються тисячі кубічних метрів води щодобово. Знаючи про підземні дороги води, усі із завмиранням стежать, чи не порве «бацька» життєво важливої водоносної жили… 

– У цім краї так уже було, – розмірковує директор ДП «Шацьке УДЛГ» Петро Ткачук. – Меліоративні роботи стали викликом самій природі, хоч і принесли тимчасову вигоду тодішнім місцевим господарникам. 

– Чим загрожує втрата водного ресурсу для Шаччини? – цікавлюся. – Як це позначиться на житті майбутніх поколінь автохтонного населення?

– Через втручання у природне середовище вже почали зникати заповідні болотні урочища з цілющою журавлиною, значно частіше хворіють і гинуть лісові насадження, – мовить лісівник. – Поки що, незважаючи на бездощове сухе гаряче літо і наплив туристів, нам якось вдалося  вберегти ліс від пожеж, але так завжди не буде.  

Цьогоріч уся Волинська область потерпає від пожеж, тож стабільність Шацьких лісових угідь – справжнє диво і… результат повсякденної наполегливої запобіжної роботи лісівників, екологів, усіх природоохоронних служб. Хоча в угіддях ШНПП загоряння, на жаль, були, і їх потрібно було оперативно ліквідовувати. А в багатьох випадках лісівники і ДП «Шацьке УДЛГ» та Шацького національного природного парку спрацювали на випередження…

Пониженням води Любомльщини включно з теперішнім Шацьким районом – басейну річок Прип’яті та Західного Бугу, озерно-болотних угідь – почали займатися ще польські владці у 1927 р. Із тих часів кожна влада намагалася зробити свій посильний внесок у будівництво меліоративних систем цього краю. Спершу їх прокопували вручну, потім потужними екскаваторами… 

– Цього посушливого літа Західний Буг настільки обмілів, що у деяких місцях його можна перейти у брід, – каже ветеран-прикордонник і краєзнавець Валерій Пневський. 

А раніше, як пише в екологічному романі «Світязь» письменник Віктор Лазарук, на ньому працювало до десятка водяних млинів. Прип’ять також обміліла. Вже й живильні підземні ріки з джерел так не пульсують, як у старовину… І небесна ріка – дощизна-громовиця – «пересохла»…

…А до Шаччини вже придивляється Європа. Там Шацькі озера розглядають як можливий резервуар питної води. Та ще більше цей край приваблює іноземців як курортний край. Тут уже діє тристоронній природний резерват «Західне Полісся». Світязь майже оперезали якісною шосейкою, лишилося прокласти її до польського кордону і збудувати міст через Буг у районі с. Адамчуки, про що давно ведуться перемовини. Ця магістраль може збільшити людський наплив у багато разів… Кількість самих транспортних засобів може сягнути далеко за сто тисяч… Вони привезуть із собою нові будівельні матеріали та значно потіснять місцевий люд і безвідповідальних начальствующих теперішніх забудовників… 

…Досі нема виваженої державної альтернативи літньому дикому туризму на Шаччині. Район не наділений ні інфраструктурою, ні повноваженнями, ні відповідними людськими і матеріальними ресурсами, аби «впорядкувати» життєвий лад 100-тисячного (за іншими даними –  500-тисячного) мегаполіса. І жодна голова у державі цим не переймається. Хіба що місцеві владці та нечисленний штат Шацького національного природного парку бідкаються, як цивілізувати літніх безхатченків, крутих громил та скромних завсідників міських кав’ярень, які і зеленого поняття не мають, як «спілкуватися» з такими світового значення природними святинями Шаччини.

Державні мужі чекають на дармові інвестиції, які, на їхню думку, мають принести лад і добробут у цей край… Натомість, уже зараз потрібно бити на сполох у всі дзвони, аби вберегти озерний вітер. Автомобілісти з жахом чекають недільного підвечірка… Цьогоріч жива пульсуюча лавина автівок у недільні дні творила «сталеві шаблюки» від Шацька до Любомля… 40 км безперервного бібікання, тормозіння, нервування…

– Якоїсь днини я двадцять хвилин чекала, аби перейти дорогу в центрі Шацька, – каже працівниця Шацького лісового коледжу ім. Валентина Сулька. – Зібралася на обід, а тут жива лавина з автівок… Такого у нас ще не було…

Та мене здивувала навіть не кількість транспортних засобів, а що впродовж 20 хв. жоден водій автівки, маршрутівки чи автобуса не здогадався призупинитися, щоб дати можливість красивій шачанці перебратися на інший бік путівця… Це дорога з одностороннім мисленням… І це особливо небезпечно…