…30 років тому 20 лютого 1995 р. зупинилося серце українського патріота, письменника-перекладача Віктора Ревухи.
Уродженець Холмщини все своє свідоме життя прожив на Волині. Тут, у Луцьку, зустрів кохану дружину – Марію Олександрівну, разом виховували сина Романа… Письменник-холмщак був одним з перших, хто в часи українського відродження взяв до рук синьо-жовтий стяг і пішов на чолі на той час ще нечисельного товариства однієї з центральних вуличок Луцька, заявивши про свою любов до України. Таким і запам’ятався краянам – патріотом-сміливцем, що над усе любив Україну. Був делегатом двох з’їздів Товариства української мови імені Т. Шевченка «Просвіта», Першого установчого з’їзду письменників України, форуму інтелігенції України, Конгресу українців, що мешкають на території колишнього срср, установчого з’їзду Всенародного руху України, Всесвітнього форуму українців, де виступав з промовою. Обирався членом Координаційної ради Конгресу національно-демократичних сил Волині, Координаційної політичної ради при облдержадміністрації, заступником голови луцького міського товариства «Просвіта»… А ще – одним із найактивніших делегатів установчої конференції холмщаків у Львові, а відтак – ініціатором створення і першим головою Волинського громадсько-культурного товариства «Холмщина» (18 листопада 1990 року), яке очолював до останніх своїх днів (20 лютого 1995 року).
– Це була людина неспокійної вдачі, – згадував про колегу письменник-холмщак Микола Онуфрійчук. – Організовував вечори, поїздки членів товариства на Холмщину, на могили предків, виступав з доповідями, брав участь у підготовці та проведенні першого світового конгресу українців Холмщини і Підляшшя у Львові та Холмі в 1994 році. Виступив на ньому як голова товариства.
Народився Віктор Семенович 13 червня 1934 р. у селі Богутичі на Холмщині. У 1944 році поляки вбили його батька. З матір’ю та братом опинився на Волині, навчався в Береській семирічці, Хорохоринській десятирічці. Упродовж 1952–1957 років закінчив факультет романо-германської філології Харківського університету. Працював викладачем німецької мови в школах та педучилищі Луцька, згодом – доцентом кафедри німецької філології Волинського державного університету ім. Лесі Українки.
– Як висловлювався Віктор Семенович, він став драгоманом, перекладачем художніх творів з інших мов на українську, – писав Микола Онуфрійчук. – Ми нарахували 16 романів, повістей, збірок оповідань і новел, які він переклав з німецької мови на українську. А ще ж були переклади з польської (зокрема роман Т. Мостовича «Знахар»), з російської (поезії Хетагурова), з осетинської (поезії Кайтукова), з литовської (новели Шальтяніса).
У 70–90-их роках його переклади виходили в світ у видавництвах «Молодь», «Каменяр», «Дніпро», «Український письменник», Політвидаві, в журналі «Всесвіт» та інших виданнях.
До речі, роман Тадеуша Доленго-Мостовича «Знахар» у перекладі Віктора Ревухи з польської побачив світ у 2007-му завдяки старанням дружини Марії Олександрівни. Вона каже, що в архіві письменника є ще й інші твори, які чекають свого доброго часу. Зокрема, ціла низка газетних статей літературознавчого характеру та статей на педагогічну тематику,
переклад (із нім.) філософського трактату Конрада Лоренца (лавреата
Нобелівської премії) «Вісім смертних гріхів цивілізованого людства».
Перу Віктора Ревухи належать публіцистичні статті про ікону Холмської Божої Матері, свято Турковицької Богородиці, нищення церков на Холмщині, переклад з польської дослідження Е. Місила «Депортація українців. Акція «Вісла». Для студентів написав німецькою мовою тексти про життя та творчість Лессінга, Гете, Шіллера, Генріха Гейне, Анни Зегерс, Бертольда Брехта, Еріха Вайнера, Тараса Шевченка.
– У творчій спадщині Віктора Ревухи зустрічаємо й гарні поетичні рядки, які просилися в пісню, – зазначав свого часу , голова обласного громадсько-культурного товариства «Холмщина»Микола Онуфрійчук. – У «Люблінському українському віснику» (Польща) опубліковано ось такий вірш нашого земляка:
Коли смуток огорне гаї,
Рушить юність в далеку дорогу,
Принеси мені ласки свої,
Забери мої думи-тривоги.
Коли смуток огорне гаї,
Принеси мені літо в долонях,
Щоб кохання стрімкі ручаї
Розтопили мій іній на скронях.
Коли смуток завіє зима,
Принеси мені щедру надію,
І скажи мені те, що сама,
Що сама лиш сказати зумієш.
«Якщо сурми заграють: до зброї» на вечорі «Ми діти твої, Холмщино» декламував його син Роман.
У 1991 році Віктор став членом Спілки письменників України, а в 1994 році –лавреатом літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського.
У вересні 1993 року разом із Хайдемейєр (Міханько) Вірою Павлівною та колегами-однодумцями Віктор Семенович долучився до створення кафедри німецької філології у Лесиному виші, формування школи перекладачів у Луцьку, що також важливо. Холмщак-волинянин, громадянин-патріот, письменник-перекладач, педагог, громадський діяч, популяризатор і захисник української мови лишається у нашій пам’яті як людина, що творила новітню історію соборної незалежної України. Добре було би вшанувати його пам’ять у назві котроїсь із вулиць Луцька, про що мовлять і холмщаки, і письменники.
Підготував матеріал
Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото: запам’ятався Віктор Ревуха лучанам у вишиванці.